Ацетилсаліцилова кислота — один з найпопулярніших лікарських засобів. Вона збиває високу температуру, знімає біль та допомагає запобігти інфаркту та інсульту. Однак зазвичай її називають просто аспірин, адже саме під таким найменуванням 122 роки тому ліки вперше потрапили на ринок.
Сhas News розповідає про те, як хіміки розробили перше ефективне знеболювальне, нацисти намагалися змінити його історію, а німецькі розвідники під час Першої світової війни втягнули аспірин у скандал.
Трохи історії
Офіційною датою появи аспірину вважається 6 березня 1899 року, хоча сам лікарський засіб має набагато давнішу історію. Ще давні ассирійці та єгиптяни (перші — на глиняній табличці, другі — на папірусі) описали протизапальні властивості верби. В IV ст. до н. е. «батько медицини» Гіппократ радив використовувати кору дерева при лихоманці та головних болях. А в 1763 році народним лікарським засобом зацікавився Едвард Стоун, пастор і по сумісництву співробітник Вадхем-коледжу Оксфордського університету. Він три місці сушив кору верби на пекарській пічці, потім розтовк у порошок та дав 50 хворим, які страждали на лихоманку. Допомогло.
Однак ні Стоун, ні Гіппократ, ні їхні попередники ще не могли пояснити такі чудодійні властивості верби. Цілющий інгредієнт у її складі першим знайшов німецький хімік Йоганн Бюхнер. В 1828 році з кори він виділив жовті кристали, які назвав саліцином. За 10 років італієць Рафаель Пірія вже добув саліцилову кислоту. А в 1859 році Герман Кольбе, професор хімії з університету Марбурга, описав хімічну структуру речовини та першим зумів її синтезувати. Це дозволило в 1874 році відкрити в Дрездені фабрику з виробництва ліків на основі саліцилової кислоти — її натрієвої солі. Саліцилатом натрію лікували ревматичну лихоманку та збивали високу температуру. Однак препарат, крім того, що мав дуже неприємний смак, ще й викликав нудоту та сильні болі у шлунку. Тож фармацевти продовжили свої пошуки.
Ефективний лікарський засіб розробили в 1897 році у фармакологічній лабораторії німецької фірми Bayer. Згодом препарат отримав назву аспірин і приніс мільйонні прибутки та світове ім’я компанії, яка спочатку спеціалізувалася на фарбах, а ліки виготовляла з відходів виробництва.
Аспірин, героїн та нацисти
Протягом багатьох десятиліть, згідно з канонічною версією народження аспірину, винахідником препарату вважався хімік Фелікс Хоффман. Його батько страждав на ревматизм, але через проблеми із шлунком не міг приймати саліцилат натрію. Тож син вирішив знайти ліки, які б допомогли Хоффману-старшому побороти біль. Врешті-решт досліднику вдалося досягти вдалого поєднання саліцилової кислоти з оцтовою та отримати таким чином ацетилсаліцилову кислоту. Вона не мала суттєвих побічних ефектів і добре боролася з болем та високою температурою.
Ліки оцінив голова фармакологічного відділення Bayer Генріх Дрезер, який ініціював клінічні дослідження та представив їх обнадійливі результати науковій спільноті. 6 березня 1899 року компанія зареєструвала в Імператорському патентному бюро Німецької імперії препарат під назвою аспірин. Корінь «spir» означав рослину Spirea ulmania (гадючник болотяний), з якої вперше виділили чисту саліцилову кислоту. Літера «а» на початку підкреслювала особливу роль реакції ацетилування, а в кінець для милозвучності та відповідно до традиції найменування ліків додали частку «in».
Однак на початку 1990-х років історію народження препарату переглянули. Хоффман справді був талановитим хіміком, а його батько страждав на ревматизм. Проте сама ідея створення нових ліків на основі саліцилової кислоти належала не Хоффману, а Артуру Айхенгрюну, керівнику фармацевтичного відділу компанії. 10 серпня 1897 року, коли досліди Хоффмана увінчалися успіхом, його безпосередній керівник представив препарат Дрезеру, який відповідав за клінічні дослідження. Але той відмовився розпочати тестування на тваринах. На звіті Айхенгрюна він залишив примітку «Це звичайна берлінська хвалькуватість. Розробка не має цінності».
Дрезер вважав, що препарат, як і його попередник, має багато побічних ефектів, і волів зосередитися на просуванні іншого винаходу Хоффмана — героїну, котрий хімік синтезував через 11 днів після аспірину. Він швидко провів клінічні дослідження та представив препарат як замінник морфіну, що не викликає звикання, та як ефективні ліки проти кашлю та болю при захворюваннях органів дихання. Згодом Дрезер знайшов і інші «цілющі» властивості героїну і вже в 1898 році Bayer налагодила його промислове виробництво. Лише за кілька років стало зрозуміло, що це сильний наркотик, який викликає швидке звикання.
Але повернемося до аспірину. Після відмови Дрезера Айхенгрюн не зупинився та самостійно організував клінічні дослідження. Він сам приймав препарат і попросив кількох берлінських лікарів неофіційно перевірити його на своїх пацієнтах. Із отриманими позитивними результатами він звернувся напряму до керівника Bayer Карла Дуйсберга, який, у свою чергу, наказав Дрезеру розпочати повномасштабні дослідження препарату. А далі процес пішов.
Однак в 1934 році, коли колишній співробітник компанії Альбрехт Шмідт описав історію винайдення аспірину в своїй книзі про німецьку хімічну промисловість, то згадав лише про роль Хоффмана та Дрезера. А усі згадки про Айхернгрюна свідомо викинув — хімік був євреєм, а в Німеччині, де до влади прийшли нацисти, дозволялося вихваляти лише здобутки справжніх арійців.
Доля трьох «батьків» аспірину склалася по-різному. Хоффман невдовзі після синтезу ацетилсаліцилової кислоти та героїну покинув дослідницьку роботу і перейшов у відділ маркетингу, де і пропрацював до 1928 року. Дрезер полишив Bayer в 1914 році та розпочав викладацьку діяльність в Медичній академії Дюссельдорфа. Помер він у 1924 році — за офіційною версією, від інсульту. Але ходили чутки, що Дрезер підсів на героїн, який і вкоротив йому життя.
Айхенгрюн же в 1908 році започаткував власну фармацевтичну лабораторію в Берліні, де зробив ще багато відкриттів — вогнестійкі матеріали на основі ацетилцелюлози, бездимний спалах для фотозйомки та кіноплівку, що не загорялася під час використання. В 1938 році нацисти віджали його бізнес, проте заступництво колишніх колег з Bayer спочатку врятувало єврея від репресій. Однак під кінець Другої світової його все-таки кинули до концтабору, в якому 77-річний хімік провів 14 місяців. А в 1949 році, за кілька тижнів до смерті, він опублікував статтю, в якій виклав свою версію появи аспірину. Однак лише в 1990-х роках на неї звернули увагу історики, які підтвердили важливу роль Айхенгрюна у винайденні найпопулярніших ліків ХХ століття.
Війна та шпигуни
Аспірин швидко завоював світову популярність. За перші три роки його виробництва вийшло більше 160 наукових робіт, в яких вихвалялися переваги препарату. Bayer запатентувала ліки в більшості європейських країн та США і почала заробляти мільйони, які дозволили їй швидко перетворитися на фармацевтичного гіганта.
Складні часи для компанії настали після початку Першої світової війни. Більшість країн Європи стали ворогами Німеччини, закрили дочірні компанії Bayer та порозпродували їх майно. Успішно продовжувало працювати лише відділення німецької фірми в США, які спочатку зберігали нейтралітет у конфлікті.
Одночасно під загрозою опинився і випуск аспірину. Для його виробництва вкрай необхідною була хімічна речовина фенол. Однак її також використовували і для виготовлення вибухівки. Тож ціни на фенол різко злетіли і на ринку його стало майже неможливо придбати.
Цей дефіцит в США відчув і Томас Едісон, який потребував фенол для виготовлення дисків для своїх фонографів. Але американський винахідник не розгубився і відкрив власний фенольний завод. Однак трохи перестарався — його фабрика виготовляла занадто багато речовини, яку треба було кудись подіти.
Тут і збіглися інтереси німецьких фармацевтів та розвідників. Перші потребували важливий інгредієнт для виробництва аспірину, а другі не хотіли, щоби безцінний в умовах війни фенол продали для військових потреб англійцям. Тож колишній голова представництва Bayer Хьюго Шварцер в США та німецький торговельний аташе Генріх Альберт, які таємно працювали на імперську розвідку, відкрили мережу фіктивних фірм і домовилися, щоб Едісон продавав їм увесь надлишок фенолу. Потім речовину поставляли на фармацевтичний завод Bayer, а її залишки збували фірмам, не пов’язаним з військовою промисловістю. В Берліні були в захваті від такої схеми. Однак пропрацювала вона лише кілька місяців.
21 липня 1915 року агенти американської секретної служби, які зацікавилися підозрілою угодою, вкрали в Альберта в потязі портфель з документами. Вони пролили світло на справжню мету купівлі фенолу. Але така схема не суперечила американському законодавству, тож вкрадені документи злили пресі. Невдовзі найвпливовіші газети надрукували статті про «Велику фенольну змову». Вибухнув скандал. В результаті Едісон розірвав угоду з німцями та почав продавати фенол американській армії, а Bayer підірвала свою репутацію в Америці. Коли ж в 1917 році США вступили у війну, завод німецької компанії конфіскували і продали разом з правами на аспірин американській фірмі Sterling Products (в 1994 році Bayer придбала її за $1 млрд).
Нові горизонти
Проте аспірин не втратив свою популярність і швидко став синонімом знеболювальних препаратів. Під час епідемії іспанки він підтвердив свою ефективність, оскільки виявився чи не єдиними ліками, які полегшували симптоми хвороби. В 1950 році аспірин навіть потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найпопулярніше знеболювальне у світі.
Наступні десятиліття для препарату стали не такими вдалими. З’ясувалося, що при тривалому вживанні він спричиняє гастрит, а у дітей може викликати рідкісне захворювання — синдром Рея. До того ж, з’явилися інші ефективні знеболювальні — парацетамол та ібупрофен. Але в 1980-х роках препарат відновив свої позиції, коли вчені довели, що щоденне вживання аспірину запобігає формуванню тромбів і як результат — знижує ризик інфарктів та інсультів.
Першим це помітив американський лікар Лоуренс Крейвен, який прописував своїм пацієнтам жувальну гумку з ацетилсаліциловою кислотою для зняття болю після операції з видалення мигдалин. Частина прооперованих почали скаржитись на кровотечі, і тоді медик дійшов висновку, що аспірин розріджує кров. Але тоді наукова спільнота не прислухалася. Гіпотезу Крейвена підтвердили лише в 1970-х роках британські та шведські фармакологи, за що в 1982 році вони отримали Нобелівську премію з медицини.
Сьогодні ацетилсаліцилова кислота залишається одним із найпопулярніших лікарських засобів у світі. Загалом щороку виготовляється близько 40 тис. тонн цього препарату, в 2019 році аналітична компанія Research and Markets оцінювала його світовий ринок майже у $2 млрд. А основним виробником і досі залишається Bayer — точніше, її правонаступниця хіміко-фармацевтична корпорація Bayer AG. В 1999 році компанія на честь 100-річного ювілею ліків, які принесли їй світове визнання, перетворила свою штаб-квартиру в німецькому Леверкузені на 122-метрову коробку аспірину. Це досягнення також внесли до Книги рекордів Гіннеса.
