35 років тому сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства — аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Тож не дивно, що в останні десятиліття Чорнобиль асоціюється саме з тими моторошними подіями.
Проте місто має набагато довшу історію, адже є одним із найдавніших в Україні. «Існування міста не припинялося від часів Київської Русі і до 1986 року. Хоча населений пункт існує і зараз. Тому що люди, які обслуговують станцію, працюють в зоні відчуження. Лісники, поліція, обслуговуючий персонал досі живуть в Чорнобилі», — розповідає Іван Хоптинець, старший науковий співробітник сектору археології та пам’яткознавства Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.
Останнім часом щороку Чорнобиль відвідують і тисячі туристів, потік яких особливо збільшився після виходу однойменного серіалу. Крім них, щороку до міста навідуються і археологи, які намагаються пролити світло на його давню історію.
Давньоруська «гоп-стоп-митниця»
Автор Іпатіївського літопису занотував, що в 1193 році князь Вишгородський і Туровський Ростислав Рюрикович «їхав із ловом від Чорнобиля в Торчійський (городище поблизу літописного Турова)». Саме від цієї дати офіційно веде свій початок Чорнобиль — вона ж вказана і на щиті в'їзді до міста з боку атомної електростанції.
Хоча останні відкриття археологів свідчать: його історія приблизно на 300 років давніша. Вже в Х столітті тут існувало поселення, а з ХІ століття — городище — себто місто за тогочасною термінологією. Це підтверджують численні знахідки залізних замків, скляних браслетів, пірофілітовихткацьких пряселець, хрестиків та іконок. Як пояснює Хоптинець, весь цей матеріал характерний для міст, бо в селах тоді люди жили набагато бідніше і такої розкоші не могли собі дозволити. До того ж в 2017 році археологи розкопали ймовірний рів — ще одну характерну ознаку городища.
В добу Київської Русі Чорнобиль займав вигідне положення. Завдяки розташуванню на правому березі річки Прип'ять неподалік від її впадіння в Дніпро жителі міста могли контролювати «шлях із варягів у греки» — одну з головних торговельних магістралей середньовічної Східної Європи.
«Тогочасний Чорнобиль завдяки місцю свого розташування в першу чергу відігравав роль такої собі гоп-стоп-митниці. Сиділи хлопці на річці і збивали з пропливаючих кораблів данину», — пояснює Хоптинець.
В середині ХIV cтоліття в Чорнобилі збудували замок. Вже за кілька десятиліть під час одного з набігів його спалили татари, але згодом фортифікаційні споруди відбудували. Зображень середньовічного Чорнобиля не збереглося. Проте принаймні як виглядав його замок, дозволяють уявити люстрації (ревізії) українських міст, які здійснювалися урядом Великого князівства Литовського.
Відповідно до такого опису 1552 року Чорнобиль був невеликим містечком з населенням близько тисячу-півтори жителів. Замок мав стіни з необтесаної сосни, дві вежі, рів глибиною до 4 метрів та 18 будівель всередині. За розмірами він був найменшим у Подніпров'ї та й арсенал його захисників був слабеньким — усього 10 рушниць.
В 1566 році замок перейшов у приватну власність. В наступні три століття ним володіли спочатку представники магнатського роду Сапег, а потім Ходкевичів. Хоча і з невеликою перервою. За часів Богдана Хмельницького місто входило до складу Гетьманщини і в ньому стояла козацька залога. А в 1654-му більшість його жителів після Переяславської ради відмовилися складати присягу на вірність московському царю.
Згодом Чорнобильський замок втратив своє стратегічне значення і в 1902 році його оборонні споруди остаточно знесли. Проте саме місто продовжувало розвиватися та пережило буремні революційні роки і Другу світову. Аж поки поблизу радянська влада не вирішила збудувати атомну електростанцію. Після аварії на ЧАЕС місто формально припинило існування, хоча фактично існувати продовжує. І щоб пролити світло на його давню історію, до Чорнобиля вже майже двадцять років приїжджають археологи.
У пошуках старовини
Сучасні дослідження Чорнобиля розпочалися в 2003 році. Тоді сюди прибула експедиція Інституту археології НАН України на чолі з Валерієм Маньком. Йому першим вдалося віднайти залишки давньоруського городища. З наступного року в місті почали проводити археологічні розвідки, які потім набули масштабу розкопок. Регулярно вони відбуваються з 2013 року. Зараз керує експедицією Сергій Перевєрзєв, завідувач сектору археології Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.
Зазвичай археологи прибувають до Чорнобиля весною для пошуку місць майбутніх розкопок. А самі вони вже проходять на початку осені і тривають 3-5 тижнів. Основні роботи відбуваються на місці давнього городища — на високому мисі на правому березі річки Прип'ять. До катастрофи там знаходився приватний сектор, тож зараз археологи копають впритул до покинутих хат.
Спочатку знімають лопатами верхній шар землі, а потім беруть у руки дрібніші інструменти. Сантиметр за сантиметром знімають шари ножами та кельмами, відпрацьовану землю просіюють через дрібне сито. Це дозволяє не пропустити найдрібніші знахідки — наприклад, намистини від браслетів. Більшість артефактів доби Київської Русі знаходяться на глибині 70-90 см.
Крім Чорнобиля археологи ведуть роботи і в його околицях. Так, ще в 2003 році в селі Плютовище відкрили неолітичну стоянку кінця 6 тис. до н. е. Розвідки проводилися і в інших населених пунктах, проте наймасштабніші дослідження ведуться саме на території давньоруського городища в Чорнобилі. За весь час було розкопано близько 300 кв. м та знайдено десятки тисяч артефактів: найбільше — залишків старовинної кераміки.
Зона відчуження вносить свої корективи у роботу археологів. По-перше, всі учасники експедиції носять індивідуальні накопичувачі, які потім мають показати рівень радіації, отриманий за період роботи. Місце розкопок та маршрут археологів регулярно перевіряють дозиметристи. Так само і усі знайдені артефакти перед тим, як забрати до Києва, перевіряють на радіацію. Проте, як розповідає Хоптинець, ще жодного разу радіоактивні знахідки до рук археологів не потрапляли. Та й взагалі на місці розкопок рівень радіації не перевищує 10 -12 мікрорентген на годину — не вище, ніж у Києві.
Заради безпеки, щоб мінімізувати контакт з навколишнім середовищем, археологи постійно, навіть в теплу пору року, мусять носити штани, одяг з довгими рукавами та закрите взуття. І обов'язково — документи. «Археологи, коли працюють, виглядають досить специфічно, достатньо брудно і одразу кидаються в очі на фоні інших працівників і жителів Чорнобиля. Тому будь-який патруль, який нас бачить, одразу питає документи», — розповідає дослідник.
Крім поліцейських, археологи можуть зустріти і сталкерів. В місті вони не такі вже часті гості, проте в його околицях ситуація зовсім інша. Наприклад, Хоптинець бачив незаконних відвідувачів зони відчуження двічі. Один раз — на міській автостанції у супроводі поліції, а вдруге — коли інспектував збитки, завдані культурній спадщині масштабними пожежами у чорнобильській зоні минулоріч. Тоді поблизу покинутого села Нова Красниця інспектори зустріли трьох молодих сталкерів, які, побачивши авто, кинулися навтьоки.
Минулого тижня археологи знову повернулися до Чорнобиля. Тож цього року розкопки продовжаться попри пандемію коронавірусу.
