Літо закінчилось. На календарі 1 вересня, а на душі бажання святкувати. Не знайдете привід відкоркувати пляшку шампанського, а за День знань ви давно випили у школі або ж університеті? Ми допоможемо. Сьогодні Новий рік! 7529 рік.

І це не жарти. Протягом останніх десяти століть у світі регулярно змінювались системи літочислення й календарі. До цього доклались імператори, очільники церков, великі полководці та царі. Вони намагались зрозуміти, коли ж відзначати день народження світу. Один з варіантів улаштувати свято – сьогодні.

В давні часи не існувало єдиної системи літочислення. Люди рахували «день народження часу» від певної важливої події: заснування Риму, першої Олімпіади чи початку правління імператора.

Вагомий мінус такого літочислення — плутанина та суб'єктивність. Для одного народу імператор — вправний господарник та величний завойовник, для інших — кривавий вбивця, тиран і жахіття, яким лякали неслухняних дітей.

Тому вирішити проблему взялись богослови — найвпливовіші тогочасні хлопаки. Між ними існувала купа непорозумінь, втім, як і зараз. Наприклад, труднощі перекладу. За основу пошуку «дня народження часу» взяли біблійну хронологію. Але в результаті численних перекладів Старого Заповіту за кілька століть з'явилося близько 200 дат Anno Mundi, за якими проміжок часу «від Адама» і «до Різдва Христового» налічував від 3483 до 6984 років.

Врешті-решт у Константинополі постановили: світ створено 1  вересня 5509 року до народження Христа. З 691 року таке літочислення почали використовувати в церкві. А з 988-го — на офіційному рівні у Візантійській імперії.

Згодом цей формат запозичила більшість православних країн. Самі ж місяці і роки рахували на основі юліанського календаря, запровадженого ще Юлієм Цезарем.

У 988 році Володимир Великий хрестив Русь. Разом з новою релігією із Візантії прийшов і новий календар. Проте його трохи адаптували до місцевих традицій — дату створення світу перенесли на початок весни — 1 березня. Однак одностайності у цьому питанні не було, тому літописці користувались вересневим (з 1 вересня) та березневим (з 1 березня) стилями літочислення.

Мішанина стилів тривала кілька століть, проте пересічні громадяни цим не переймались. Адже дата створення світу на ефективність вирощування жита не впливала.

Все змінилося наприкінці XV століття. Наближався 7000 рік «від Адама» (1491−1492 р.), православні чекали кінця світу. Пам'ятаєте паніку щодо апокаліпсису в 2012 році через календар майя? В XV столітті все відбувалось за набагато гіршим сценарієм. Невтішні прогнози базувалися на середньовічному уявленні про тисячолітній «Божий день» («в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день»). Про неминучий кінець світу писали у своїх посланнях російські митрополити, пасхальні таблиці (розклад святкувань Великодня) не розписували далі 7000 року. Не розписували, адже були впевнені: на всіх — відповідно до земних заслуг — чекають геєна вогненна або ж святий Петро.

Кінець світу в 1492 році не настав, проте від теми Страшного суду іконописці не відмовилися

Апокаліптична істерія докотилась і до території нашої майбутньої держави. Після майже 500-річної перерви в Софії Київській з’являється графіті з есхатологічними мотивами, а на теренах України почали малювати перші ікони на тему Страшного суду.

Проте настало 1 вересня 1491 року, згодом — 1 березня 1492 року… В церкві зрозуміли — пасхальні таблиці доведеться розписувати заново. Кінець світу не відбувся.

Поки в Московській державі відраховують роки від створення світу, на українських землях, більшість яких з XIV ст. входили до складу Польщі та Великого князівства Литовського, поширюються новомодні європейські тренди.

Ще в 525 році монах Діонісій Молодший запропонував рахувати роки від Різдва Христового. З VIII ст. цю систему впроваджують європейські країни. На таку ж модель з XIV ст. переходить Польське королівство, а вслід за ним і Велике князівство Литовське. Проте спершу офіційних вказівок стосовно цього не надходило, а «книжники» обирали систему літочислення на свій смак. Фактично різні системи підрахунку років існували до кінця XVII ст.

Більше проблем виникло з календарем. У християнській церкві користувались юліанським. Він ділив рік на 12 місяців і 365 днів, де кожен четвертий рік — високосний. Така система спершу влаштовувала як світську, так і духовну владу. Проте з часом недолік календаря ставав усе помітнішим — у середньому кожен рік тривав довше за попередній на більш як 11 хв. У підсумку протягом 128 років набігала одна зайва доба.

З початку ХІІ ст. священнослужителі забили на сполох — з кожним століттям дата святкування Великодня зсувалась вперед. Про розробку нового календаря починають говорити і в Константинополі, і в Римі.

Врешті-решт історичне рішення 24 лютого 1582 року прийняв Папа Римський Григорій ХІІІ. Своєю буллою він списав одразу 10 зайвих днів, які набігли на кінець XV ст. І зобов'язав католиків вважати наступний після 4 жовтня день одразу 15 днем жовтня. Тому весь католицький світ, по суті, став першим мандрівником у часі. Навіть доктор Емметт Браун позаздрив б. А щоб уникнути проблеми у майбутньому, вирішили з кожних 400 років викидати три доби. Новий календар за ім'ям Папи отримав назву григоріанського.

Більшість католицьких країн одразу виконали рекомендації церковного глави. Проте подекуди виникли проблеми, наприклад у Польщі. 5 (15) жовтня 1582 року король Стефан Баторій наказав запровадити новий календар на території Речі Посполитої. Але православні українці григоріанським календарем користуватись категорично не хотіли. Проти реформи виступив константинопольський патріарх, назвавши її «латинською єрессю» і наступом католиків.

З українцями вирішили розібратись силою. Центром протистояння став Львів. Там православним заборонили відзначати різдвяні свята, позакривавши церкви. Все це призвело до сутичок. Щоб зняти градус напруги, король в 1584 і 1586 роках заборонив насаджати православним новий стиль.

Затим протистояння набуло більш інтелігентного характеру. Ток-шоу в той час ще не винайшли, тому словесні баталії точились у полемічній літературі. Прихильники та супротивники календарної реформи викладали своє протилежне бачення на папері. Відповіді при цьому подекуди доводилось чекати по кілька років. Дискусія тривала шість десятиліть і до практичних результатів не призвела. Кожна з сторін залишилась при власній думці.

Тим часом, доки тривали літературні суперечки, в Речі Посполитій зберігався календарний статус-кво. Офіційні установи послуговувались новим стилем, православна церква та й православні українці в цілому — старим. Діловодство Війська Запорозького також вели за юліанським календарем, проте листи до королів підписували за григоріанським. Одним словом, безлад — це подекуди нормальний стан справ для теренів України.
Але найбільше від часових стрибків страждали православні. На головні церковні свята працювати негоже. Проте пани, здебільшого католики, юліанський календар не визнавали і вимагали від селян трудитись на ланах. У містах виникла інша проблема — через календарні перипетії ремісники отримували вдвічі більше вихідних днів. На свої «празники» не працювали з обрядового обов'язку, на латинські — згідно з урядовим розпорядженням. Менше працюєш — менше заробляєш, особливо коли конкуренти-католики такими обмеженнями не обтяжені.

Аби унормувати кількість вихідних днів, львівський православний єпископ Йосиф Шумлянський перелічив основні свята, коли взагалі не можна працювати, і менш значущі, в які до полудня у разі скрути все-таки на роботу виходити дозволялося.

Хрест на календарних дискусіях поставив Богдан Хмельницький, уклавши у 1654 році союз з московським царем. У Кремлі зміст угоди зрозуміли по-своєму, почавши цілеспрямовано поширювати свій вплив на українські землі. Один із наслідків – повне повернення до юліанського календаря на офіційному рівні.

Також у Московії взялись за осучаснення лічби часу від створення світу. У 1700 році Петро І, який рубав вікно до Європи, пробив дірочку у стіні московського консерватизму – наказав 1 січня вважати за початок року, а літочислення вести від «Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа». Сміливості замінити юліанський календар григоріанським у можновладця не вистачило. Це призвело до шаленої плутанини та стрибків у часі, яким би позаздрив сценарист «Термінатора».

Петро І — не Доктор Хто, подорожувати часом не вмів, проте одним махом сокири (розчерком пера) змінив початок року для 14 млн жителів московського царства

Із розширенням кордонів Російської імперії у процесі поділів Речі Посполитої українські землі наче робили стрибок у минуле — на 11 діб. Наприкінці XVIIІ ст. кордон часу стабілізувався. Галичина, Буковина та Закарпаття, які перейшли під владу австрійського імператора, жили за новим стилем, решта українських земель — за старим.

Напередодні Першої світової війни різниця у часі складала 13 діб. Наприклад, перетинаючи кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією 1 січня, мандрівник одразу опинявся у дні 14 січня, а при поверненні мав умовно прожити повторно 13 днів.

З глобалізацією економічних зв'язків у ХІХ ст. стрибки у часі викликали все більше труднощів. У Росії почались дискусії про перехід на григоріанський календар. Але церква виступала категорично проти. Називала європейський стиль «латинською єрессю» і пояснювала: «Культурна місія Росії полягає у тому, щоби на кілька століть утримати в житті юліанський календар і таким чином полегшити для західних народів повернення від не потрібної нікому григоріанської реформи до незіпсованого старого стилю».

Втім, революція 1917 року все змінила. І уже за рік календарну реформу провели більшовики у Москві і керівники Української Народної Республіки. Таким чином 1 лютого у Москві стало 14-м. А Київ «перестрибнув» з 16 лютого одразу у 1 березня.

У будь-якому варіанті березень 1918 року виявився коротшим одразу на 13 діб, а Різдво того року так і не настало (в 1917 році його святкували ще за старим стилем 25 грудня, у 1919 — вже за новим — 7 січня). Плутанини додавали лише білогвардійці, продовжуючи жити за старим стилем. Проте загалом календарне питання нарешті вирішили. Україна перейшла на григоріанський календар.

Отак більш як 100 років тому «машина часу» нарешті зупинилась. Запускати її знову ніхто не планує.