14 червня виповнюється 130 років із дня народження Євгена Коновальця — полковника армії УНР, засновника УВО та першого голови ОУН. Саме з останнім фактом його біографії пов'язані численні міфи та кліше, які активно поширювалися радянською, а тепер і російською, пропагандою.
Наприклад, коли 9 червня НБУ випустив пам'ятну монету на честь Коновальця, в російських ЗМІ можна було прочитати, що він особисто кілька разів зустрічався з Гітлером, активно співпрацював із Третім Рейхом та й узагалі був просто «пособником нацистів». Коновалець справді мав контакти з німецькою розвідкою, проте зав'язав їх задовго до приходу нацистів до влади, Гітлера радше ніколи наяву не бачив і ставився до нього дуже упереджено. Та й за часів Коновальця ОУН назагал тісніше співпрацювала з Литвою, ніж із з Німеччиною.
Chas News поспілкувався з дослідниками життєвого шляху полковника — істориками Іваном Хомою та Олександром Кучеруком — і розповідає про контакти Коновальця з керівництвом Німеччини.
Литовські друзі
У 1914 році 23-річний галицький активіст Євген Коновалець вимушено розпочав військову кар'єру. З початком Першої світової його мобілізували до австрійської армії. Через 10 місяців він потрапив до російського полону, в якому і пробув до Лютневої революції. Після повалення царату Коновалець перебрався до Києва і долучився до розбудови української державності. Із числа колишніх полонених — галичан він сформував військовий підрозділ, який отримав назву Січові стрільці, та протягом наступних двох років залишався одним із найкращих українських військових з'єднань.
Після поразки визвольних змагань Коновалець не полишив боротьбу і з числа колишніх вояків армії УНР та УГА сформував підпільну Українську військову організацію. На окупованій Польщею Західній Україні вона організовувала акції протесту та саботажу проти нової влади, вчинила кілька політичних убивств, час від часу проводила експропріації та вибудувала одну з найкращих розвідувальних мереж тогочасної Європи.
Однак якщо з кадрами великих проблем УВО не мала, то з грошима та дипломатичною підтримкою справи рухалися набагато гірше. Фактично єдиним, і то негласним, союзником українських підпільників стала Литва. Держава утворилася на руїнах Російської імперії в 1918 році і, на відміну від українських республік, змогла зберегти незалежність, хоч і втратила власну столицю. В 1920 році Польща захопила Вільнюс із околицями. Литва, звісно, анексію не визнала і до 1926 року формально перебувала у стані війни з Річчю Посполитою. А дипломатичні відносини вони встановили взагалі в 1938 році.
Тож Литва також шукала союзників, які на практиці змогли б наблизити повернення втрачених територій, а не просто висловлювати, говорячи сучасною мовою, глибоку занепокоєність. У 1925 році Коновалець приїхав до Каунаса, тогочасної столиці Литви, і домовився про співпрацю з місцевими політиками. І вже за кілька місяців УВО на практиці показала, на що здатна.
«Литовці купили два підводні човни в Німеччині, які мали переправити морем до себе. Але вони боялися, що поляки дорогою їх потоплять. Тоді УВО взяла на себе зобов'язання провести човни і успішно з цим завданням впоралась, використовуючи зібрані дані про розташування польських військових», — розповідає Олександр Кучерук. А в 1926 році УВО передала в Каунас план нападу Польщі на Литву.
Балтійська республіка у відповідь на розвіддані надавала фінансову та дипломатичну підтримку. Формально литовський уряд не підтримував зв'язків із УВО, а потім і з ОУН, тож гроші таємно передавалися через парамілітарний Союз стрільців Литви чи утворене в 1928 році Литовсько-українське товариство. Крім того, литовський уряд регулярно повідомляв міжнародній спільноті про утиски українців та забезпечував українських підпільників паспортами, що дозволяло їм легально жити в еміграції та подорожувати Європою. Зокрема, Коновалець мав два литовських паспорти.
Німецькі контакти
Понад десять років Литва залишалася надійним партнером для українців. Однак для реалізації головного завдання УВО, а потім і ОУН — відновлення української незалежності, цієї співпраці було недостатньо. Тож Коновалець та його оточення шукали потужніших союзників.
На країн-переможниць Першої світової розраховувати не доводилось. Свою позицію вони показали ще під час революції, коли відмовилися визнати українські держави, а потім — в 1923 році підтвердили польську окупацію Західної України. Тож УВО почала шукати підтримку серед країн, яких також не влаштовував новий світовий порядок. І головним таким «ревізіоністом» була саме Німеччина.
Демократичне керівництво Веймарської республіки ніколи публічно не відмовлялося від претензій на території, втрачені через поразку у війні. При цьому більша з них стосувалася саме Польщі. Тож будь-яке послаблення Речі Посполитої слугувало геополітичним інтересам Німеччини.
Як розповідає Кучерук, свою роль також відіграло і те, що в 1918 році Німеччина фактично була єдиним реальним союзником України. «Німеччина розуміла, що УВО, а потім ОУН — це найбільш потужна українська підпільна організація, яка у разі війни зможе мобілізувати десятки тисяч осіб», — додає Іван Хома. Крім того, багато учасників української революції під час Першої світової воювали у складі австрійської армії. Тож у них залишилися і контакти з німецькими військовими.
Перші зв’язки з рейсхсвером УВО встановила на початку 1920-х років. З того часу і до кінця 1930-х років головним перемовником із німецькими військовими був Ріко Ярий, у минулому вояк УГА, який потім також приєднався до УВО і з часом став правою рукою Коновальця. У грудні 1922 року він домовився про відкриття в Мюнхені курсів для членів УВО під керівництвом майора німецької військової розвідки Фосса. Згодом подібні школи розвідників започаткували в Берліні та Гданську. Німецькі розвідники також допомагали УВО грошима, зброєю та вибухівкою. А українські підпільники, зі свого боку, ділилися розвідувальною інформацією.
До того ж і сам Коновалець більшу частину 1920-х років жив саме у Берліні. А в 1927 році в столиці Німеччини почало виходити офіційне друковане видання УВО «Сурма». Проте в 1928 році взаємини з Німеччиною різко урвалися. Тоді Польща провела масштабні арешти членів УВО та звинуватила їх у шпигунстві на користь Берліну. У скандал втрутився і колишній гетьман Павло Скоропадський, який також мав добрі зв'язки з німецьким військовим керівництвом і вбачав у Коновальцеві свого конкурента. В результаті Німеччина на кілька років припинила фінансову та організаційну підтримку УВО. Після цього випуск «Сурми» перенесли до Литви, а сам Коновалець невдовзі переїхав до Женеви.
Небезпечний Гітлер
У 1929 році на базі УВО та кількох емігрантських націоналістичних організацій утворилася нова сила — ОУН. Тим часом у Європі також назрівали кардинальні зміни. В Німеччині стрімко зростала популярність нацистської партії, яка в 1933 році прийшла до влади, а її лідер Гітлер приступив до створення Третього Рейху. Напередодні цього ОУН відновила контакти з німецькою військовою розвідкою — абвером. Проте прихід до влади нацистів вніс свої корективи.
З одного боку, один із ідеологів нацистів Альфред Розенберг періодично у своїх статтях та виступах допускав утворення незалежної України після розпаду Радянського Союзу. З іншого, Гітлер твердив про необхідність завоювання життєвого простору на Сході та колонізації нових земель, що явно не віщувало нічого доброго українцям.
У російській пропаганді часто наголошують на тому, що перший лідер ОУН особисто кількаразово зустрічався з лідером нацистів. Першим і єдиним про це написав Павло Судоплатов, радянський спецагент, який організував у 1938 році вбивство Коновальця. Але зважаючи на те, що у його спогадах багато недостовірної інформації, до цих свідчень сучасні історики ставляться скептично і більшість із них вважають фейком. Жодних інших підтверджень цих зустрічей немає. «Хоча якщо би і зустрічався — які питання? Лідери Польщі, Франції та Британії зустрічалися з Гітлером і проблем у цьому ніхто не бачив», — говорить Хома.
Сам же Коновалець дуже обережно ставився до нового керівництва Німеччини. Він наголошував, що в антипольській боротьбі Німеччина фігурує як найвигідніший союзник, але при цьому тверезо дивився на природу гітлеризму. В червні 1933 року на конференції Проводу ОУН Коновалець наголошував, що Гітлер шукає у Східній Європі не союзників, а життєвого простору для своєї нації, і на підтвердження цього цитував деякі моменти з «Майн кампф». У зв'язку з цим він виступав проти однобічної орієнтації на нацистську Німеччину і допускав налагодження контактів із її керівництвом лише у приватній площині.
Наступні події на практиці довели, що Гітлер — союзник такий собі. В січні 1934 року він підписав договір про ненапад з Польщею, а у квітні видав Варшаві бойового референта ОУН на Західній Україні Миколу Лебедя, одного з організаторів вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Після цих подій Коновалець у листі до одного з лідерів ОУН Євгена Онацького писав: «Наше рядове членство на Західній Україні незвичайно захопилося приходом гітлеризму до влади та поклало на нього великі надії […]. Я особисто кілька разів, знаючи відносини, звертав увагу Крайової Екзекутиви на те, щоб старалися паралізувати цей телячий захват до гітлеризму […]. Щойно видача Скиби [Миколи Лебедя] та арешт Ріка [Ярого] відкрили очі нашого членства на дійсну вартість гітлеризму».
Разом із тим, зв’язки ОУН із німецькою військовою розвідкою тривали, однак після приходу до влади нацистів значно ослабли. Лише після того, як абвер очолив адмірал Канаріс, ці контакти посилилися, проте за життя Коновальця про жодну тісну співпрацю не йшлося. Як розповідає Кучерук, за Гітлера вплив військових структур ослаб і все більшої ваги набирали нацистські органи безпеки. Однак і в таких контактах Коновалець вбачав лише один із шляхів досягнення незалежності України. «Ніхто не хотів продавати Батьківщину за кілька мідяків», — говорить історик. В ОУН обговорювалося те, що внаслідок чергової світової війни в результаті боротьби між Сталіним та Гітлером Україна отримає можливість відновити свою державність.
При цьому, як наголошує Хома, Коновалець та його оточення добре пам'ятали досвід 1918 року, коли орієнтація гетьмана Скоропадського виключно на Німеччину мала трагічні наслідки. Разом із програшем німців у Першій світовій одночасно загинула і держава їх українського ставленика. Тож УВО і ОУН, хоч і шукали союзників за кордоном, намагалися насамперед орієнтуватися на власні сили в боротьбі за незалежність України.
Значно активізувалися зв'язки ОУН з Німеччиною лише наприкінці 1938 року, коли Гітлер почав готуватися до війни з Польщею. Проте Коновальця на той момент вже не було серед живих. 23 травня 1938 року його вбили в Роттердамі в результаті спецоперації радянської розвідки. Невдовзі після його загибелі ОУН розкололася на дві частини під керівництвом Андрія Мельника та Степана Бандери. І кожна з них вибудовувала стосунки з нацистською Німеччиною вже по-своєму.
