Зараз звернення президента — такий же обов’язковий атрибут Нового року, як і ялинка. Принаймні жоден з очільників України за останні 29 років не упустив можливості привітати громадян зі святом та оголосити свої плани на майбутній рік.
Однак сама традиція подібних звернень не така вже й стара. Сhas News розповідає, що саме бажали українцям сто років тому і як змінилася практика новорічних привітань в радянську епоху.
Революційні привітання
Традиція святкування Нового року з’явилася на українських землях у XVIII столітті, проте спочатку вона не користувалася великою популярністю. Здебільшого її практикував нечисельний прошарок аристократії — як ще один привід влаштувати бенкети, бали та маскаради.
В ширший ужиток свято увійшло наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Тоді ж звичним явищем стали і прикрашені іграшками ялинки. Однак Новий рік все ж поступався Різдву за популярністю святкування.
Влада на свята не зазіхала, тож привітання з вуст імператорів та імперських високопосадовців лунали лише на приватних вечірках. Не змінилася ситуація і після повалення царату.
В ніч на 1 січня 1918 року в Києві вперше святкували Новий рік після відновлення української державності. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський тоді залишився у родинному колі, а голова Генерального секретаріату (прем’єр-міністр сучасною мовою) Володимир Винниченко та ще кілька міністрів разом із представниками старої української інтелігенції зібралися в клубі «Родина».
Як згадував український меценат Євген Чикаленко, після настання дванадцятої усі присутні зажадали почути новорічний тост від голови уряду, однак той відмовився. Замість нього зголосився виступити міністр у справах пошти та телеграфу Микита Шаповал. Проте його коротка промова на новорічне привітання виявилася мало схожою. Високопосадовець прогнозував, що «перший Новий рік у власній хаті, може, буде й останнім» і «Україні зосталося жити, може, не більше двох тижнів», оскільки «незабаром прийдуть більшовики і перевернуть все, що досі тут було зроблено, а уряд український повинен буде тікати». Трохи іншу версію тієї вечірки залишив історик Дмитро Дорошенко. Начебто Винниченко все-таки сказав кілька слів перед Шаповалом, однак і його промова була овіяна «смутком та песимізмом».
Прогнози виявилися правдивими лише наполовину. За місяць більшовики справді ненадовго зайняли Київ, однак українська держава ще три роки билася за життя. Тому, може, й добре, що такі песимістичні вітання не друкували в газетах (тоді єдиний спосіб звернення до широкої аудиторії — телебачення — ще не винайшли, а радіо не встигло набути широкої популярності).
Почесну місію новорічних звернень спочатку виконували редакції друкованих видань, які не забували з такого приводу пропагувати свої цінності. Так, газета «Киевлянин» в різдвяному випуску 1915 року закликала до продовження Першої світової війни до переможного кінця. «У велике християнське свято миру та благовоління ми не маємо права думати про мир. Боротьба досягла такої напруги, що в цей момент саме слово «мир» пролунало б закликом до злочину перед самим собою, перед народною совістю, перед батьківщиною», — писав редактор Костянтин Смаковський. А 1 січня 1917 року власник газети Василь Шульгін закликав читачів у новому році протоптати крізь «хащі, болота та нечисту силу» дорогу до перемоги.
Проукраїнська «Народна Рада» 1 січня 1918 року вийшла із вітанням «На щастя! На здоровля!» і сподіваннями, що українці успішно подолають «тяжкий шлях до землі обітованої».
Зверталися до українців з приводу зимових свят і за кордоном. Найстаріша діаспорна газета «Свобода» (виходить у США з 1893 року) у різдвяному випуску 1919 року бажала, щоб «слідуючий Святий Вечір український нарід вітав уже не в крові і боротьбі, але в мирі і з’єднаний та вільний».
На жаль, сподівання не справдилися. Хоча 22 січня 1919 року обидві українські республіки об’єдналися в одну державу, вже за рік вони зникли з політичної карти світу. На більшій частині України запанували більшовики, які пропагували нові, революційні, свята. В 1929 році керівництво СРСР взагалі заборонило святкувати Різдво. Дісталося і Новому року як буржуазному пережитку. Автори радянських газет та партійні активісти закликали населення не рубати ялинки, а замість них купувати лижі та ковзани.
Преса 1 січня максимум могла у передовиці констатувати початок нового року чергової п’ятирічки та випустити звіт про трудові досягнення пройдешнього року. 31 грудня 1934 року Григорій Петровський, номінальний голова радянської України, виступив по радіо з промовою. Слухачам він повідомляв, «як під ударами кризи господарства капіталістичного світу дають чимраз більші і більші розколини і як розвивається і квітне економічна міць Радянського Союзу, а разом з ним росте і добробут та культура трудящих СРСР».
Друге народження Нового року
Новий рік як свято повернулося до СРСР наприкінці 1935 року. 28 грудня московська «Правда» опублікувала статтю другого секретаря КП(б)У Павла Постишева «Давайте організуємо до нового року дітям хорошу ялинку». Один з організаторів Голодомору бідкався, що «ліві «загибщики», тобто функціонери, що відхиляються від правильного курсу, затаврували ялинку як буржуазну витівку, та закликав повернути дітям свято. Вже наступного дня «Правда» відзвітувала, що до усіх районів відправили телеграми з рекомендаціями організувати святкування Нового року. 31 грудня по радіо вперше в історії СРСР прозвучало і привітання — зачитав його голова ЦВК СРСР Михайло Калінін. Правда, адресувалося воно поки що лише полярникам.
1 січня 1936 року усі радянські газети вийшли із вітанням «З Новим роком, товариші!» та великим портретом Сталіна, хоча сам він до громадян ні того року, ні потім так і не звернувся. Читачам також розповідали, як «під водительством великого Сталіна» радянський народ рухається до нових перемог, як «жити стало краще, жити стало веселіше». «Бонусом» — інформували, як кляті капіталісти у новому році продовжать загинатися від кризи та готуватися до війни.
На той час на Заході привітання від перших осіб вже увійшли в практику. В переддень 1931 року до німців по радіо звертався президент Пауль фон Гінденбург. Наступного року у Британії король Георг V започаткував щорічні різдвяні промови. 1 січня 1935 року через 10 хвилин після опівночі зі святом вітав швейцарців президент Рудольф Мінгер.
До усіх жителів СРСР радянське керівництво в новорічну ніч вперше звернулося лише в розпал Другої світової. 31 грудня 1941 року Калінін по радіо привітав громадян з Новим роком, а потім розповів про ситуацію на фронтах. Наступного разу слухачі почули його через два роки, після чого у новорічних привітаннях настала майже десятирічна перерва.
Відновив традицію вже після смерті Сталіна в 1953 році Климент Ворошилов — на той час голова Президії Верховної Ради СРСР. Ще кілька разів він звертався до громадян із поздоровленнями, аж поки в дусі боротьби з культом особи святкові промови вирішили зробити безособовими. До 1970 року «Новорічні привітання радянському народу» йшли від імені Центрального комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР та Ради Міністрів СРСР. При цьому вітати дозволялося лише загальносоюзним органам влади, українське керівництво на Новий рік зберігало мовчання аж до розпаду Союзу.
Привітання писалися за одним зразком. Обов’язкові елементи — відзначення досягнень чергової п’ятирічки, згадки про важливі річниці, прийняті на партійних з’їздах рішення та запевнення, що кожен новий рік наближає до комунізму. «Дорогим товаришам» бажали здоров’я, успіхів у праці та навчанні, а також «від усього серця» надсилали привітання «братнім соціалістичним державам», комуністичним партіям капіталістичних країн та борцям з колоніалізмом. Наприклад, в 1968 році радянське керівництво бажало «мужньому в’єтнамському народу добитися рішучих успіхів в героїчній боротьбі проти американських агресорів».
Телевізійна доба
31 грудня 1970 року розпочалася доба телевізійних новорічних звернень — громадян «сердечно привітав» Леонід Брежнєв. Він сидів за столом в кабінеті з мапою СРСР позаду та протягом 8-хвилинного запису майже не відривався від папірця з записом.
В наступні роки замість генсека зі святом вітали голова президії Верховної Ради Микола Підгорний та голова Ради Міністрів Олексій Косигін. Сам Брежнєв кілька разів повертався на екрани, але з кожним роком слухати його ставало все важче — давалися взнаки прогресуючі хвороби та похилий вік спікера. Востаннє він записав окреме новорічне поздоровлення для дітей в 1979 році. На сьомий день після вторгнення СРСР до Афганістану 73-річний генсек бажав дітям мирного та радісного життя — і з такою жахливою вимовою, що її важко передати на письмі (радимо просто послухати).
Не дивно, що з кінця 1970-х років та до середини 1980-х громадян здебільшого вітав з Новим роком диктор Ігор Кирилов, який зачитував офіційне звернення від керівництва держави.
«Оживив» новорічні звернення останній генсек КПРС Михайло Горбачов, який знову почав особисто звертатися до громадян. З кожним разом він все більше приділяв уваги перебудові, реформам та проблемам, які вони викликають до життя. А 1 січня 1986 року взагалі сталося нечуване — телеглядачі у випуску новин змогли побачити новорічне привітання американського президента Рональда Рейгана. Повертався він на радянські екрани і в наступні два роки. З його вуст громадяни могли почути, як американці на Новий рік їдять качку, гуску чи ростбіф, обирають президента, шанують свободу слова, а також про хід перемовин з Москвою заради припинення холодної війни.
31 грудня 1990 року Горбачав звертався до телеглядачів востаннє. «Майбутній рік особливий. На нього випаде вирішення питання про долю нашої багатонаціональної держави», — говорив на той момент вже президент СРСР та в кінці, крім миру та достатку, побажав, щоб «Вітчизна відродилася до нового життя». Прогноз виявився правдивим, але побажання — марними. 26 грудня 1991 року СРСР офіційно припинив існування. І з новим 1992 роком українців вперше вітав власний лідер українською мовою — президент Леонід Кравчук.
