З поширенням інтернету газети, як і уся друкована преса, поступово відходять в минуле. Хоче ще 20 років тому вони були одним із основних джерел інформації для громадян. І так тривало багато століть — з 30 травня 1631 року, коли французький дворянин Теорфаст Ренодо, лікар короля Людовіка XIII, започаткував випуск першої сучасної газети. Не тільки за форматом, але й за назвою. Вона так і називалася — La Gazette.
Видання швидко стало найавторитетнішим у Франції і його передруковували навіть за межами країни. Ренодо хвалився, що його дітище читають «королі та сильні світу цього». Ба більше, король Людовік та його перший міністр кардинал Рішельє власноруч писали частину заміток. Згодом слово «газета» почали використовувати у назві інших часописів і воно поширилося по усій Європі. Хоча у Франції термін «gazette» з часом витіснив інший — «journal», проте в кількох мовах, у тому числі в українській, газетами і досі називають періодичні друковані видання, які виходять не рідше разу на місяць.
Народження газети
Газети, чи принаймні їх прототипи, існували і до La Gazette. Так, ще в Давньому Римі Цезар започаткував випуск Acta Diurna — глиняних чи дерев'яних табличок з повідомленням про головні події, які вивішувалися на центральних площах. У Венеції набули популярність «аvvisi» — рукописні інформаційні бюлетені. А першою друкованою газетою вважаються щотижневі Relation aller Fürnemmen und gedenckwürdigen Historien, які з 1605 року випускали у Страсбурзі. Подібні видання на початку XVII століття з'явилися і в інших містах. Проте вони виходили малим тиражем, не завжди регулярно та більше нагадували старі літописні хроніки, які охоплювали невеликий проміжок часу.
Газетну справу вивели на істотно новий рівень саме у Франції. І для цього було дві причини. Перша з них — кардинал Рішельє. Всесильний перший міністр короля Людовіка ХІІІ шукав ефективний засіб пропаганди для протидії своїм опонентам, які підпільно поширювали по Парижу критичні листи та памфлети. Вибір впав на друковану пресу. На той момент кардинал уже контролював журнал Mercure français, однак він виходив лише раз на рік малим тиражем і великого впливу на суспільну думку не мав. Тож Рішельє вирішив запустити щотижневу газету і запропонував зайнятися цим Теофрасту Ренодо.
Ренодо, за освітою медик, до видавничої справи раніше не мав стосунку, хоча і писав періодично статті для Mercure français. Зате мав широке коло інформаторів. В 1628 році лікар з дозволу короля відкрив у Парижі Адресне бюро — щось середнє між сучасним благодійним фондом, біржею праці та рекламним агентством. Установа допомагала біднякам отримати медичну допомогу, а усім охочим за плату — знайти роботу чи купити необхідні товари.
У травні 1631 року за підтримки кардинала Ренодо зайнявся газетним бізнесом. Перший номер La Gazette побачив світ 30 травня, а вже в листопаді лікар отримав від короля патент, який закріпив за ним та його нащадками монопольне право на видання періодичної преси у Франції.
Газета почала виходити у слушний час. У Європі тривала Тридцятилітня війна — найкривавіший до Першої світової збройний конфлікт, у якому прямо чи опосередковано брали участь більшість держав континенту. Люди відчували брак інформації і з цим допомагала справитися La Gazette. Ренодо, маючи велике коло, як би зараз сказали, інсайдерів, та доступ через кардинала до дипломатичної пошти, на сторінках своєї газети повідомляв про найважливіші події з мінімальною затримкою. Він хвалився, що завдяки його виданню «більше жоден купець не поїде торгувати в зруйноване чи обложене місто, а жоден солдат не піде воювати у країну, де нема війни». Ця тенденція зберігалася і протягом наступних 150 років — найбільші наклади газети друкувалися саме під час масштабних воєн.
Газетні інновації
Ренодо виявився талановитим бізнесменом та редактором. Почав він з назви для свого творіння. До цього більшість подібних видань іменувалися різноманітними «вісниками», «новинами» та «поточними подіями». Лікар же підійшов нестандартно і обрав як назву італійське слово «gazetta» (трансформоване у французький варіант «gazettе»), що означало дрібну монету, яку платили за венеційські рукописні «avvisi».
Серед нововведень Ренодо — і оформлення видання. Так, в La Gazette вперше почали вказувати порядковий номер, місце видання та ім'я головного редактора. Щоправда, лише з шостого випуску. В його газеті, як і у конкурентів, новини публікувалися не за ступенем важливості, а за датою отримання інформації. Спочатку час та місце події вказувалося курсивом збоку від тексту, а з 1633 року — вже над ним. Так у пресі виникли заголовки.
В перших газетах тематичних рубрик не існувало, однак Ренодо зробив кроки і в цьому напрямі. La Gazette поступово обростала різними додатками. Першим в листопаді 1631 року стали Les Nouvelles ordinaries de divers endroits. В них публікувалися повідомлення про події в Німеччині та Північній Європі, а La Gazette на своїх сторінках охоплювала усі інші країни, включаючи Францію. В 1632-1633 роках Ренодо також щомісяця видавав Relations des nouvelles du monde з розповіддю про найголовніші події за місяць з короткими коментарями та роздумами головного редактора. Однак цю першу спробу аналітичної журналістики довелось прикрити за наполяганням кардинала. На заміну їй почали виходити нерегулярні Extraordinaires sortes d’occasionnels, присвячені особливим подіям. Наприклад, в одному з перших випусків розповідалося про смерть Альбрехта Валленштейна, одного з найвідоміших полководців Тридятилітньої війни.
Протягом 1632 року періодично також виходили Feuille du Bureau d'adresse, в яких публікувалися рекламні оголошення. Тож Ренодо можна вважати й батьком газетної реклами.
Спочатку La Gazette на чотирьох сторінках розміром 23 на 15 см виходила накладом 300 примірників. Згодом кількість сторінок виросла утричі, а примірників — учетверо. При цьому газета продавалася не лише в Парижі. Її можна було замовити поштою, проте в такому випадку вартість доставки була дорожче самого примірника. Однак Ренодо знайшов вихід — він продавав права на передрук газети провінційним друкарням. Протягом наступних 150 років La Gazette перевидавали майже в 40 містах, у тому числі в англійських. В результаті видання стало найпопулярнішим та найавторитетнішим у королівстві.
Війна, політика та королівська хроніка
La Gazette спеціалізувалася на військових та політичних новинах. Перший номер мав короткі повідомлення з Османської імперії, Іспанії, Португалії, Риму та німецьких держав. Французькі новини з'явилися лише в шостому номері, де написали про загибель двох вельмож у Парижі. Згодом все частіше стали публікувати новини з життя королівського двору. Наприклад, на сторінках можна було прочитати про підпал стаєнь Рішельє; пораду особистого лікаря королю пити побільше мінеральної води; про подорожі короля та його укази.
«Сенс існування газети полягає в придушенні неправдивих чуток шляхом надання чіткої і докладної інформації. Вона корисна для влади, але також і для приватних осіб, які можуть планувати свої справи у відповідності з поточними подіями, особливо під час війни», — пояснював Ренодо головне завдання La Gazette. Тож, як і редактори сучасних авторитетних видань, він намагався боротися з фейками, хоча і визнавав, що не завжди успішно. Газета відрізнялася точною та детальною подачею інформації. Однак при цьому вона усіляко вихваляла короля та його першого міністра. Акцент робився на перемогах французьких військ та їхніх союзників, повідомленнях про доблесть монарха та його стратегічний талант. При цьому частину новин у La Gazette особисто готували Рішельє та Людовік ХІІІ.
Після смерті короля і кардинала в 1642 році для Ренодо настали складні часи. Він вимушено закрив своє Адресне бюро, однак La Gazette продовжила вихід, тепер вже під покровительством нового першого міністра Мазаріні. Після смерті Ренодо справу продовжили його нащадки, аж поки в 1762 році газета стала офіційним друкованим органом міністерства іноземних справ. Під час французької революції з'явилися сотні нових газет, з якими La Gazette вже не могла конкурувати. Однак часопис все одно протримався на ринку ще більше ста років, доки в 1792 році остаточно не закрився.
