Першого вересня десятки тисяч школярів по всій країні підуть до школи, багато хто — уперше. Проте традиція приступати до навчання саме цього дня не така вже й давня. В Україні централізовано навчальний рік розпочався саме 1 вересня лише в 1933 році. А відзначати День знань стали ще пізніше — лише в 1984 році.
У школу — після поля
У ХІХ ст. єдиної дати початку навчального року ще не існувало. Це питання спробували вирішити в 1804 році, коли царський уряд ухвалив єдиний для Російської імперії «Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам» — такий собі аналог сучасного закону «Про освіту». Відповідно до нього повітові училища та гімназії мали відкривати свої двері в перший день Успенського посту — 1 серпня за старим чи 14 серпня за новим стилем, а приходські школи — після закінчення сільськогосподарських робіт.
Протягом наступного століття освітня сфера в Наддніпрянській Україні пережила кілька реформ. Одночасно змінювалася і дата початку учбового року. Середні навчальні заклади зазвичай розпочинали роботу в серпні-вересні, а початкові — як і раніше, залежно від ходу польових робіт. Відповідно у селах дітлахи вирушали до шкіл переважно у жовтні-листопаді, а інколи взагалі на початку грудня.
Така система зберігалася і в перші післяреволюційні часи, коли владу в Україні захопили більшовики. На початку 1920-х років комуністичний уряд постановив розпочинати навчання у школах 15 вересня, проте на практиці це рішення не виконували. Точніше, виконували формально: школи відкривалися, але ще в жовтні регулярне навчання в них не розпочинали. «Яка причина? Нема дітей. Вже другий місяць записуються: прийде дитина, запишуть її до реєстру, а на другий день вже її і не побачиш. На папері записано 50 душ, а до школи зайде 5-10-15. І то з кількох громад», — повідомляла у 1925 році уманська «Робітничо-селянська правда». В 1920-х роках у добу НЕПу та до початку масової колективізації більшість українських селян володіли власними земельним наділами і не бажали відпускати зайві «вільні руки», які допомагали цю землю обробляти. В результаті навчальний рік, як і раніше, для значної кількості дітлахів стартував після завершення збору врожаю.
Ситуація змінилася на початку наступного десятиліття. В 1930 році в СРСР увели обов'язкову шкільну освіту, проте дата початку навчального року в урядовій постанові не деталізувалася. Йшлося лише про те, що дітей необхідно прийняти до школи восени. А коли конкретно — мали вирішувати вже місцеві органи влади. Згодом централізовано розібрались і з цим.
Народження 1 вересня
Колись в Російській імперії початок навчального року прив'язували до церковного посту. За схожою логікою пішли і комуністи. Щоправда, поєднали його із новим революційним святом — Міжнародним юнацьким днем. Свято, хоч і мало цілком нейтральну назву, одразу було просякнуте комуністичною ідеологією і з 1919 року проходило під егідою Комуністичного інтернаціоналу молоді (КІМ). Відзначали його в першу неділю вересня, у СРСР — помпезними демонстраціями, а в «капіталістичних країнах» — мітингами на підтримку радянської Росії. В 1932 році керівництво КІМу вирішило перенести з наступного року Міжнародний юнацький день на 1 вересня. Мовляв, у будній день з нагоди свята набагато логічніше влаштовувати страйки.
У СРСР страйкувати заборонялося, однак цю ініціативу все одно схвалили і вирішили поєднати з початком навчального року. Вже у грудні 1932-го уряд радянської України постановив: наступного року діти мають піти до школи саме 1 вересня. А в 1935-му аналогічне рішення прийняло і всесоюзне керівництво.
Поєднання з Міжнародним юнацьким днем одразу додало початку навчального року атмосфери святковості. У великих містах урочисті заходи розпочиналися ще заздалегідь. Так, у Києві в 1938 році для школярів організували на стадіоні «Динамо» спортивні змагання, танці та концерт, а завершилося дійство феєрверком. Увечері 1 вересня у містах проводили урочисті демонстрації, на яких по кілька годин центральними вулицями поряд з комсомольцями крокували колони школярів, які несли в руках портрети та бюсти Маркса, Леніна, Сталіна.
У самих же школах 1 вересня мало відрізнялося від інших днів. Про святкову атмосферу нагадувало лише те, що учні приходили з квітами та отримували у подарунок зошити і олівці. Потім одразу сідали за парти і приступали до уроків. Учні старших класів студіювали математику, географію чи історію, а першачки, як писала газета «Вісті ВУЦВК», «неслухняними ще пальчиками виводили знайоме, рідне слово Сталін» — недарма ж перед вчителями ставили завдання «виховати освічених, безмежно відданих справі Леніна — Сталіна, полум'яних патріотів соціалістичної батьківщини».
Нові та старі традиції
В 1942 році Міжнародний юнацький день в умовах війни відзначили в останній раз. Наступного року молодіжний Комінтерн оголосив про саморозпуск і разом з ним припинило існування і свято. Проте 1 вересня залишилося днем початку навчального року. Попередні помпезні мітинги пішли у минуле, натомість урочистості перенесли у двори шкіл. З часів «хрущовської відлиги» поступово в ужиток входять нові традиції — святкові лінійки, куди діти приходили у парадних костюмах, винесення піонерами червоного прапору та перший дзвінок у виконанні дівчинки-першокласниці, яку на плечах ніс старшокласник.
Поряд з цим не забували і про ідеологічне виховання. Ім'я Сталіна вже не виводили у зошитах, проте обов'язковим став так званий «ленінський урок», з якого починався перший навчальний день. На цей захід запрошували як почесних лекторів ударників виробництва, ветеранів війни і поважних комуністів, які говорили з школярами про любов до партії та її вождів. «Вчителі та гості розповідали учням про великого Леніна і створену ним партію комуністів, про дружбу радянських народів-братів і про те, як радянські люди захоплено працюють над втіленням у життя історичних рішень ХХІV з'їзду КПРС, і, звичайно, про величезне щастя жити, вчитися та працювати у великій країні, яка зветься СРСР», — описувала «ленінський урок» в одній із запорізьких шкіл 1 вересня 1973 року місцева преса.
У 1970-х роках зародилася ще одна традиція, яка успішно продовжує існування й зараз — виступи чиновників та політиків перед школярами з нагоди «першого дзвоника». Особливо щастило столичним навчальним закладам. Так, 1975 року у київській школі №97 на урочистій лінійці учнів та педагогів вітала заступник голови президії Верховної Ради Валентина Шевченко. До інших шкіл у гості приходили міністри та їхні заступники, керівництво партійних організацій різного рівня, директори заводів тощо.
В 1984 році 1 вересня отримало статус «всенародного свята» Дня знань. Усі звичайні уроки після урочистої лінійки скасували, а замість «ленінського» почали проводити «урок миру». Школярам у розпал афганської війни розповідали про мирні ініціативи СРСР та намагання його керівництва приборкати гонку озброєнь.
Після проголошення Незалежності святкування початку навчального року позбулося комуністичного колориту. В минуле пішли піонери, червоні прапори, прославляння КПРС. А їм на заміну з'явилися нові віяння. Так, 1 вересня 1991 року на відкриття 293-ї школи на київській Троєщині завітав священник, який окропив свяченою водою як саму будівлю, та і учнів. Хоча в даному випадку поєднались старі традиції з новими — церковнослужитель був також ветераном війни та депутатом райради.
У цілому ж протягом наступних десятиліть сценарій свята особливо не змінився — ті ж самі урочисті лінійки, виступи запрошених гостей, дзвоник у руках першокласниці та перші уроки на вічні теми — про мир, землю, дружбу чи любов до батьківщини. А в 1999 році указом президента 1 вересня знову офіційно назвали Днем знань.
Суттєві трансформації у проведенні «першого дзвоника» почалися в останні роки. Все більше шкіл відмовляється від традиційного формату лінійок, замінюючи їх театралізованими виставами, конкурсами чи пікніками; учнів молодших класів на шкільному ґанку зустрічають казкові герої. А потім внесла свої корективи пандемія коронавірусу. Цього року МОН рекомендувало скоротити час святкових заходів 1 вересня і проводити їх з урахуванням соціальної дистанції.
