Люди в захваті від порно. Недарма ж один з головних законів інтернет-епохи стверджує: у будь-якого відомого фільму є порноверсія. Але захоплення «полуничкою» — аж ніяк не нова історія. Еротичний контент слід у слід рухається за розвитком мистецтва.

Відкрили жанр скульптури — нумо робити сороміцькі статуї. Чого лише вартує віднайдена у Геркуланамі давньоримська фігура, що зображує секс Пана з козою!

Навчились друкувати книжки — пора робити путівник по любощах. Зокрема, у 1524 році Маркантоніо Раймонді випустив книгу «Пози», до якої включив 16 гравюр з позиціями для отримання задоволення. Але Папа Климент VII не оцінив творчого підходу — наказав дощенту спалити наклад, автора ж відправив гнити у темниці.

Справжня порнореволюція стається на зламі ХІХ та ХХ ст., коли стартує ера фотографії та кіно. Революція настільки потужна, що на початку минулого століття нею занепокоїлась Ліга Націй. 12 вересня 1923 року у Женеві підписали Міжнародну конвенцію про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними. Проте нічого путнього з цього не вийшло.

У грудні 1895 року із першим кінопоказом братів Люм'єр почалася епоха кіно. Одного року вистачило, щоб запустити і порномашину. Першими ластівками жанру вважають стрічки «Марія готується до сну» та «Поцілунок». Обидві — 1896 року випуску. Першу зняли за мотивами популярної у Франції сороміцької п'єси — молодята готуються до першої шлюбної ночі і поки наречений із нетерпінням чекає, його обраниця роздягається за ширмою. За дві хвилини виконавиця головної ролі 23-річна актриса кабаре Луїз Віллі встигла роздягнутися до спідньої сорочки. Що було далі — невідомо. (Редакція, звісно ж, має підозри, але будемо оперувати фактами). Останні п’ять хвилин стрічки втрачені.

Сюжет другого фільму ще менш закручений — 18 секунд актори імітують поцілунок (справжнім поцілунком його складно назвати).

Обидві стрічки сьогодні важко назвати навіть еротичними, але свого часу вони викликали неабиякий резонанс. І далі процес пішов. Сюжети фільмів ставали все відвертішими — танці живота, стриптиз та повністю оголені дівчата.

У 1908 році австрієць Іоганн Шварцер заснував першу порнокіноімперію. За три роки компанія «Сатурн-фільм» зняла 52 еротичних фільми, головні героїні яких поставали на екрані у костюмі Єви. Серед сюжетів — медогляд; зустріч художника з моделлю; паша обирає рабинь для гарему. «Віденські сцени» демонстрували у більшості країн Європи, глядачі були у захваті. А от пуританська влада — ні.

Після кількох судових позовів у 1911 році «Сатурн-фільм» закрили, а стрічки спалили. Доля Шварцера теж не склалась. Він спробував знімати у інших жанрах, але успіху не досягнув. У 1914 році власник скандальної кіностудії загинув на фронті Першої світової.

Навіть попри заборони порносправа розвивалась завдяки технічному прогресу. Кіноапарати ставали простішими та дешевшими. По світу з’являлось все більше кіностудій, у тому числі підпільних, які спеціалізувалися виключно на «серйозних» фільмах для дорослих. Стандартна тривалість стрічки складала не більше 10 хв. Знімали здебільшого аматори, тому і якість чорно-білої німої картинки не вражала різноманітністю.

Але тогочасним шанувальникам все подобалось: можна розгледіти пози, процес пестощів і тілесні принади — от і добре. Над сюжетом теж не парились. Найпопулярніший— підглядання через замкову щілину за спокусливою дівчиною, а далі — секс — вдвох чи втрьох. Хоча інколи обирали і оригінальніші ідеї — наприклад, аргентинський фільм «El Satario» розповідає історію про двох німф та диявола-збоченця. Відсутність звуку компенсували титрами.

Новий жанр отримав назву «фільмів для холостяків» (stag films). Демонстрували їх переважно у закритих чоловічих клубах — офіційно порнографія була заборонена. З цієї ж причини перші режисери та порноактори не розголошували своїх справжніх імен, ховаючись під жартівливими псевдонімами. Наприклад, режисер першого з відомих американських порнофільмів «Безкоштовно покататися» (1915 рік) називав себе Розумник, оператор — Зараз Як Встане, автор субтитрів — Вона Буде. Головний герой задля конспірації носив приклеєні вуса, які протягом фільму раз у раз відвалювались.

Задані у перші роки тренди майже без змін протримались до початку 1970-х, коли розпочалася «золота епоха» порно.

Подібні закони згодом ухвалюють у більшості країн. На початку ХХ століття боротьба з порнографією виходить на міжнародний рівень. В 1910 році 13 держав у Парижі підписали Угоду щодо припинення обігу порнографічних видань. Кожна з них зобов'язалась створити орган, який протидіятиме обігу порнографічних творів, малюнків, зображень та предметів, та повідомляти одне одного про подібні порушення. Про покарання тоді ще не йшлося, це відводилося на розсуд внутрішнього законодавства.

1923 року до боротьби з порнографією долучилася Ліга Націй.
За її ініціативи у Женеві 44 держави підписали Міжнародну конвенцію про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними. До переліку забороненої продукції додали порнографічні фільми, а за її виготовлення та поширення сторони зобов'язалися ввести кримінальне покарання. Конвенція діє й зараз. Серед її учасників є і Україна.

Проте з кожного правила є виключення. Так було і з порно. Під час Другої Світової обидві протиборчі сторони взяли на озброєння порнографічну агітацію. Особливо наполегливими у цьому були нацисти. За роки війни вони завалили своїх супротивників мільйонами порнографічних листівок, які повинні були демотивувати солдатів і вбити клин між союзниками.

Типові сюжети — поки один вояк гине на фронті, його начальник/союзник розважається з дівчатами у тилу. При цьому національність антагоніста змінювалася в залежності від цільової аудиторії. Для французів — це британці, для британців — американці, для поляків — росіяни, для всіх — євреї. Популярними були прозорі листівки, які після піднесення до сонця доповнювалися новими зображеннями. Наприклад, на картці молода усміхнена полька, яка лежить на полі. А на сонці — її вже гвалтує звіроподібний радянський солдат.

Не відставали у порнографічній агітації британці та американці. Хоча на відміну від німців наклад їх листівок вимірювався не мільйонами, а десятками тисяч. На листівках часто зображували німкень, які сумують за своїми чоловіками і займаються сексом з іноземцями, іншими дівчатами, чи навіть з тваринами. Іншою популярною темою були порнографічні пародії на Гітлера. Наприкінці 1944 року в Італії надрукували серію антифашистських листівок. На одній з них голий Мусоліні женеться за Гітлером. На іншій дупу Гітлера атакує прутень.

Боролись з «полуничкою» і на теренах Східної Європи. Парадокс часів Російської імперії: борделі дозволені, порно — ні. В 1843 році легалізували проституцію, а через два роки ввели кримінальну відповідальність за порнографію (мовою оригіналу: «распространение сочинений, имеющих целью развращение нравов, или явно противные нравственности и благопристойности, или клонящиеся к этому соблазнительные изображения»). Карали штрафами, арештами та пониженням у званні. Проте, як і в Європі, попит на таку продукцію тільки зростав. Отже, росла і пропозиція.

Найбільшою популярністю користувалися «французькі листівки». Вибір був великим — від лайтового варіанту із зображеннями одягнених дівчат, у яких видно лише голі ноги до колін або ноги у панчохах, до сцен сексу. Доставляли пікантні фото зазвичай контрабандою — через Варшаву, Одесу чи Севастополь. Підзаробляли виготовленням еротичних світлин і місцеві фотографи, проте у менших масштабах. Порнокартки зазвичай потайки продавали у невеликих крамничках.

Поліція намагалася боротись із блудливим мистецтвом, періодично влаштовуючи облави. Газети того часу рясніли заголовками про вилучення чергової партії порнопродукції. Часто такі викриття здійснювались при розслідуванні кримінальних справ. Так, у 1914 році поліція трусила харківський галантерейний магазин. Шукали вкрадені речі, а знайшли контрабандну партію листівок та гральних карт з еротичними знімками. А в 1908 році в Одесі затримали банду псевдомонахів-аферистів. Серед вилученого виявилась й порнографічна література.

Проте дії поліції великого успіху не мали. Головний київський цензор Олександр Нікольський пояснював такий стан речей «любов'ю публіки до різних аморальних видовищ і картин» та замалими штрафами для продавців «полунички».
На початку ХХ століття в українські міста приходить останнє на той час європейське культурне ноу-хау — кіно. І майже відразу в перших кінотеатрах починають демонструвати фільми з еротичними сценами. В 1906 році на хвилі тимчасового послаблення цензури ілюзіон Мяновського публікував оголошення із попередженням (яке скоріше грало роль реклами): «Сцени фривольного і пікантного характеру. Тільки для дорослих. Діти і учні не допускаються». Проте здебільшого фільми для дорослих продовжували демонструвати в кінотеатрах у закритому режимі після останніх сеансів. Показували переважно стрічки «паризького жанру». Наприклад, еротику виробництва французької кінокомпанії «Брати Пате».

1917 року царат повалили, як і цензуру. У вирі революції народився нетривалий період вседозволеності. В Одесі театральний режисер Борис Глаголін ставить «голий балет» під назвою «Пан» — на сцені танцюють німфи у прозорих туніках. А в Бердянську Нестор Махно складає компанію своїм бійцям на сеансі «французького кіно» в місцевому ілюзіоні.
Із встановленням більшовицької диктатури повертаються дореволюційні порядки. У 1920-х роках тривають палкі дискусії на тему «вільної любові», пролетарська молодь широко практикує дошлюбні й позашлюбні відносини. Влада в той час вважала, що за соціалізму проституції та порнографії бути не може. Тому статтю про покарання за поширення порнопродукції в Кримінальний кодекс внесли лише в 1935 році після приєднання СРСР до Женевської конвенції. Але цензура боролася з порнографією вже одразу після встановлення радянської влади.

Часто доходило до абсурду — і в 1922 році заборонили до публікації казку «Коник-горбоконик». Одна з причин — політредактору не сподобався «порнографічний» вираз «старый хрен». А в 1930 році через дев'ять днів після прем'єри заборонили фільм Олександра Довженка «Земля» через «порнографічні та інші елементи, що суперечать радянській політиці».

З 1950-х років на Заході поступово змінюється ставлення до еротики та порнографії. 1953 року в США виходить перший випуск журналу Playboy. Данія першою з країн у 1969 році скасовує заборону на показ порнофільмів. Зараз порнографія частково чи повністю легалізована майже у 80 державах. Ринок порноіндустрії оцінюється приблизно у $ 100 млрд. Найпопулярніший у світі порносайт Pornohub у 2019 році зареєстрував 42 млрд відвідувань.

Отже, порноіндустрія таки виграла війну проти заборон. Глядачам залишається просто тримати себе в руках.