404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Рік Оману. Чому президентам, королям та імператорам не варто покидати країну

Новий 2021 рік президент Володимир Зеленський зустрів у державній резиденції в селі Гути в Карпатах. Минулого року глава держави також святкував у горах, однак потім полетів з родиною та майбутнім головою Офісу президента Андрієм Єрмаком в Оман, через що виник скандал. Спочатку журналісти повідомили про можливу зустріч Зеленського з секретарем російського Радбезу Миколою Патрушевим. В ОП тоді звинувачення відкидали, натомість заявили, що президент не лише відпочивав, а й домовлявся про «активізацію інвестиційної співпраці» з султанатом.

8 січня під Тегераном іранські військові збили літак «Міжнародних авіаліній України». Загинули 176 осіб. Президент зміг повернутися до Києва майже через добу після катастрофи.

Попередник Зеленського Петро Порошенко також потрапив у скандал через зимовий відпочинок. Засекречена поїздка на Мальдіви викликала обурення у багатьох українців та зіграла свою роль у його поразці на виборах навесні 2019 року.

Взагалі, як показує історія, лідерам країн варто дуже ретельно вибирати час для відпустки чи закордонного відрядження. Адже за їх відсутності у столиці може статися переворот чи спалахнути війна. А за найтрагічнішого збігу обставин вони ризикують з відпочинку відправитися одразу на той світ.  

Небезпечне полювання

В добу Середньовіччя європейці ще не відкрили Мальдіви, а закордонний туризм не користувався популярністю. Правителі відпочивали від мирських турбот у межах своїх володінь, наприклад, виїхавши на полювання. Однак інколи звірі «давали здачі».

Так, улітку 886 року для візантійського імператора Василія І Македонянина стала фатальною зустріч з оленем. Тварина не кинулась тікати, навпаки, — напала на мисливця. Олень збив імператора з коня, підчепив рогом за ремінь і кілька кілометрів тягнув нещасного. Врятував свого повелителя один із охоронців, який наздогнав оленя і перерубав пасок. Однак Василій запідозрив, що рятівник насправді хотів його вбити і наказав заарештувати чоловіка. Чим закінчилось слідство, невідомо. За кілька днів від отриманих на полюванні травм правитель Візантії помер. Хоча існує й інша версія. Начебто ніякого оленя не було, а імператор, підчепивши на полюванні якусь заразу, помер від шлункової кровотечі.

Іоанн ІІ Комнін на полюванні. Мініатюра з французької хроніки, 1337 рік

Схожа трагічна історія трапилася і з Іоанном II Комніном. У березні 1143 року на полюванні він зустрів великого кабана. Імператор насадив звіра на спис, однак в процесі боротьби зачепив колчан з отруйними стрілами. Одна з них випала, поранивши Іоанна в руку. Можновладець спочатку не приділив цьому особливої уваги, хоча й наклав на рану пов’язку. Наступного дня рука сильно напухла, стан імператора різко погіршився. На допомогу прийшли медики, однак жоден з їхніх засобів не допомагав. Тоді лікарі «запропонували зовсім відібрати у царя руку, що від пухлини стала товстою, як чоловіче стегно», однак той відмовився. Іоанн за кілька днів пішов з життя, встигнувши проголосити свого сина наступником.

Монгольська навала замість весілля

У 1240 році князь Данило Галицький поїхав у «відрядження» до Угорщини, плануючи укласти шлюб свого сина Лева з донькою короля Бели ІV. Династична угода мала гарантувати невтручання сусіда в галицькі справи та забезпечити його допомогу у боротьбі з монголами, які в 1237 році вдалися до планомірного розорення й підкорення удільних князівств колись могутньої Київської Русі. Бела ІV відповів Данилу Галицькому відмовою, проте сама закордонна поїздка, цілком ймовірно, врятувала йому життя.

Вирушаючи до Угорщини, князь не здогадувався, що монгольський хан Батий вже наблизився до його володінь. Наприкінці року татари захопили Київ, а далі розорили головні міста Галицько-Волинського князівства. Не вдалося їм взяти лише Кременець, Данилів та Холм.

Про нашестя Данило дізнався на шляху додому, зустрівши «безліч утікачів од безбожних татар». Князь вирішив не ризикувати, повернувся до Угорщини і вже звідти обхідними дорогами через Польщу попрямував у свої володіння. Вдома князь застав жахливу картину. Як писав літописець, у столичному місті Володимирі «не зосталося жодного живого, а церква святої Богородиці наповнена була трупами». Монголи на той момент вже покинули князівство і продовжили свій похід в Центральну Європу. Але розорені міста — ще не всі лиха: князь зіткнувся із бунтом — «бояри ж галицькі Данила князем собі називали, а самі всю землю держали... І була смута велика в землі Галицькій і грабіж од них». Князю вдалося скористатися чварами між заколотниками та ув’язнити їхніх лідерів. Хоча в наступні роки він ще не раз зі зброєю в руках захищав свої володіння від іноземних загарбників та боярської опозиції.

З курорта на війну

Влітку 1870 року 73-річний прусський король Вільгельм І вирішив підправити здоров’я у курортному містечку Бад-Емс, яке славилося лікувальними водами. Результатом оздоровчої поїздки стала війна з Францією. Хоч і не з вини монарха.

Конфлікт між державами назрівав давно. В обох країнах вистачало прихильників війни, які лише шукали привід її почати. Разом вони його і знайшли. На початку 1870 року іспанський уряд запросив на вакантний престол Леопольда Гогенцлорена — родича прусського короля. Французький імператор Наполеон ІІІ висловив рішучий протест та зажадав, щоби Берлін не втручався в іспанські справи. Вести переговори з цього приводу в Бад-Емс до Вільгельма І відправили французького посла Вінсента Бенедетті. 9 липня король у цілому погодився на висунуті вимови. Леопольду він порадив відмовитися від претензій на іспанську корону, що той і зробив 12 липня. На цьому конфлікт можна було б вважати вичерпаним, однак, як показали наступні події, примирливу позицію займав лише прусський король.

В Парижі Бенедетті дали нові вказівки — вимагати від Вільгельма письмових гарантій, що представники його династії ніколи не претендуватимуть на іспанський престол. Посол знов поїхав на курорт. 13 липня він зустрівся з королем на залізничному вокзалі в Емсі. Вільгельм обурився та відповів, що нічого не може гарантувати, однак, не бажаючи провокувати Францію, пообіцяв продовжити перемовини в Берліні. Про результати бесіди з дипломатом телеграмою повідомили прусського канцлера Отто фон Бісмарка, але той мирно вирішити питання не хотів.

Вінсент Бенедетті (зліва) та Вільгельм І (справа) в Бад-Емсі. Французька листівка

Отримавши від начальника генштабу запевнення, що прусська армія готова до війни, Бісмарк підкоригував емську депешу і наступного дня наказав опублікувати її в пресі. Новий текст телеграми мав категоричний і образливий для Франції вигляд. Тепер в ній йшлося про те, що король відмовляється приймати у себе французького посла і вести подальші переговори з іспанського питання. В Парижі емську депешу розцінили як образу честі Франції. 19 липня Наполеон ІІІ оголосив війну Пруссії, яку з тріском програв та в результаті втратив імператорську корону. Натомість її отримав Вільгельм І. А саме — 18 січня 1871 року у Версальському палаці під Парижем його проголосили кайзером Німецької імперії.

«Переворот таксистів»

За останні пів століття в Африці сталося більше десяти переворотів в той час, коли правителі держав знаходились за кордоном. Так в 1969 році в Лівії прийшов до влади Муаммар Каддафі. Законний король Ідріс саме лікувався у Туреччині. Однак не усі заколоти завершувалися успіхом. Наприклад, в Гамбії в 1981 році.

Гамбія — невеличка держава на західному узбережжі Африки, оточена з трьох боків Сенегалом. На початку 1980-х років в ній проживали біля 600 тис. осіб, а польові сили (одночасно і поліція, і армія) нараховували лише 500 чоловіків. На чолі держави з моменту проголошення незалежності в 1965 році стояв колишній ветеринар Дауда Джавар. За перші 15 років його правління країна була острівцем стабільності на буремному континенті — жодного заколоту, етнічного конфлікту чи війни.

Дауда Джавар перебував при владі 32 роки. Спочатку на посаді прем'єр-міністра, з 1970 року — як президент

Все змінилося в 1981 році, коли в країні спробували повторити успіх Каддафі лідери Гамбійської робітничої партії соціалістів-революціонерів Кукой Саньянг та Джибріл Джордж. В липні, коли президент Джавар поїхав на весілля принца Чарльза та Діани Спенсер до Лондона, змовники приступили до дій. «Переворот таксистів» розпочався зранку 30 липня. Кукой Саньянг з десятьма однодумцями захопили військовий склад. Після цього до повстанців приєдналася частина військових і разом вони захопили аеропорт, центр столиці та радіо, по якому оголосили про захоплення влади та плани запровадити «диктатуру пролетаріату». Однак все йшло за планом лише кілька годин.

Заколотникам не вдалося захопити центральний поліцейський відділок, який обороняли лише 12 бійців. Президент Джавар після звістки про початок перевороту екстрено вилетів до Сенегалу і попросив його уряд про допомогу. 1 серпня сенегальські війська вторглися до Гамбії. Тоді повстанці вирішили озброїти усіх охочих, у тому числі 340 злочинців з міської в’язниці. Користі це не принесло, натомість столиця поринула у хаос мародерства та грабежів. Одночасно між лідерами повстанців почалися чвари, які завершилися вбивством Джибріла Джорджа.

Заколотники також захопили близько ста заручників, серед яких були дружина президента та восьмеро його дітей. Бунтівники погрожували вбити усіх, якщо сенегальці не повернуться додому. Однак Джавар здаватися не планував. Він попросив про допомогу Лондон, після чого загін аж з трьох британських командос звільнив заручників. Сенегальські ж війська увійшли до столиці і до 5 серпня встановили там порядок. Джавар повернувся у крісло президента, в якому і просидів до вже успішного військового перевороту в 1994 році.

Кримський відпочинок

В новітній історії найвідоміший приклад невдалого від’їзду на відпочинок — кейс Михайла Горбачова. 4 серпня 1991 року останній генсек КПРС поїхав у відпустку у резиденцію у кримському селищі Форос. Повернутися до Москви він мав 20 серпня. В цей день планувалося підписати новий союзний договір про реорганізацію СРСР. Проте частина партійного керівництва вирішила будь-що зберегти Радянський Союз у старому вигляді і відкотити назад проведені в минулі роки реформи.

18 серпня до Фороса прилетіла група змовників, які запропонували Горбачову ввести надзвичайний стан. Генсек відмовився, після чого його посадили під домашній арешт, а резиденцію блокували. Наступного дня о шостій ранку ЗМІ поширили повідомлення про нездатність президента СРСР виконувати обов’язки за станом здоров’я і про перехід його повноважень до віцепрезидента Геннадія Янаєва. Одночасно громадяни дізналися, що в країні створено Державний комітет надзвичайного стану — ДКНС (російською відомий як ГКЧП), який наділив себе усією повнотою влади. Він припинив діяльність політичних партій, заборонив проведення мітингів і запровадив у Москві надзвичайний стан, для підтримання якого в місто ввели війська.

Михайло Горбачов з дружиною Раїсою відпочивають у Криму. 1988 рік

Протягом двох діб протистояння заколотники так і не змогли заручитися підтримкою населення та взяти ситуацію під контроль. 21 серпня Янаєв підписав указ про розпуск ДКНС. В ніч на 22 серпня Горбачов повернувся до Москви, а змовників та їх посібників заарештували.

Невдала спроба перевороту прискорила розпад СРСР. Про новий союзний договір мови вже не йшло. 24 серпня незалежність проголосила Україна, наступного дня — Білорусь. 8 грудня Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич та Борис Єльцин підписали Біловезьку угоду, в якій констатували, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права та геополітичної реальності припиняє своє існування». 25 грудня Михайло Горбачов, який втратив будь-які важелі впливу на ситуацію, склав з себе повноваження президента СРСР. Радянський Союз остаточно пішов в історію.