З початку повномасштабної російської агресії в Україні заговорили про необхідність створення трибуналу для воєнних злочинців, які вбивають і гвалтують наших громадян, руйнують історичні пам’ятки.
У квітні президент Володимир Зеленський повідомив про запровадження «спеціального судового механізму для розслідування воєнних злочинів росіян». А в червні Україну відвідала Міжнародна комісія ООН, яку створили для фіксації порушень прав людини і міжнародного гуманітарного права.
Про свій «трибунал» говорить і інша сторона цієї війни. На День Незалежності України, 24 серпня, окупанти готувались провести в Маріуполі «суд» над полоненими захисниками «Азовсталі».
Chas News розібрався, що таке трибунал, звідки походить назва, і згадав найвідоміші трибунали в історії людства.
Що таке трибунал
Трибунал це назва спеціальних міжнародних судових органів або спеціальних судів у деяких країнах.
Термін «трибунал» походить від латинського tribunal — підвищення для посадових осіб.
Стародавні трибунали: Давній Рим і інквізиція
У Давньому Римі трибунал являв собою чотирикутне підвищення, на якому посадовці чинили суд.
У XV столітті набули поширення інквізиційні трибунали католицької церкви. Вони з’явились за ініціативи Томаса де Торквемади, домініканського монаха , який у 1484 році розробив Кодекс інквізиції. Інквізиційні трибунали судили людей за єресь, богохульство і відьомство.
Трибунали на території сучасної України — Луцький трибунал і радянський революційний
У середньовіччя, за часів Королівства Польського, Великого князівства литовського та Речі Посполитої, трибуналами називались станові шляхетські апеляційні суди.
Зокрема, на території сучасної України існував Луцький трибунал. Його утворили у Варшаві у 1578 році як найвищий апеляційний суд для Брацлавського, Волинського і Київського воєводств. Судочинство у Луцькому трибуналі велось староукраїнською мовою, проти чого були польська шляхта і католицьке духовенство. Зрештою у 1589 році Луцький трибунал приєднали до Коронного трибуналу Любліна.
Після захопленням влади більшовиками в СРСР у 1917-1922 роках діяли революційні трибунали.
Пізніше в Радянському союзі існували військові трибунали, які судили за військові злочини та шпигунство.
Нюрнберзький трибунал
Першим в історії міжнародним трибуналом став Нюрнберзький воєнний трибунал. Він працював з листопада 1945-го по жовтень 1946 року і судив нацистських злочинців, які діяли під час Другої світової війни.
Заяви про необхідність створення трибуналу пролунали ще навіть до залучення у війну Радянського Союзу. 12 червня 1941 року представники Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Бельгії, Франції, Югославії, Чехословаччини, Польщі, Нідерландів, Греції та Люксембург уклали декларацію, в якій заявили про необхідність покарати воєнних злочинців «шляхом організованого правосуддя».
Тут важливий нюанс. Після капітуляції нацистської Німеччини у 1945-му правосуддя організували. Але назвати трибунал у Нюрнбергу незалежним і неупередженим не можна. Адже це був судовий процес переможців (СРСР, Велика Британія, США, Франція) над переможеними (Німеччина). Тобто країни, які постраждали, творили суд над тими, хто завдавав їм болю і шкоди.
Під час Нюрнберзького процесу розглядали:
- злочини проти миру — планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни та війни з порушенням міжнародних угод та домовленостей;
- воєнні злочини — порушення законів та звичаїв війни6 вбивства, тортури, викрадення в рабство, вбивства та тортури військовополонених, вбивства заручників, грабунок приватної чи громадської власності, руйнування населених пунктів;
- злочини проти людяності — вбивства, поневолення, заслання, переслідування за расовими, релігійними, політичними мотивами.
Кого і до чого засудили на Нюрнберзькому процесі
До судового процесу підготували список зі 24 нацистів.
Ще до початку трибуналу голова Трудового фронту Роберт Лей наклав на себе руки в камері, а голову концерну Густава Круппа визнали невиліковно хворим і справу щодо нього припинили. Інших 22 судили, загалом провели 216 судових слухань:
- до смертної кари через повішення приговорили: міністра авіації Германа Герінга (прийняв отруту незадовго до страти), міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа, начальника Головного управління імперської безпеки Ернста Кальтенбруннера, начальника штабу Вермахту Вільгельма Кейтеля, обергруппенфюрера СС Ернста Заукеля, начальника штабу оперативного керівництва командування Вермахту Альфреда Йодля, обергруппенфрера СА Юліуса Штрайхера, рейхсміністра східних окупованих територій Альфреда Розенберга, генерал-губернатора окупованої Польщі Ганса Франка, керівника окупованої Чехії Вільгельма Фріка, керівника окупованих Нідерландів Артура Зейсс-Інкварта, начальника партійної канцелярії НСДАП Мартіна Бормана (заочно);
- довічне ув'язнення отримали: заступник Гітлера в НСДАП Рудольф Гесс, міністр економіки Вальтер Функ, командувач флоту Еріх Редер;
- тюремне ув'язнення на терміни від 10 до 20 років отримали: гауляйтер Відня Бальдур фон Ширах, міністр озброєння Альберт Шпеер, міністр закордонних справ Константін фон Нойрат, командувач флоту адмірал Карл Дьоніц.
- виправдали: керівника відділу друку і радіо у міністерстві пропаганди Ганса Фріче, посла в Австрії та Туреччині Франца фон Папена, міністра економіки перед війною Ялмара Шахта.
Токійський трибунал
На Нюрнберзькому процесі судили лише європейських воєнних злочинців Другої світової. Союзником гітлерівської Німеччини була Японія. І для покарання її злочинців створили Токійський трибунал — його, як і Нюрнберзький, назвали за місцем проведення судових слухань.
Токійський трибунал також став судом переможців над переможеними. Командувач сил союзних держав у Японії генерал Дуглас Макартур особисто обирав членів трибуналу і призначав керівника суду та головного обвинувача. Макартур мав також право самостійно змінити вирок.
Відмінністю Токійського трибуналу від Нюрнберзького стало те, що у списку злочинів японців проти людяності не було скоєних на релігійному ґрунті.
Обвинувачення висунули 29 представникам керівництва Японії:
- 7 отримали смертний вирок,
- 16 засуджені на довічне ув'язнення,
- 2 отримали тривалі тюремні строки,
- 2 померли під час процесу,
- один покінчив життя самогубством напередодні арешту,
- одного визнали неосудним через психічну хворобу.
Міжнародний трибунал з Югославії
У 1991-2001 роках Балканським півостровом прокотились війни у республіках колишньої Югославії. Вони супроводжувались депортаціями населення і етнічними чистками в Хорватії, Боснії та Косово. Лише у Боснії і Герцеговині загинуло понад 100 тис. людей.
Для засудження винуватців тих злочинів створили міжнародний трибунал — перший з часів Другої світової.
Його організаційна структура вже претендувала на неупередженість та незалежність. Суддів обирала Генеральна асамблея ООН.
Трибунал з колишньої Югославії вперше запровадив принцип командної відповідальності. Він означав, що військових або цивільних керівників могли засудити за те, що вони не запобігли злочинам своїх підлеглих або не покарали їх.
Трибунал щодо злочинів у колишній Югославії утворили в травні 1993 року. Станом на літо 2008-го відбулось 142 судових процеси — 92 проти сербів, 33 проти хорватів, вісім проти косовських албанців, сім проти боснійських мусульман, два проти македонців.
Через те, що переважна більшість підсудних була сербами, Сербія і Росія звинуватили міжнародну спільному в упередженості.
Розпустили трибунал з Югославії у грудні 2017 року. За більше ніж 20 років звинувачення висунули 161 особі — 90 з них засудили.
Міжнародний трибунал з Руанди
У 1994 році керівництво африканської Руанди, представлене політиками та військовими з народу хуту знищило кілька сотень тисяч представників народу тутсі, а також хуту, які намагалися протидіяти таким злочинам.
Після громадянської війни новий уряд країни звернувся до ООН з проханням створити трибунал над винними у геноциді.
Трибунал розмістили у сусідній з Руандою Танзанії, а апеляційна палата знаходилась у Гаазі. За 20 років роботи трибунал щодо Руанди висунув звинувачення проти 96 осіб — 61 з них засудили до різних строків ув'язнення, 14 виправдали, справи 10 передали в суди національної юрисдикції. Провадження щодо 8 звинувачених припинили.
З огляду на війну в Україні і активну антиукраїнську кампанію російських пропагандистів цікавий один факт з трибуналу з Руанди.
Серед засуджених були пропагандисти з так званих «медіа ненависті». Директора радіостанції, яка закликала до знищення тутсі, засудили до 30 років ув'язнення, виконавчого директора — до 32 років.
Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів
Багато з обвинувачених у злочинах в Руанді втекли у сусідні країни Африки, або навіть до Європи. Були й втікачі від трибуналу з Югославії.
Для таких випадків ООН створила Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів, він має функції трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди після припинення їхньої роботи.
Фелісьєна Кабугу, головного фінансиста та гендиректора того радіо в Руанді, заарештували після 26 років пошуків у 2020 році поблизу Парижа. Його доправили до Гааги для судового процесу.
Міжнародний кримінальний суд
Першим постійним правовим інститутом з переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності, став Міжнародний кримінальний суд.
Існує він з липня 2002 року. Його заснували на на основі Римського статуту, ухваленого у 1998 році. На сьогодні Статут підписали 155 держав, але ратифікували 123, зокрема Україна не ратифікувала.
Найбільші країни світу не беруть участь у Міжнародному кримінальному суді.
Росія відкликала свій підпис у 2016 році після того, як суд почав розслідування щодо російсько-грузинської війни 2008 року.
США відкликали свій підпис під Римським статутом у 2002 року через можливі розслідування дій американських військових в Афганістані та дій ізраїльської влади в Палестині.
За роки роботи Міжнародний кримінальний суд проводив розслідування злочинів, скоєних в Афганістані, ЦАР, Кот-Д'Івуарі, Дарфурі, Судані, ДР Конго, Кенії, Лівії, Уганді, М'янмі, Палестині та Венесуелі. Звинувачення висунули 46 особам, зокрема декільком колишнім лідерам країн. Але до суду дійшло обмаль справ.
У 2022 році прокурор суду ініціював розслідування воєнних злочинів російської федерації під час вторгнення в Україну.
Чому Україна не ратифікувала Римський статут
Українські правники вказують, що в суспільстві вкорінилась точка зору, начебто ратифікація Римського статуту зашкодить діям наших військових і добровольців. Міністр юстиції Денис Малюська пояснював, що це хибне твердження.
Проте, за його словами, під час війни відкладення ратифікації не є критичним. Римський статут передбачає для держави можливість навіть без ратифікації визнати юрисдикцію суду в певних справах. Для цього подають відповідну заяву.
