404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
«Швидше, вище, сильніше!» і похмілля. Як 125 років тому українець не взяв участі у першій Олімпіаді

У липні мають розпочатися 32-ї за рахунком літні Олімпійські ігри. А 125 років тому, 6 квітня 1896 року, в Афінах їх провели вперше у новітній історії. Щоправда, за цей проміжок часу спортивні змагання зазнали відчутних змін.

Наприклад, у 1896 році 240 спортсменів-любителів змагалися у 43-х спортивних дисциплінах, а в 2016 році — більше 11 тис. у 306-ти. 125 років тому в Афінах не запалювали олімпійський вогонь і не вручали золотих медалей. Замість них чемпіонам давали срібні, а спортсменам, що посіли друге місце, — мідні нагороди. Аналога сучасної «бронзи» тоді не передбачалося.

Переможцям Олімпіади давали срібну або мідну медаль із зображенням Зевса та афінського Акрополя, оливкову гілку та диплом / Olympic.org

Але найкраще особливості першої Олімпіади ілюструють життєві історії її учасників. Зокрема, і київського журналіста Миколи Ріттера, який за власний кошт приїхав до Афін і міг стати єдиним представником Російської імперії на Іграх, якби в останній момент не передумав — чи то через втрату свого талісману, чи то сильне похмілля.

Український слід

Першу Олімпіаду проігнорувало багато країн. Наприклад, Російська імперія, уряд якої відмовився профінансувати витрати спортсменів-ентузіастів.

Однак до Афін все ж таки доїхав киянин Микола Ріттер. Народився він на Полтавщині, а після навчання влаштувався чиновником у Києві. Проте цікавила його не держслужба, а спорт. Тож коли по імперії прокотилися новини про підготовку Олімпіади, Ріттер звільнився з роботи, влаштувався позаштатним кореспондентом до популярної газети «Киевлянин» та поїхав власним коштом до Афін. Тоді в Олімпійських іграх дозволяли брати участь за індивідуальними заявками і Ріттер скористався цією можливістю.

Він заявився одразу по трьох дисциплінах — боротьбі, стрільбі з карабіну, фехтуванні та показав гарні результати у відбіркових змаганнях. Однак в останній момент відмовився від участі. Потім він пояснював таке рішення двома причинами. По-перше, він загубив подарований матір’ю щасливий медальйон, а по-друге, відчув «побічні ефекти» грецького вина, якими намагався побороти наслідки морської хвороби. Тож повноцінним учасником Олімпіади Ріттер так і не став, хоч і слав до Києва ґрунтовні репортажі.

По поверненні додому він безуспішно намагався відкрити в Києві атлетичний клуб, читав у Петербурзі лекції про користь спорту та представляв Російську імперію на Міжнародному олімпійському конгресі у французькому Гаврі. Проте попри усі старання імперська делегація пропустила ще три Олімпіади. Повноцінна російська команда вперше приїхала на Ігри лише в 1912-му і зайняла на них третє місце. Правда, з кінця.  

«Про перенесення Олімпіади я, як і всі, дізналась з новин в інтернеті»

Однак окремі спортсмени за прикладом Ріттера їздили на змагання і раніше. В 1900 році серед них був український фехтувальник Петро Заковорот. А першим українцем — олімпійським чемпіоном став Володимир Сироватка, який в 1936 році у складі чехословацької команди здобув золото в греблі на каное. 

Перший забіг

Олімпійські ігри стартували із змагань бігунів на дистанції 100 метрів. Тут чемпіоном став американець Том Берк. Ще одну срібну (тобто золоту за сучасною термінологією) медаль він отримав за кращий результат на 400-метровій дистанції. При цьому Берк єдиним із спортсменів починав забіг з низького старту. Для цього йому навіть довелося сперечатися з членами журі, які не могли зрозуміти, як можна стартувати з такої «незручної позиції».

Головним героєм змагань став 23-річний Спиридон Луїс, який раніше працював водоносом, а в останній день Олімпіади переміг в марафонському бігу. Цю дисципліну спеціально придумали для Олімпійських ігор і греки покладали на неї великі сподівання.

Господарі змагань зайняли перше місце в медальному заліку, однак в легкоатлетичних дисциплінах їм постійно не щастило з призовими місцями. Тож для греків здобути перемогу в марафонському бігу стало справою честі. Тим паче, що ідею для дисципліни почерпнули з їхньої історії.

Спиридон Луїс у грецькому національному костюмі на церемонії нагородження / Olympic.org

17 спортсменів, серед яких 13 — греки, як і 2,5 тис. років тому, стартували з поля біля Марафону і фінішували в Афінах. Впродовж більшої частини забігу лідирував француз Альбін Лермузіо, поки на 32-му кілометрі він не зійшов з дистанції. Потім першим йшов Едвін Флек, австралійський чемпіон в забігах на 800 та 1,5 тис. метрів. Однак за 4 км до фінішу його обігнав грек Спиридон Луїс. Водоноса зустріли на Мармуровому стадіоні в Афінах шквалом оплесків, а грецькі принци Костянтин та Георг на радощах навіть пробігли з ним останнє коло.

Друге та третє місце також посіли греки. Хоча третє місце в них потім відібрали та віддали угорцям — виявилось, що бігун змахлював та частину шляху проїхав на підводі. А австралієць до фінішу так і не добіг.  

Після перемоги Луїс отримав від шанувальників купу подарунків, у тому числі право на безкоштовну стрижку в одній з перукарень протягом усього життя. За легендою, король Георг пропонував йому будь-яку нагороду, однак той вибрав віслюка, на якому можна було б возити воду.

Ще той треш. Київські надзвичайні новини столітньої давності

Одразу після Олімпіади грек завершив спортивну кар’єру. Він став фермером, потім — поліцейським, а в середині 1920-х навіть провів два роки за ґратами за підробку документів. Однак за 40 років він знову повернувся на олімпійський стадіон. Під час Ігор в нацистській Німеччині марафонець ніс прапор грецької збірної та подарував Адольфу Гітлеру оливкову гілку як символ миру.

Багатофункціональні важкоатлети

Змагання з важкої атлетики, як, наприклад, і боротьби, в 1896 році проходили без поділу на вагові категорії і включали в себе лише дві дисципліни. У підійманні штанги обома руками однаковий результат — 115,5 кг — показали данець Вігго Єнсен і шотландець Ланчестон Елліот. Однак судді присудили перемогу представнику Данії, який виконав вправу більш чисто.

Одразу після штанги спортсмени змагалися у підніманні гантелі. І цього разу переміг вже Елліот з результатом в 71 кг. Щоправда, його головний конкурент у попередній вправі травмував плече і зміг підняти лише 57 кг.

Карл Шуман (зліва) та Горгіос Цитас перед фінальним поєдинком у змаганнях з боротьби / Olympic.org

На цьому спортсмени не зупинилися. Елліот брав участь ще в трьох дисциплінах — в бігу на 100 метрів, лазінні по канату та в боротьбі. Однак повсюди зазнав поразки. Наприклад, у боротьбі програв у першому ж поєдинку німцю Карлу Шуману, який став найрезультативнішим учасником Олімпіади. Він отримав одразу чотири срібла (тобто золота) — в боротьбі, в опорних стрибках, а також як член німецької команди у вправах на брусах та перекладині. Крім того, Шуман також змагався у стрибках у довжину, штовханні ядра та підніманні штанги.

Диск для перемоги

Перше місце в медальному заліку на Олімпіаді здобули греки, однак за кількістю «срібла» (тобто «золота») їх обігнали американці. З одинадцяти таких медалей дві завоював студент Принстонського університету Роберт Гаррет.

Він спеціалізувався на штовханні ядра, але після ознайомлення з переліком олімпійських дисциплін вирішив спробувати сили і в метанні диску. Щоправда, самого диска студент раніше ніколи не бачив — цим давнім спортом тоді займалися лише в Греції. Разом з своїм викладачем він роздивився старовинні грецькі вази, прикинув, яким має бути спортивний інвентар, та замовив його ковалю.

Диск виготовили в останній момент, тож Гаррет практикувався в метанні вже на палубі пароплава. Свої навички він планував вдосконалити на місці. Проте в Афіни американська команда прибула в день відкриття Олімпіади і після урочистої церемонії Гаррет одразу попрямував на змагання. Там він і дізнався, що грецький диск вдвічі менший в діаметрі та вшестеро легший за той, з яким він тренувався. Однак це не завадило студенту перемогти конкурентів та зайняти перше місце.

При метанні диску спортсменам давалося три спроби. Перші дві виявилися для Гаррета невдалими – він ледь не попав у глядачів, однак третьою встановив рекорд / Olympic.org

«Усі були приголомшені. Греки зазнали поразки у своїй класичній вправі. Їх вразила майстерність та сміливість американців, яким вони приписували надприродну непереможність, що дозволяє обходитися без тренувань і перемагати в іграх, яких вони ніколи раніше не бачили», — так описував перемогу Гаррета американський уболівальник Бертон Холмс.

У наступні дні студент завоював ще три медалі. Він виграв змагання зі штовхання ядра та посів другі місця у стрибках в довжину та у висоту.

Море замість басейну

«Бажання жити повністю пересилило мою жагу до перемоги». Так 18-річний угорець Альфред Хайош, наймолодший олімпійський чемпіон, прокоментував перемогу у запливі на 1,2 тис. метрів. В 1896 році басейн в Афінах не збудували через брак коштів, тож плавці змагалися у відкритому морі. На великі дистанції спортсменів доставляли на човнах, після чого вони, долаючи 4-метрові хвилі, мали швидко дістатися берега у воді температурою 13 градусів. Хайош перед запливом наніс на тіло товстий шар змазки, однак все одно ледь не замерз. Проте у будь-якому разі переміг ще й випередив на 2,5 хвилини найближчого конкурента. А за кілька годин перед цим здобув ще одну перемогу — у дистанції на 100 метрів.

На вечері на честь олімпійських чемпіонів принц Костянтин спитав Хайоша, якого преса нарекла «угорським дельфіном», де він так гарно навчився плавати. На що почув відповідь: «У воді». Насправді ж хлопець вирішив стати гарним плавцем у 13 років, коли його батько потонув у Дунаї. Він навіть змінив рідне прізвище Гуттман на Хайош, яке з угорської перекладається як «моряк».

Альфред Хайош проплив у відкритому морі 1,2 тис. метрів за 18 хвилин і 22 секунди / Olympic.org

Однак хлопець мав ще багато талантів. У 1898 році він став чемпіоном Угорщини в забігах на 100 та 400 метрів з перешкодами. В 1901—1903 роках грав на позиції нападника в національній збірній по футболу, а в 1906 році вже тренував команду . Також він кілька років очолював редакцію першого угорського спортивного щотижневика.

Проте найдовше Хайош пропрацював архітектором. Найбільш відома серед його споруд — чотириповерховий Національний плавальний стадіон в Будапешті, збудований в 1930 році. Комплекс зараз носить ім’я свого архітектора і тут досі проводять міжнародні змагання з водних видів спорту.

Уся його велич і жах за 60 років від різдва Дієгова