Вона розпочала кар'єру, виконуючи еротичні танці на сцені паризьких кабаре у спідниці з бананів. Під час Другої світової переправляла через кордон розвіддані у спідній білизні. В повоєнні роки боролася за права афроамериканців у США, за що ФБР завело на неї справу. Також вона прийомна матір 12 дітей, лицар ордену Почесного легіону та перша темношкіра актриса, яка виконала головну роль у кіно.

Chas News розповідає неймовірну історію Жозефіни Бейкер.

Майбутня зірка народилася в американському Сент-Луїсі в 1906 році. Вже змалку сама заробляла на життя — працювала офіціанткою, прачкою та нянькою в багатих білих родинах. В 13 років Жозефіна остаточно покинула школу та присвятила себе танцям. Харизматична гнучка дівчина з виразною мімікою швидко завоювала прихильність публіки — спочатку виступала в клубах рідного Сент-Луїсу, потім перебралася до Нью-Йорка і почала гастролювати по Америці.

Але в Штатах 1920-х років можливості саморозвитку темношкірої дівчини були значно обмежені. Тому в 1925 році вона з радістю погодилася на пропозицію вирушити до Парижу з шоу La Revue Nеgre.

«Що я побачила тут першим? Чоловіки та жінки цілуються на вулиці! В Америці за це вже б посадили до в’язниці! Ця свобода мене потішила», — такі враження Жозефіни від французької столиці пригадував її прийомний син Жан-Клод.

Тогочасна Франція у порівнянні з США — справжня територія вседозволеності. До того ж, країна переживала пік інтересу до всього екзотичного — в першу чергу, до негритянської культури, музики і танців. 2 жовтня Бейкер дебютувала з La Revue Nеgre на паризькій сцені в Театрі Єлисейських Полів. Наприкінці шоу вона вперше у Франції виконала чарльстон — енергійний танок африканського походження. Із одягу на ній була лише відкрита білизна та спідниця з страусового пір'я. Вже наступного ранку Жозефіна прокинулася знаменитою.

Бейкер розпочала сольну кар'єру і швидко стала найпопулярнішим американським артистом у Франції. На сцені найвідомішого паризького кабаре Фолі-Бержер вона виконувала Danse Sauvage (з французької — «дикий танок») у спідниці зі штучних бананів. Цей образ і донині відтворюють по всьому світу — наприклад, Бейонсе в 2006 році. Інколи Бейкер супроводжував домашній гепард Чікіта, який час від часу забігав до оркестрової ями, тероризуючи музикантів, що підсилювало ексцентричність виступів.

1928 року Жозефіна відправилася у велике турне по Центральній Європі та Південній Америці. Цього разу вона одягала більш «пристойні» костюми, однак її виступи таки викликали фурор і наражалися на критику захисників моралі. Наприклад, у Відні у церкві навпроти концертної зали били у дзвони, попереджаючи відвідувачів, що вони чинять гріх, відвідуючи шоу «розпусниці».

Такі спроби лише підживлювали інтерес публіки до Бейкер. Так само, як і її численні романи. Упродовж гастролей танцівниця постійно заводила коханців, а одного разу, якщо вірити її синові, навіть провела ніч із шведським принцом та майбутнім королем Густавом Адольфом.

Одночасно вона знімається у кіно. Зокрема, ще в 1927 році із німою стрічкою «Сирена тропіків» Жозефіна стала першою темношкірою актрисою, яка виконала головну роль у фільмі.

Преса нарекла Бейкер «Чорною Венерою» та «Чорною перлиною». Ернест Хемінгуей називав її «найсенсаційнішою жінкою, яку хто-небудь бачив будь-коли чи побачить в майбутньому», а Пабло Пікассо порівнював з давньоєгипетською царицею Нефертіті.

На початку 1930-років Жозефіна поступово зав'язує з танцями та розпочинає кар'єру співачки. Пісні приносять їй не менший успіх, ніж чарльстон. Врешті-решт Бейкер змогла остаточно подолати расові стереотипи та відмовилася від образу дикої африканської красуні. Замінивши спідницю з бананів на вишукані плаття, вона стала бажаною гостею у французьких мюзік-холах, що раніше могли дозволити собі лише білі зірки.

В 1936 році Жозефіна спробувала повторити європейський успіх на батьківщині, однак турне до США завершилося невдало. Розчарована, вона повернулася до Парижу, одружилася з місцевим промисловцем Жаном Ліоном (це вже був її третій, але не останній, офіційний шлюб) та отримала французьке громадянство.

Коли в 1939 році в Європі спалахнула війна, Бейкер не залишилась осторонь. Спочатку виступала перед французькими військовими на німецькому кордоні та після концертів допомагала в притулках для біженців. А згодом почала співпрацювати з військовою контррозвідкою.

Капітан Жак Абте якраз шукав «поважних кореспондентів», які без підозр могли б збирати інформацію про діяльність німецьких агентів. Жозефіна стала одним з таких помічників. Вже після війни Абте згадував, що зірка погодилася сприяти спецслужбі зі словами «Саме Франція зробила мене тим, ким я є, і я збережу їй вічну вдячність. Я віддала парижанам своє серце і, якщо треба, готова віддати життя».

Акторка, користуючись своїми зв'язками, стала частою гостею на прийомах в посольствах Португалії, Японії та Італії, де збирала інформацію для розвідки. Після окупації нацистами Парижу Бейкер переїхала на південь країни до свого маєтку Шато де Міланд. Замок став прихистком для членів руху опору з «Вільної Франції». Згодом туди переїхав і Абте. Офіцеру виготовили підставні документи на ім'я Жака Ебера і як художник він супроводжував Бейкер у поїздках до Іспанії, Португалії та Північної Африки. Таким чином вони передавали союзникам зібрану у Франції інформацію — розвіддані записували прозорими чорнилами на нотах, а мікрофільми Бейкер ховала в бюстгальтер.

В червні 1941 року Бейкер виїхала до Марокко, де злягла на 19 місяців, потрапивши у лікарню. Коли в листопаді 1942 року американські війська висадилися на Півночі Африки, поновила гастролі, щоби підбадьорити американських, британських та французьких військових.

За два роки Жозефіна проїхала тисячі кілометрів на джипі від Касабланки до Єрусалиму. А в травні 1944 року офіційно вступила на військову службу і у званні молодшого лейтенанта Військово-Повітряних сил працювала в пропагандистському відділі. Після звільнення Франції Бейкер повернулася до Європи і виступала у військах до кінця війни.

Першу відзнаку за свій внесок акторка отримала в 1943 році — генерал Шарль де Голль подарував їй золотий Лотаринзький хрест. В 1946 році її нагородили медаллю Опору, а у 1961 році — Військовим хрестом та орденом Почесного легіону.

По завершенню війни Бейкер поновила звичну концертну діяльність і знову націлилась на США. В 1948 році Жозефіна поїхала до Нью-Йорка, проте одразу зіткнулася з проблемами. Вона знову не отримала визнання критиків, а натомість згадала, що проблема расової сегрегації в Штатах нікуди не ділася — 36 готелів відмовилися селити співачку через її темну шкіру. Свої переживання вона описала для французької преси, а в Університеті Фіска в Тенессі виступила з промовою на тему «Рівність рас у Франції».

В США Жозефіна знову повернулася в січні 1951 року. Під час латиноамериканського турне на Кубі її виступ побачив Нед Шайлер, директор Copa City — найкрутішого нічного клубу Маямі. Її виступ він назвав «дивовижним і сенсаційним актом в шоубізнесі» та запросив заспівати в його закладі. Після тривалих перемовин Бейкер погодилася, але за умови, що до клубу пустять темношкірих глядачів. До цього жоден артист не виступав в Маямі перед змішаною аудиторією.

Цього разу критики високо оцінили талант Жозефіни. Далі відбулися концерти в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Лас-Вегасі та інших містах. Умова усюди була одна й та сама — вільний вхід для афроамериканців.

Бейкер не обмежувала боротьбу з расовою дискримінацією сценою. Під час виступів співачка закликала білих підприємців наймати на роботу темношкірих; публічно виступила на захист Віллі МакГі, засудженого за сумнівними доказами до смертної кари, та надавала фінансову підтримку його родині. В жовтні 1951 року NAACP визнала акторку «Жінкою року» та організувала на її честь 100-тисячний парад у Гарлемі.

Водночас консервативна преса почала цькування Жозефіни. Сама вона стала отримувати погрози. Лунали закиди і від темношкірих активістів. Бейкер пригадували, що в молодості вона мовчки ігнорувала расові проблеми, натомість виконувала непристойні танці для парижан і насолоджувалася солодким життям в Європі.

Наприкінці 1951 року спалахнув найгучніший скандал. Бейкер звинуватила в расовій дискримінації епатажний нью-йоркський ресторан Stork Club (з англійської — «клуб лелек»), де її кілька годин не хотіли обслуговувати. У відповідь відомий журналіст Волтер Вінчелл почав шельмування акторки в пресі та звинуватив її у симпатіях до комуністів. Після цього Бейкер зацікавилося ФБР.

Наступного року вона відправилася в чергове латиноамериканське турне. Після виступів в Аргентині, де з вуст артистки, в тому числі, лунала антиамериканська критика, за неї взявся і Держдепартамент. За наполягання американських посольств Жозефіні скасували візи у Перу та Колумбію, а на Кубі заборонили давати концерти. Врешті-решт міграційна служба США в січні 1955 року анулювала робочу візу Бейкер. Повернулася в Америку вона лише за чотири роки.

Поступово Бейкер відійшла від активної правозахисної діяльності, але й далі товаришувала з американськими активістами, зокрема, з Мартіном Лютером Кінгом. В 1963 році разом з ним взяла участь в багатотисячному марші на Вашингтон. 57-річна артистка, одягнена у військову форму з численними нагородами, стала на заході єдиною офіційною жінкою-спікером.

Водночас Жозефіна вирішила на власному прикладі доказати усьому світу можливість доброзичливого співіснування рас і створила «Райдужне плем’я». В 1954 році бездітна акторка усиновила першу дитину — дворічного японця Акіо. В наступні роки вона стала матір'ю ще для дев’яти хлопчиків та двох дівчат. Серед них були марокканка Стеліна, кореєць Жаннот, колумбієць Луїс, фін Ярі та інші. Не дивно, що згодом Анджеліна Джолі називала Бейкер прикладом для власної багатонаціональної родини.

Разом з дітьми Жозефіна проводила більшість часу в Шато де Міланд, який перетворила на справжній розважальний центр. Утримання маєтку потребувало купу грошей, що врешті-решт і привело співачку до банкрутства. В 1960-х роках популярність Бейкер вже спадала та й через проблеми із здоров'ям вона не могла давати багато концертів. В 1968 році кредитори за борги вигнали її з замку, після чого вона на запрошення своєї подруги Грейс Келлі оселилася в Монако.

Востаннє Бейкер вийшла на сцену 9 квітня 1975 року в Парижі на концерті, присвяченому її 50-річчю в шоубізнесі. Співачка виконала 34 пісні, які слухали у тому числі Ален Делон, Софі Лорен, Мік Джаггер та інші зірки. Це був фінальний акорд. Наступного ранку її знайшли непритомною в номері готелю. 12 квітня Бейкер, так і не вийшовши з коми, померла.

Похорон транслювали по національному телебаченню, у траурній процесії взяли участь 20 тис. осіб. Французький уряд вшанував її пам'ять салютом з 21 гармати. Так Жозефіна Бейкер стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями.