13 січня 2012 року о 19:18 круїзний лайнер «Коста Конкордія» вийшов із порту італійського містечка Чивітавекк'я. За 2,5 години він напоровся на скелі, а ще за кілька годин завалився на бік посеред крижаного моря.
На сьогодні «Коста Конкордія» — найбільше затонуле пасажирське судно в історії. На верхівці цього сумного рейтингу вона потіснила навіть «Титанік», який затонув на 100 років раніше — в 1912 році. Щоправда, з 2224 пасажирів та членів екіпажу «Титаніку» врятувалося менше третини, в той час як на «Коста Конкордії» загинули 32 людини.
Проте це не робить її катастрофу менш приголомшливою. Адже в 2012 році оснащений за останнім словом техніки лайнер затонув не посеред Атлантичного океану, а всього за кілька десятків метрів від берега. Всі смерті стали результатом непродуманих дій капітана, халатності його помічників та погано проведеної евакуації.
У 2006 році під час «хрещення» судна чеська супермодель Єва Герцигова не змогла розбити об його борт пляшку шампанського. Погана прикмета, однак спочатку ніщо не віщувало біди.
Лайнер за шість років виконав сотні рейсів уздовж узбережжя Італії, Франції та Іспанії, перевіз тисячі пасажирів та приніс своєму власнику — італійській компанії Costa Crociere — мільйонні прибутки. Весь цей час ним керував капітан Франческо Скеттіно, який мав репутацію досвідченого, хоч інколи зухвалого, моряка. Саме ця зухвалість і стала головною причиною катастрофи.
Напередодні рокового зіткнення капітан змінив традиційний курс, аби пройти майже впритул до берега невеличкого острова Джильйо. Подібні маневри («укліни» мовою моряків) — поширена в круїзній індустрії практика, вони дозволяють гарно прорекламувати корабель.
Однак перед цим зазвичай попереджають місцевих жителів та пасажирів, щоб вони могли спостерігати за проходом лайнера, а для більшого ефекту його проводять у світлу пору дня та на малій швидкості. І, звісно, ставлять до відома компетентні органи. Скеттіно всі ці правила порушив.
Як потім з'ясувалося, «уклін» він виконав на прохання головного стюарда Антонелло Тьєволлі, єдиного члена екіпажу з Джильйо, який таким чином хотів привітати своїх родичів.
Крім того, керманич судна захотів порадувати і свого першого наставника, відставного капітана Маріо Паломбо, який теж проживав на острові. Це рішення запустило ланцюжок подій, які призвели до трагедії.
Перед небезпечним маневром Скеттіно повечеряв у ресторані в компанії своєї коханки — 25-річної молдаванки Домніки Чемортан, яка раніше працювала хостес на лайнері, а цього разу перебувала на ньому як пасажирка. А потім прихопив її, а також ще трьох членів екіпажу, які не мали жодного стосунку до керування судном, на капітанський місток.
На думку слідства, наявність сторонніх осіб, які відволікали офіцерів, теж зіграла важливу роль у подальших подіях. Так, Тьєволлі зателефонував Паломбо, якого, як виявилось, на острові не було, та передав слухавку Скеттіно.
В цей момент лайнер саме впритул наближався до Джільо. Пізніше Паломбо згадував, що порадив своєму колишньому підопічному передати привіт якомога швидше та триматися подалі від берега. Однак було запізно.
В останній момент прямо за курсом лайнера помітили скелю. Скеттіно наказав негайно повертати, однак корабель рухався надто швидко, а рульовий — індонезієць Якоб Руслі — погано зрозумів швидкі та емоційні накази капітана та навіть спочатку повернув не в той бік. У результаті вдалося уникнути лише лобового зіткнення зі скелею, але її підводна частина зачепила борт корабля та пробила діру завширшки в 50 метрів.
Вода зі швидкістю 22 тонни на секунду вмить затопила машинне відділення. На лайнері пропало світло, а разом із ним вимкнулися і двигуни. Некерований корабель взагалі могло віднести у відкрите море, що ще більше ускладнило б ситуацію, однак, на щастя, течія та сильний вітер загнали його на мілину.
Відразу після зіткнення пасажирів охопила паніка. Частина з них почала телефонувати до поліції з проханнями про допомогу. Проте за наказом капітана, їм повідомили лише про незначні проблеми з електрикою та попросили повернутися до кают. Таку ж інформацію спочатку передали і береговій охороні.
За півгодини Скеттіно все-таки повідомив, що корабель отримав пробоїну, але запросив на допомогу тільки пару буксирів. Про евакуацію він оголосив лише в 22:33 — майже через годину після зіткнення, коли корабель уже почав завалюватися на правий бік.
На цей момент на 4 палубі, де знаходились рятівні шлюпки, зібрався великий натовп, а евакуацію екіпаж не зміг організувати належним чином. Близько 700 пасажирів, які лише три години як зійшли на борт, узагалі не встигли пройти інструктаж на випадок надзвичайної ситуації.
Усього ж на борту знаходилось 3206 туристів із усіх куточків світу, зокрема 35 українців. Персонал налічив 1023 особи, з яких більшість складали індійці, індонезійці та філіппінці, які знали лише англійську мову і не змогли в екстрених умовах нормально пояснити правильний порядок дій багатонаціональному складу пасажирів.
Частина членів екіпажу впали в шоковий стан та самі потребували допомоги, інші ж першими кинулися займати місця в рятівних шлюпках.
За півтори години все ж таки вдалося евакуювати дві третини людей, у тому числі всіх, хто знаходився з правого борту. Кілька ж сотень людей, які зібралися на лівому борту, опинилися в пастці.
Через великий нахил судна з нього вже не вдавалося спускати шлюпки, а перебратися на інший бік було вкрай важко. Адже стелі перетворилися на підлогу, а коридори — на глибокі шахти, затоплені крижаною водою. І це при тому, що надворі була темна ніч.
Близько півночі корабель нахилився настільки, що єдиним шляхом для порятунку стала мотузкова драбина, якою люди спускалися до поверхні води, де на них чекали катери рятувальників.
Дехто відразу стрибав у море та намагався добратися до берега вплав: до порту було 500 метрів, а до прибережних скель, щоправда дуже крутих, — лише 55 метрів. Дорогою їх підбирали човни берегової охорони та місцеві жителі, які вирушили на допомогу на власних плавзасобах. Через сильну течію та хвилі, викликані затопленням судна, не всі змогли подолати цю дистанцію.
Головним антигероєм вечора став сам капітан. Він не лише допустив катастрофу, але й утік із корабля, коли на ньому ще знаходилося кілька сотень пасажирів. Близько 23.30 Скеттіно сів на останню шлюпку та за кілька хвилин висадився на прибережних скелях.
А коли йому телефонував начальник місцевої берегової охорони Григоріо де Фалько, відверто брехав, що керує рятівною операцією з човна. Врешті де Фалько взагалі зірвався та почав вимагати, щоб капітан повернувся на корабель та продовжив евакуацію. Той пообіцяв, але нічого так і не зробив. Згодом їх розмову виклали в мережу, після чого Скеттіно отримав прізвисько «Капітан-боягуз».
Однак, на борту знайшлися і справжні герої. Так, 30-річний барабанщик, член екіпажу Джузеппе Джіроламо, поступився своїм місцем у шлюпці жінці з двома дітьми, а через кілька хвилин зірвався у воду і потонув. Головний механік Петар Петров здійснив шість евакуаційних рейсів на рятівній шлюпці та вивіз із лайнера 500 людей.
В той час як Скеттіно відмовився повертатися на корабель, заступник мера Джильйо Маріо Пеллегріні по мотузковій драбині піднявся на судно. Разом зі штурманом Сімоною Канессата та судовим лікарем Сандро Чінквіні, єдиними офіцерами, які до останнього залишалися на лайнері, він шукав людей у затоплених приміщеннях та спускав їх драбиною на катери рятувальників. Ця трійка покинула корабель лише о 5:30.
На той момент на допомогу чекали ще троє людей: пара молодят із Японії, які проспали повідомлення про евакуацію, а потім не зрозуміли стюарда, який повідомив їм про небезпеку, і головний пасажирський адміністратор, який зламав ногу і лежав у напівзатопленому ресторані на третій палубі. Японців евакуювали ввечері 14 січня, адміністратора — наступного ранку.
Пошуково-рятувальна операція тривала до 31 січня, однак більше вцілілих знайти не вдалося. Всього в результаті катастрофи загинули 32 людини — 27 пасажирів та 5 членів екіпажу. Наймолодшій жертві було лише 6 років, найстаршій — 86.
3 березня 2012 року в містечку Гроссето розпочався судовий процес. Будівля місцевого суду не змогла прийняти всіх учасників процесу, тому засідання проходили в міському театрі. Вже за рік було винесено п'ять перших вироків — начальнику кризового центру Costa Crociere, двом помічникам капітана, рульовому та головному пасажирському адміністратору. Їх визнали винними в халатності та ненавмисному вбивстві та засудили на терміни від 18 до 32 місяців ув'язнення. Однак, у зв’язку з тим, що всі підсудні пішли на угоду зі слідством, засудженим до 2 років реальні строки замінили на умовні, а іншим дозволили відбувати покарання вдома.
В угоді зі слідством відмовили лише капітану. Весь цей час Скеттіно, хоч і приносив вибачення постраждалим та родинам загиблих, але продовжував говорити про свою невинуватість.
Він перекладав провину на несправне обладнання, неправильні карти та своїх підлеглих, запевняв, що навпаки своїми діями спромігся уникнути більших жертв, та стверджував, що компанія-судновласник та слідство вирішили зробити з нього «цапа відбувайла».
Суд на аргументи Скеттіно не пристав і засудив у 2015 році до 16 років тюрми. Його визнали винним у ненавмисному вбивстві 32 людей, потопленні судна через «необачність, необережність та некомпетентність» і у втечі з корабля до завершення евакуації. Крім того, капітана зобов'язали виплатити компенсації 150 потерпілим, зокрема його колишній коханці Чемортан. Капітан безуспішно намагався оскаржити вирок, однак у 2017 році все ж таки сів до в'язниці. На свободу він вийде лише в 2033 році.
