25 жовтня 2022 року у світі відбудбулось сонячне затемнення, яке могли побачити у Європі, Близькому Сході, Центральній Азії та Західному Сибіру, а також на північному сході Африки.
Ще кілька століть тому «зникнення» Сонця чи Місяця розцінювалося як передвісник лиха, якого боялися і королі, і простолюд.
Зловісні пророцтва про сонячні затемнення
Протягом більшої частини історії людства наші предки і гадки не мали, що за чудернацьке явище відбувається над їхніми головами. Сонце, яке раптово темнішало посеред білого дня, викликало здебільшого панічний страх. Тож не дивно, що багато давніх цивілізацій придумали свої пояснення для такої «апокаліптичної» події.
Давні китайці вірили, що це небесний дракон полює на небесні світила — Сонце та Місяць. В китайській мові слово для позначення затемнень також має значення «їсти». В індуїстській міфології за Сонцем ганявся демон Раху, в скандинавській — вовк Сколль, а в давньоєгипетській — змій Апеп.
Пояснення природи затемнень в більшості давніх народів було відповідне — коли якась потойбічна тварюка наздоганяла Сонце чи Місяць, то вони раптово темнішали. А щоб допомогти їм вирватися із демонічних обіймів, рекомендувалося бити в барабани чи горщики, стріляти з луків у повітря, відганяючи таким чином супостата від небесних світил. В Китаї ще в ХІХ столітті, віддаючи данину давній традиції, в дні місячних затемнень кораблі робили гарматні залпи.
Зважаючи на такі теологічні тлумачення, затемнення не віщували нічого доброго. В першу чергу для правителів. Для цього придворним астрологам та жерцям доручалося відслідковувати та визначати дні затемнень. Так, якщо вірити легендам, напівміфічний китайський імператор Чжун Кан наказав стратити двох астрономів, які напилися та не змогли вчасно спрогнозувати день сонячного затемнення.
В Месопотамії розробили спеціальний ритуал підміни царя. Жерці визначали найбільш несприятливі дні, які зазвичай збігалися із затемненням чи повним Місяцем, і рекомендували на цей час правителям тимчасово скласти свої повноваження.
Цар виїжджав за місто, а його місце посідала інша людина — зазвичай раб чи бідняк. Таким чином, вважалося, що усі лиха впадуть замість справжнього царя на підмінного. А щоб такі судження не виглядали голослівними, то по завершенню ритуалу «двійників» страчували. Хоча траплялися і прикрі казуси, коли «зловісних пророцтв» не вдавалось уникнути. На початку ІІ тис. до н. е. Ерра-імітті, цар міста Ісіна, помінявся місцями зі своїм садівником, а після цього отруївся (гарячою кашею, якщо вірити давнім хроністам) та помер. Тож садівник так і залишився царювати.
Йшли століття, однак віра в лиховісну силу затемнень нікуди не зникала. Тим паче, що при бажанні докази на її підтвердження можна знайти без проблем.
Одне з найвідоміших середньовічних повних сонячних затемнень сталося 2 серпня 1333 року і увійшло в історію як «затемнення короля Генріха». Якщо б англійський монарх знав про практики своїх давніх колег, то міг би за їхнім прикладом знайти собі заміну на день.
Замість цього він якраз плив з Британії на кораблі до своїх французьких володінь. Тож його піддані вирішили, що затемнення принесе королю смерть і він вже ніколи не повернеться до Англії. Так і сталося, хоч і через півтора роки, коли Генріх отруївся міногами в Нормандії та відправився на той світ. Однак такого збігу середньовічним хроністам вистачило, щоби говорити про смертельну силу затемнень.
Подібні приклади знаходили і в майбутньому, хоча все залежало від інтерпретацій. 12 травня 1706 року жителі західної Іспанії, південної Франції та північної Італії споглядали чергове повне сонячне затемнення. А за кілька тижнів до цього війська французького короля Людовіка ХIV, відомого як «король-сонце», зазнали серйозної поразки під Барселоною.
Тож його вороги розцінили ці дві події як початок кінця свого супротивника і навіть почали карбувати присвячені перемозі медалі із зображенням затемнення на одній із сторін. Сам же Людовік переймався лише поразкою своєї армії, а затемнення розглядав суто як природне явище та споглядав його з найближчим оточенням. Після цього він просидів на троні ще дев'ять років і завдав кількох поразок своїм кривдникам.
Передбачення сонячних та місячних затемнень
В 1185 році новгород-сіверський князь Ігор Святославович рушив у похід на половців і дорогою застав сонячне затемнення. Літописці звинувачували князя у тому, що він не повернув назад після лиховісного знамення, через що і зазнав поразки. Якби ж вони знали давньогрецьку історію, то таких повчань не робили б. За півтори тисячі років до цього афінський полководець Нікій вирушив походом на Сицилію. Два роки вів бойові дії і коли зрозумів, що знаходиться на межі остаточного програшу, вирішив повертатися додому. Однак тут на заваді стало повне місячне затемнення. Полководець розтлумачив його як поганий знак і тимчасово передумав відступати. Цим скористалися вороги афінян і вщент розбили їх військо та потопили флот. Нікія взяли в полон і стратили, а його вояків, які вижили у битві, перетворили на рабів.
Тож бачимо, що дорікати князю Ігорю треба було не за ігнорування знаку згори, а за непродумане рішення йти в похід з малою кількістю союзників.
Поки одні намагалися розтлумачити затемнення, інші користувалися пов'язаними з ними забобонами. Яскравим тому прикладом є «лайфхак» Христофора Колумба. Під час своєї четвертої експедиції до Нового світу він застряг на кілька місяців на Ямайці. Мореплавець домовився з тубільцями про постачання харчів, а коли ті через шість місяців передумали, схитрував.
За допомогою астрономічних таблиць він визначив, що 29 травня в небі можна буде споглядати місячне затемнення. Після цього він повідомив тубільцям, що на них розгнівалися боги за відмову допомагати європейцям і скоро покажуть свою лють. Коли вночі почервонів місяць, перелякані аборигени стали прохати Колумба про допомогу. Мореплавець пішов до каюти, просидів там 45 хвилин до закінчення затемнення, а потім повідомив вождям, що боги їх простили. Після цього вдячні тубільці відновили постачання іспанців в повному обсязі.
Історія сонячних та місячних затемнень
Історія затемнень — це не тільки забобони. Ще в давні часи люди намагались знайти в них якусь закономірність. Першим це вдалося жителям Месопотамії та Китаю, які навчилися вираховувати появу затемнень на небесах.
Однак тлумачили причини такого явища вони відповідно до своїх релігійних уявлень. Більш-менш правильне пояснення вперше надав давньогрецький філософ Анаксагор, хоч і у відповідній античним часам манері.
На його думку, Сонце та Місяць були великими каменюками, які свого часу відкололися від Землі і тепер обертаються навколо неї. Тож коли одна глиба ставала попереду іншої, тоді й відбувалося затемнення. Проте в Афінах такі ідеї розцінили як богохульство, Анаксагора оштрафували та вигнали з міста.
Однак наступники філософа розвинули ці ідеї. В ІІ столітті до н. е. єгипетський астроном Птолемей, користуючись доробком попередників та власними розрахунками, описав 19 затемнень, які сталися в минулі епохи.
Після цього ще 1600 років його формулами користувалися наступні покоління астрономів. Затемнення також споглядали та досліджували Микола Коперник, Йоганн Кеплер та Галілео Галілей, які запропонували геліоцентричну систему світу. Поступово дослідження затемнень прогресували і вже в середині ХІХ століття для спостереженнями за ними почали відправляти наукові експедиції. В 1860 році вперше вдалося зробити фотографію повного сонячного затемнення, а в 1900 році — записати його на відео.
А в 1919 році, користуючись інформацією про сонячне затемнення, підтвердили теорію загальної відносності Альберта Ейнштейна.
За 6 хв 51 сек, на які зникло сонце, британському астроному Артуру Еддінгтону вдалося зробити кілька детальних фото, аналіз яких довів, що сила тяжіння Сонця відхиляє промені світла від прямолінійної траєкторії і величина цього відхилення правильно передбачається теорією загальної відносності.
Після публікації результатів дослідження лондонська газета Times вийшла із заголовком «Революція в науці», а Ейнштейн вмить став зіркою світового масштабу.
Згодом за астрономами підтягнулися і просто охочі споглядати сонячні затемнення. Тож природне явище, яке колись викликало паніку, перетворилося на безкоштовний атракціон, який подекуди збирав мільйони глядачів.
Наприклад, 21 серпня 2017 року населення американського штату Вайомінг виросло майже удвічі за рахунок туристів, які приїхали споглядати найдовшу фазу повного сонячного затемнення.
