Кілька днів тому «Ялтинська європейська стратегія» провела відеоконференцію «Війна в Україні і майбутнє світу». Одним з її учасників був ізраїльський історик Ювал Ной Харрарі. Насамперед він відомий своїм бестселером «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього», в якому дає огляд історії людства від доісторичних витоків до наших днів.
Втім, як вчений Харрарі спеціалізується на історії воєн та опублікував кілька наукових досліджень з військової історії різних епох.
У своєму виступі, у тому числі, Харрарі торкнувся причин нераціональної ненависті Путіна до України. Chas News розшифрував виступ історика та наводить основні його тези.
«Вся це війна — це про існування української нації»
Ця війна — про існування української нації. Путінська ідея полягає в тому, що України не існує. Це повністю нераціональна причина, власна причина для Путіна вести цю війну. Він побудував цю фантазію у своїй голові: України немає, українці — це просто росіяни. І вони хочуть бути поглинуті росіянами. Але цьому заважають якісь озброєні банди нацистів. Ця фантазія призвела до того, що він вторгся в Україну, очікуючи, що Зеленський просто втече, армія здасться, а населення кидатиме квіти на російські танки. Але він помилявся абсолютно щодо всього.
Як ми зараз бачимо, Україна — це дуже, дуже реальна нація. Зеленський не втік. Армія бореться як скажена. А населення кидає на російські танки коктейлі Молотова, а не квіти. І в цьому сенсі Путін уже програв цю війну, бо вона — про саме існування української нації. І зараз весь світ знає: Україна — це дуже-дуже справжня нація, і неважливо, хто що знав про неї тиждень чи два тому. І ви бачите, як зараз весь світ висловлює Україні своє захоплення.
І тут відбувається щось глибше, що пояснює реакцію, яку я бачу в Європі, США та в інших країнах. Останні роки Захід був втягнутий у культурну війну між правими та лівими, лібералами та консерваторами, яка повністю перевернула уявлення про питання націоналізму та лібералізму.
«Націоналізм і лібералізм можуть бути союзниками»
На Заході виникла помилкова ідея, що вам треба обирати. Що націоналізм і лібералізм — це протилежні боки і ви можете бути або на тому, або на іншому. Це є глибоким коренем культурної війни на Заході. Україна нам показала, що це неправда. Не треба мислити у цій двійковій системі.
Націоналізм і лібералізм можуть бути союзниками. Якщо ви розумієте націоналізм не як ненависть до іноземців чи до меншин, а як любов до співвітчизників і турботу про них, то націоналізм та лібералізм ідуть разом, вони єдині щодо цінностей свободи і турботу про громадян вашої країни. І тому праві і ліві, яких я зараз бачу на CNN I Fox News, раптово на одному боці, вони віддають шану одним і тим же героям. Тож я думаю, що одна дуже важлива зміна, яка відбулася під час цієї війни, — це шанс припинити культурну війну на Заході і нагадати собі, що немає суперечностей між лібералізмом і націоналізмом і що вони обоє мають того ж ворога в образі Путіна й ідеології путінізму. Українська армія бореться за свободу усього світу.
«Проблема Путіна є фундаментальною проблемою кожного диктатора»
Проблема Путіна є фундаментальною проблемою кожного диктатора. Вона полягає у тому, що люди довкола нього так бояться сказати йому правду, що зрештою він переконується у своїй власній брехні. Він стільки разів говорив, що України немає, і люди довкола нього говорили «Так, так, так, України не існує, українці хочуть до нас приєднатися», що він втратив зв’язок із реальністю.
Небезпека полягає в тому, що коли така людина з такою великою силою відривається від реальності, вона просто не розуміє свою помилку. Одна з найбільших фундаментальних проблем диктаторства в тому, що коли диктатор робить помилку, він не може визнати це. І немає нікого довкола, жодних незалежних партій, громадян, ЗМІ, які б сказали йому: «Ти зробив помилку». І він скочується ще нижче. І найбільша небезпека в тому, що якщо ми хочемо знати, що буде далі, нам треба просто подивитися на Сирію.
Путін — це людина, яка стоїть за тим, що сталося у місті Хомс, що сталося у Алеппо. І те, що не дає мені в прямому сенсі спати вночі, це те, що я боюся, що він теж саме зробить у Києві, у Харкові. І я сподіваюся, що росіяни не будуть у змозі переварити це. Хомс і Алеппо Росія розбомбила з повітря. Але різанина на землі була, коли сирійці різали сирійців. І це відрізняється від того, що російські солдати воюють і вбивають українців і що помирають саме російські солдати. І ви ж знаєте, що є сім’ї, де і українці і росіяни — у прямому сенсі цього слова: брат у Москві, а сестра у Києві. Щодо Путіна у мене немає сподівань. У нього немає обмежень, немає кордонів. Але я сподіваюся на росіян.
«Путін садить насіння ненависті на покоління. І це буде його спадщиною в історії»
Путін зараз на такому рівні, що він думає про своє місце в історії. І він повністю помиляється щодо цього. Росіяни і українці після падіння Радянського Союзу не були ворогами. Так, вони пішли окремими дорогами. Але вони частина однієї родини, як би там не було. Все інше Путін створив у своїй власній голові. Це він перетворив два народи на ворогів. І це й буде його спадщиною. Він садить насіння ненависті на покоління. І це буде його спадщиною в регіональній історії.
Навіть якщо ви подивитеся ширше, на увесь світ, то Путін тягне все людство назад у джунглі, в еру війни, котра, як ми думали, лишилася позаду. Після 1945-го стало неприйнятно для однієї держави намагатися просто стерти з лиця землі слабшу націю. Так, були громадянські війни, були різного роду інтервенції, деякі країни зникли через внутрішні протиріччя.
Але принцип «велика риба їсть малу рибку» просто тому, що вона велика і сильна, що ви можете вторгнутися до своїх сусідів і просто знищити їх — це стало неприйнятним.
«Якщо агресії в Україні дозволять виграти, якщо великій країні дозволять знищити меншого сусіда просто тому, що їй цього хочеться, всі у світі повернуться в джунглі»
Люди інстинктивно розуміють, що якщо агресії в Україні дозволять виграти, якщо великій країні дозволять знищити меншого сусіда просто тому, що їй цього хочеться, всі у світі повернуться в джунглі.
Проблема навіть не в тому, що зараз стільки конфліктів і стільки людей дивляться на те, що відбувається, і думають, чи можуть вони зробити так же само. Просто замисліться про це у сенсі чисел. Люди говорять, що ідея довгого миру, в якій ми живемо, — це фантазія поетів, художників та інтелектуалів. Це не так.
Подивіться на оборонні бюджети. У 2020-му в середньому по світу на оборону виділяли 6% від загального бюджету. У Європі це близько 3%. З історичної точки зору це просто вражає. Історично імператори, королі і князі витрачали 40-70% на війська. Це основна причина, чому у нас хороша освіта і медицина.
Зараз, після вторгнення в Україну, Німеччина подвоїла свій оборонний бюджет. І я повністю згоден. Це те, що нам треба робити у цій ситуації. Але всі розуміють: якщо ми дамо агресії виграти, це завдасть шкоди кожній людині на планеті, а не тільки людям в Україні та Росії, які залучені до цього конфлікту.
«Україна жила при тих же царистах, при тих же комуністах — але обрала інший шлях. І, мабуть, це найбільше дратує Путіна»
Для нас, істориків, центральне місце займає минуле і ми думаємо про те, як воно змінює теперішнє і майбутнє. Прийнято вважати, що минуле визначає теперішнє і майбутнє.
Тому говорять: росіяни стільки років жили при автократії, що вони просто не можуть створити демократію. Але Україна жила при тих же царистах, при тих же комуністах, але обрала інший шлях. І, мабуть, це найбільше дратує Путіна: українці показують, що може бути по-іншому, що існує вибір.
Коли люди у Москві дивляться на Київ, вони можуть подумати: «Агов! Вони це зробили, чому не можемо і ми?» І те ж саме із Китаєм і Тайванем. Адже навіть китайці кажуть, що вони мають спільну мову і спільну історію. Тож історія є важливою, вона впливає на теперішнє, але вона ніколи не визначає його і майбутнє. У вас завжди є вибір.
«Ви маєте бути на передовій фронту боротьби за свободу і демократію»
І я хотів би звернутися до німців — як історик, як єврей, як громадянин Ізраїлю. Ми знаємо, що ви не нацисти. Не треба продовжувати доводити це знову і знову. Не треба боятися, що якщо ви піднімете зброю чи піднімете голос, ми подумаємо, що ви нацисти. Ми знаємо, що ви не нацисти. Що нам треба від Німеччини — стояти в повний зріст і вести за собою. Зараз Німеччина — не лідер Європи. Якщо ви дійсно хочете заплатити компенсацію за злочини нацистської епохи, то це не про «бути нейтральним» і «стояти осторонь». Ви маєте бути на передовій фронту боротьби за свободу і демократію. Це буде найкращою спокутою.
Я б не відкидав повністю пацифістські меседжі. Ми маємо робити все, що в нашій силі, до того, як нам доведеться почати боротьбу. Треба розглянути всі можливості, оскільки війна є жахливою, особливо коли ми говоримо про війну між двома супердержавами із ядерними потугами. Треба бути дуже-дуже обережним.
Я вважаю, що це одна із помилок, які роблять диктатори раз по разу. Коли вони бачать, що ліберальні і демократичні країни намагаються уникнути війни, намагаються знайти дипломатичне вирішення, намагаються умиротворити, вони бачать це як слабкість. Але це не слабкість. Я вірю, що під шаром жиру комфортабельності є купа м’язів. І є розуміння, що ти просто не хочеш використовувати ці м’язи, бо це буде жахливо для всіх. Але також має бути глибоке зобов’язання, що якщо немає іншого вибору, то його нема. І я думаю, що зараз багато людей в Німеччині і повсюдно розуміють, що це воно. Це момент правди. Немає сенсу відкладати.
Зараз прийшов час усьому світу бути сміливим. Люди намагаються зупинити танк голими руками! Кожен політик у Брюселі і Вашингтоні має подивитися на це і подумати: що я можу зробити?
Що можуть зробити зараз прості люди? Ви можете донатити. Якщо ви небагаті, ви можете пожертвувати старе пальто тим, хто збирає одяг, аби надіслати в Україну і біженцям. І це буде не просто старе пальто. Акт пожертвування дає вам сили.
Якщо раніше ви думали «Я не можу зробити нічого», ви починаєте думати «Я зробив ось це, можливо, я можу зробити щось інше». Воно все йде каскадом. Можете долучитися до онлайн-боротьби. Політики, які накладають санкції, дуже уважно дивляться, яка буде реакція населення. Думаю, багато з них хотіли б зайти далі і діяти жорсткіше, але вони бояться. Але якщо ви скажете «Ні, я хочу пройти через ці складнощі, які виникнуть через санкції», ви дасте сміливість своїм політикам. І, певно, найважливіше — це кооперуватися, доєднуватися до якоїсь організації. 50 людей, якІ, скажімо, допомагають біженцям, можуть здійснити набагато більше, ніж 500 розрізнених активістів. Якщо такої організації нема — започаткуйте її.
Ця війна — про існування української нації. І в цьому сенсі Путін її уже програв. Тому що навіть ті люди, які не мали найменшого поняття про Україну тиждень тому, знають, що це справжня нація, які бореться за своє виживання. І Росія не може її поглинути, незважаючи на всі фантазії Путіна. Рівень захоплення і вдячності, який люди по всьому світу зараз мають щодо України і українців, також гарантує, що ми будемо в Україні і допоможемо її відбудувати як процвітаючу демократичну країну, коли це все закінчиться. Ми не забудемо. Ми вас не покинемо.
