15 жовтня 1959 року у Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський вбив лідера ОУН Степана Бандеру. Правда про організаторів замаху відкрилася лише за два роки, коли вбивця втік з СРСР та здався німецькій поліції.
Chas News розповідає, як радянська розвідка організувала вбивство Степана Бандери та потім намагалася спростувати свою причетність до нього.
Вбивство Степана Бандери
У четвер 15 жовтня 1959 року о 13:05 фрау Гамзе тільки-но сіла з чоловіком обідати, як почула якийсь гуркіт на сходах. Вибігши на коридор вона побачила свого сусіда Стефана Попеля. Той лежав на підлозі, а з його рота та носа йшла кров.
На шум збіглися й інші сусіди, а також дружина Попеля — Ярослава. Вони викликали швидку, проте дорогою до лікарні чоловік помер.
При цьому медики нічого дивного не побачили, а колег померлого, які цікавилися чи може йти мова про вбивство, запевнили про відсутність ознак насильницької смерті.
Провівши поверхневий огляд, лікарі припустили, що у чоловіка стався серцевий напад і при падінні на сходинках він розбив голову. Єдине, що їх спантеличило — пістолет, який загиблий носив під пахвою.
Однак згодом почали спливати деталі, які вивели смерть із розряду буденних. Ще ввечері 15 жовтня місцеві ЗМІ повідомили, що насправді під ім'я Стефана Попеля переховувався «один з лідерів української еміграції» Степан Бандера. Наступного дня цю інформацію підтвердила поліція, щоправда спершу у її заявах йшла мова про нещасний випадок.
Справжня сенсація пролунала 19 жовтня, коли пресі повідомили про результати розтину. Виявилося, що причина смерті не серцевий напад, а отруєння ціанідом.
Cлідство висунуло дві версії — самогубство чи вбивство. На останньому варіанті наполягала і переважна більшість соратників Бандери, які вважали, що радянська розвідка після кількох безуспішних спроб все ж таки дісталася до їхнього лідера.
Однак за два роки встановити вбивцю не вдалося. Аж поки він сам 13 жовтня 1961 року не прийшов до поліції Західного Берліну і не зізнався у ліквідації двох лідерів українських націоналістів — крім Степана Бандери ще й Льва Ребета. При цьому щодо природних причин смерті останнього раніше ні в кого не було сумнівів.
Богдан Сташинський: історія вбивці Степана Бандери
Богдан Сташинський народився в 1931 році у селі Борщовичі біля Львова. У 19-річному віці його завербувало радянське МДБ (з 1954 року — КДБ). Спочатку він допомагав знищити місцеві загони УПА, а за кілька років був перепрофільований для роботи за кордоном.
В 1956 році Сташинського після агентурної підготовки у комуністичній Східній Німеччині (НБР) відправили на перше самостійне завдання. Його ціллю став Лев Ребет, колишній соратник Степана Бандери, який після розколу організації очолив її окрему гілку.
Сташинському доручили стежити за Ребетом у Мюнхені, а за кілька місяців наказали його вбити. Для цього агенту видали таємну зброю —заряджений ціанідом металевий циліндр, який стріляв отруйними парами і вбивав, не залишаючи сліду.
17 вересня 1957 року Сташинський перестрів Ребета на сходах будинку за його місцем роботи і вистрелив із загорнутого у газету «пістолета».
Як і планувалося, німецькі лікарі дійшли висновку, що 45-річний лідер націоналістів помер від серцевого нападу. Не виникло сумнівів і у його однодумців.
У січні 1959 року Сташинський знову повернувся до Мюнхена із завдання з'ясувати адресу Бандери. Після успішного виконання місії агента викликали до Москви. Там його зводили на екскурсію до мавзолею Леніна та показали першотравневий військовий парад, а потім наказали повернутися до Мюнхена, щоби вбити Бандеру.
План у цілому нагадував вбивство Ребета. Тільки цього разу Сташинському видали модифіковану зброю — з двома стволами — для лідера ОУН та його охоронця.
Перша спроба замаху виявилася невдалою. На суді Сташинський переконував, що в останній момент передумав стріляти, а своїм куратором набрехав, що не зміг потрапити до будинку, оскільки зламав відмичку.
Керівництво КДБ такий варіант не влаштовував і у жовтні агента знову відправили до Мюнхена. Цього разу сумлінь у нього не виникло, тим паче, що у день вбивства Бандера повернувся додому без охоронця.
Поки лідер ОУН паркував авто Сташинський проник до будинку, а потім перестрів його на сходинках і вистрелив в обличчя одразу з двох стволів.
За дві години вбивця сів на поїзд та поїхав до Франкфурту. Там він переночував у готелі і вже наступного дня вилетів до Берліну. А у ранкових газетах прочитав про загадкову смерть Стефана Попеля.
Інге Поль та втеча за кордон
Після успішного виконання місії Сташинського знову викликали до Москви, де голова КДБ Олександр Шелепін особисто вручив йому одну з найвищих нагород в СРСР — орден Червоного прапора за «виконання відповідальних завдань, поєднаних з ризиком для життя». Тоді ж агент озвучив особисте прохання — отримати дозвіл на одруження з іноземкою.
Ще в 1957 році під час однієї з поїздок до Берліну він зустрів 20-річну перукарку Інге Поль. Між ними одразу закрутився роман. Дівчина навіть хотіла їхати за своїм хлопцем до Польщі. Дотримуючись агентурної легенди Сташинській представився Йозефом Леманом, який нібито працює в міністерстві торгівлі НДР і часто їздить на тривалі відрядження до сусідньої країни.
Шлюб з іноземкою, родина якої до того ж не проявляла симпатій до СРСР, для агента КДБ був неможливим. Проте для «зіркового» агента врешті зробили виняток. Тільки поставили умову — молодята мають жити у Москві.
Вбивця Бандери одразу поїхав до Берліна і розповів коханій усю правду. Інге Поль була шокована, однак кохання пересилило страх перед КДБ. 9 січня 1960 року вони попрямували до Москви і у квітні одружилися. Однак життя з агентом розвідки мало багато негативних сторін.
За молодятам постійно стежили, вони навіть знайшли «жучки» у виділеній квартирі. А коли Інга завагітніла їй запропонували зробити аборт чи віддати майбутню дитину до притулку. Сташинського готували до нових місій за кордоном, які були несумісні із доглядом за немовлям.
На це подружжя відповіло категоричною відмовою. Інге народити врешті дозволили, але водночас і припинили підготовку Сташинського для виїзду за кордон. Хоча до цього його планували під виглядом перукаря разом із дружиною заслати до Швейцарії.
На цьому тлі Сташинський вирішив розповісти коханій, що він не просто шпигун, а ще й вбивця. Інге і цього разу не відвернулася від чоловіка. А порадившись пордужжя вирішило, що єдиний шанс для них — втеча за кордон.
Пробиватися на Захід вони вирішили через Берлін, поділений на дві частину — комуністичну Східну та «капіталістичну» Західну. Першою поїхала Інге під приводом підготовки до родів через ускладнену вагітність. Сташинського разом з нею не відпустили. Керівництво КДБ не дало дозволу на поїздку навіть коли 31 березня у подружжя народився хлопчик.
Шанс на втечу дала сімейна трагедія. 8 серпня Сташинському повідомили про смерть чотиримісячного сина після хвороби.
На похорони йому все ж таки полетіти дозволили, хоч і у супроводі куратора. При цьому агент таємно зміг прихопити і старі підроблені документи на ім'я Йозефа Лемана.
Ввечері 12 серпня, напередодні похорон намічених на наступний ранок, куратор ненадовго дозволив подружжю побути разом. Вони скористалися цим шансом і вирішити тікати обхідними шляхами (пішки, на таксі та електричкою) до Західного Берліну, де Сташинський одразу пішов здаватися до поліції.
Як згодом виявилось, це був їх єдиний шанс. За кілька годин після втечі уряд комуністичної НДР почав будувати Берлінський мур.
Фейки від КДБ про вбивство Степана Бандери
Сташинського спочатку допитувало ЦРУ, однак американській розвідці зізнання радянського втікача здалися занадто неймовірними і 1 вересня його передали німецькій поліції. А та ретельно перевірила покази, провела слідчі експерименти і підтвердила, що перебіжчик говорить правду.
Тим часом КДБ, намагаючись хоч якось прикрити свій провал, вирішило поновити масштабні кампанії з дезінформації.
Ще в 1959 році, лише за кілька днів після загибелі Бандери, східнонімецька преса з подачі радянської розвідки звинуватила у його вбивстві Теодора Оберлендера, західнонімецького міністра у справах біженців.
Під час Другої світової війни він до 1943 року працював у німецькій військовій розвідці і був політичним керівником у батальйоні «Нахтігаль». КДБ вирішила скористатися його нацистським минулим і запустило версію, що саме Оберлендер замовив вбивство Бандери. Нібито лідер ОУН шантажував міністром компромат про причетність міністра під час війни до вбивства євреїв у Львові.
У ФРН спалахнув політичний скандал. Суд спростував усі обвинувачення, але посаду міністра Оберлендер втратив і згодом взагалі зав'язав з політикою.
І от в 1961 році КДБ знову вирішило нагадати цю версію. Доки німецькі поліцейські допитували Сташинського, у Східному Берліні організували пресконеференцію. Її головним героєм став Стефан Ліпольц, перебіжчик із ФРН.
Він розповів, що його завербувала західнонімецька розвідка і просила за дорученням Оберлендера отруїти ціанідом Бандеру. Ліпольц переконував, що відмовився, і тоді це завдання доручили «завербованому» оунівцю Дмитру Мисківу. А той підмішав отруту Бандері під час спільного обіду.
Версію готували нашвидкуруч, тож так же швидко і спростували. Виявилось, що у день вбивства Мисків перебував у Римі. Ні на яку розвідку він звісно не працював.
КДБ на цьому не зупинилося і, коли німецьке слідство офіційно повідомило про явку з повинною Сташинського, запустило ще більш фантастичну версію. Для цього у Східному Берліні організували пресконерфенцію перебіжчика з ОУН-Б Осипа Вергуна.
Dsy стверджував, Бандеру вбили самі бандерівці заради пропагандистської війни з СРСР. Заява була настільки фантастично, що її навіть не було необхідності спростовувати.
Суд над Богданом Сташинським
Доки КДБ намагалося відвернути від себе увагу німецькі слідчі робили свою справу. У грудні 1959 року Сташинського офіційно звинуватили у вбивстві Ребета та Бандери.
Суд розпочався 8 жовтня наступного року. На засіданнях вбивця представляв себе жертвою радянської пропаганди та тиску кураторів з КДБ, розповідав як під впливом своєї дружини здійснив духовне переродження і врешті вирішив втекти та розповісти усю правду.
Його адвокат переконував, що справжніми вбивцями було радянське керівництво, яке наказало вбити лідерів ОУН, а Сташинський був лише їх інструментом і тому, враховуючи щиросерде каяття, заслуговує на поблажливий вирок.
Цю позицію підтримала Дарія Ребет, донька Льва Ребета, яка воліла, щоби суд виніс вирок усьому СРСР.
Сторона обвинувачення натомість вимагала для Сташинського найвищої міри покарання — довічного ув'язнення. Такої ж думки були і прибічники Бандери.
Однак суддя Генріх Ягуш врешті пристав на позицію захисту. У вироку він наголосив, що Сташинський в обох випадках був «не вбивцею, хоча він сам здійснив акти вбивств, а лише інструментом, помічником». Натомість вбивцями є особи, які обрали жертви та підготували замахи.
У результаті Сташинського засудили лише до 8 років ув'язнення. Проте і цей термін він не відсидів до кінця.
У лютому 1969 року речник міністерства юстиції ФРН повідомив, що ще два роки тому Сташинського випустили із в'язниці та дозволили виїхати за кордон, бо його життю нібито загрожувала небезпека. Куди саме, він не повідомив. Лише ЗМІ змогли розвідати, що колишнього агента КДБ передали ЦРУ. А далі його слід загубився.
За однією з версій, невдовзі після звільнення Сташинського відвезли до Південо-Африканської республіки, де він став інструктором місцевої секретної служби та отримав нові документи, зовнішність та навіть вдруге одружився (Інге Поль розлучилася із ним ще в 1964 році). Принаймні про це розповідав колишній голова спецслужби Майк Гелденгейз.
Більше жодної більш-менш достовірної інформації про долю вбивці Бандери не надходило. І якщо він ще живий, то 4 листопада буде святкувати свій 91-й день народження.
