404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Вічні зимові проблеми. Як дореволюційний Київ переживав снігопади, морози та відлиги

«Вулиці і тротуари в неможливому стані. Вибоїни не вирівнюються, скати до рейок трамваю небезпечні для руху, лід на тротуарах не сколюється», — вичитував міській владі в лютому 1907 року київський губернатор Павло Курлов. З тих часів ситуація з прибиранням вулиць в холодну пору майже не змінилася, хоча за сто років технічні можливості для боротьби з наслідками непогоди суттєво вдосконалилися.

Сhas News вже розповідав, чому Віталій Кличко ніяк не впорається зі снігом та кому скаржитися, якщо комунальні служби не розгрібають замети під будинком. А зараз згадує про те, як Київ на початку ХХ століття переживав сильні заметілі, морози та відлиги та про незвичний крижаний бізнес на Дніпрі.

Приборкати сніг

На межі ХІХ— ХХ століть зима в Києві тривала у середньому 100—120 днів. Починалася вона наприкінці листопада і закінчувалася у 20-х числах березня, коли температура повітря вже стабільно піднімалася вище нуля. За першими сильними снігопадами майже завжди слідувала відлига і сніговий покрив у місті остаточно формувався лише у середині грудня. Хоча, звісно, були і винятки. Наприклад, в 1906 році багато снігу випало вже 27 вересня, а в 1902 році — лише 1 січня. В той час зими в місті зазвичай були малосніжними. Сніг випадав поступово та невеликими порціями. За січень та лютий в середньому випадало 67 мм опадів (зараз норма за два місяці — 76 мм, хоча за січень цього року вже випало аж 63 мм).

Однак і такі обсяги снігу не завжди вдавалося оперативно прибирати. Це зараз місто виводить на вулиці спеціальну техніку, а ще на початку ХХ століття єдиними доступними інструментами боротьби зі снігом були лопати та мітли. Сніг збирали у купи, потім перекладали у кошики, завантажували у вози та вивозили у яри, де він і чекав потепління.

Відповідали за чистоту вулиць двірники, які підпорядковувалися київському поліцмейстеру. При цьому їхню роботу оплачувало не місто, а самі домовласники чи орендарі житла (перед Першою світовою зарплатня становила близько 20 рублів). Двірники мали чистити від снігу та льоду тротуари та посипати їх двічі на день піском (перед святами — тричі). Якщо ж господарі не могли оплатити ці послуги, то слідкувати за чистотою прибудинкових територій вони мали самотужки.

Снігові замети поблизу Софійського собору / oldcards.kiev.ua

Порушникам такого розпорядку поліцмейстер виписував штрафи, а інколи вдавався і до більш оригінальних покарань. Київський журналіст Сергій Ярон у книзі «Спогади старожила», виданій в 1910 році, розповідав, що напередодні прибуття до міста російського імператора Олександра ІІ поліцмейстер Борис Гюббенет наказав домовласникам розчистити від снігу та льоду вулиці. Один з них, багатий купець Микола Хряков, розпорядження проігнорував і тоді до його будинку відправили 50 арештантів. Вулицю вони розчистили, однак за вказівкою поліцмейстера увесь сколотий лід через парадні двері занесли до вестибюлю будинку.

Якщо подивитися фотографії та листівки зимового дореволюційного Києва, то на них ви не побачите вичищену до блиску бруківку (звісно, там де вона була, бо на початку ХХ століття багато вулиць ще залишалися не вимощеними). По-перше, прибрати до ідеального стану вулиці, враховуючи тогочасний рівень снігоочисної техніки, виявлялось майже неможливо, а по-друге, в цьому не було великої необхідності.

З приходом зими та снігу багато колісних екіпажів ставили на полоззя — на санях пересування по місту відбувалось в рази швидше. Однак разом з цим виникали і інші проблеми. Якщо снігові замети не прибирали вчасно, а вибоїни не вирівнювали, то на вулицях міста регулярно траплялися ДТП. «Протягом більше двох тижнів особи, які проїжджають з візниками по Володимирській вулиці, ризикують скалічити себе на вибоїні на розі Фундуклеївської. У цьому місці завдяки нерівності сніжного покриву на бруківці сани сильно закочуються до лінії тротуару, стаючи перпендикулярно до дороги. Були вже випадки поломок саней і випадання пасажирів», — попереджала городян в лютому 1911 року про небезпечне місце газета «Киевлянин». А за два дні вона повідомляла вже про інше зимове ДТП — карета швидкої допомоги двічі застрягала в снігових кучугурах на вулиці Тарасівській, з яких її допомагали витягати перехожі.

Засніжений Олександрівський узвіз (зараз — Володимирський). На листівці видно, як з Дніпра везуть крижані брили / oldcards.kiev.ua

Суворіші вимоги висувалися до прибирання трамвайних ліній. Слідкувати за їх чистотою під загрозою штрафів мало Товариство київської міської залізниці, яке завідувало трамваєм. Так, на початку лютого 1901 року після сильного снігопаду та заметілі до прибирання колій залучили 400 чоловік. Рейки перед вагонами постійно посипали снігом.  Однак якщо в центрі міста з цим завданням ще більш-менш справлялися, то чистити за власний рахунок рейки на околицях підприємство не бажало. В листопаді 1902 року Товариство попросило міську владу взяти під свій контроль прибирання від снігу трамвайної лінії в Пущу-Водицю, а отримавши відмову, оголосило про закриття маршруту з 15 грудня по 1 квітня. Лише під тиском городян сторони змогли домовитися. Прибирати сніг власними силами мало Товариство, але оплачували цю роботу з міського бюджету.

Справжнім викликом для двірників, міської влади та простих киян ставали сильні снігопади та заметілі, коли за два дні могла випасти місячна норма опадів. Така снігова буря, зокрема, накрила місто ввечері 19 лютого 1900 року і тривала увесь наступний день. В результаті сніговий покрив досяг 70 сантиметрів, а подекуди замети сягали і двох метрів заввишки. Місто паралізувало. «Сильні пориви вітру збивали з ніг перехожих, зривали вивіски. Люди бродили по пояс у снігу і внаслідок вихору, який заважав орієнтуватися, потрапляли у величезні кучугури, з яких вибиралися з великими ускладненнями», — оповідала про ті дні місцева преса.

У багатьох будинках, особливо на околицях, снігом позамітало двері та вікна. Трамвай зупинився, більшість візників також відмовилися виходити на роботу. Боролися з наслідками негоди двірники та міська влада до кінця місяця. Поліцмейстер направив на розчищення завалів арештантів, а для пошуків робочої сили поліція провела рейд по притулках для безхатьків, затримала більше сотні «підозрілих осіб», яким також наказали розгрібати снігові замети.

Однак, на щастя, подібні катаклізми траплялися рідко і зазвичай кияни з нетерпінням чекали настання зими.

Крижаний промисел 

Один із головних плюсів холодної пори року — можливість налагодити санний шлях до міста і таким чином пришвидшити постачання товарів. Це було однією з причин, чому знаменитий київський контрактовий ярмарок проводили саме взимку. Значно покращувало вирішення логістичних питань і замерзання Дніпра, який з настанням морозів перетворювався на одну велику дорогу. Після цього в Києві стрімко падали ціни на продукти харчування, які доставляли із навколишніх сіл по той бік річки. І навпаки, під час відлиги чи сильних заметілей ціни знову йшли вгору. Про стан санного шляху та товщину льоду на Дніпрі киян регулярно інформувала місцева преса, щоб вони могли спланувати свої витрати.

Під час зими на річці процвітав дуже чудернацький, як на сучасний погляд, кригобійний бізнес. Перші далекі родичі сучасних холодильників з'явилися на межі ХІХ— ХХ століть, проте про їхнє існування кияни тоді навряд чи навіть замислювались. Натомість для збереження продуктів вони користувалися дідівським способом. В багатьох будинках та ресторанах у підвалах чи погребах облаштовували спеціальні «льодівні», обшиті деревиною для теплоізоляції. В них зберігали крижані брили, перекладені дерном чи соломою. При таких камерах в багатоквартирних будинках кожен мешканець мав власну шафу для зберігання продуктів. А найзаможніші кияни мали і власні портативні холодильники, в яких в окрему комірку клали невеликі шматки криги.

Кригобої на Дніпрі / oldcards.kiev.ua

«Льодівні» тримали низькі температури і в теплі сезони. Наповнювали їх взимку. Головним джерелом видобутку криги в Києві, звісно, був Дніпро. З ранку до ночі спеціальні кригобої за допомогою ломів та пилок видовбували великі крижані брили, які на санчатах розвозили замовникам.

В 1907 році київська міська дума вирішила врегулювати цей бізнес. Кригу дозволялося видобувати лише на спеціально відведених ділянках на річці, а кригобоям почали видавати спеціальні дозволи на роботу.

Морози та відлиги

100 років тому зими і тривали помітно довше у порівнянні з останніми роками, однак, як і сьогодні, часто супроводжувалися температурними гойдалками. Інколи морози лютішали до -30 градусів. Під час сильних похолодань поліція розводила на вулицях вогнища для обігріву перехожих. Школи тимчасово закривали. Про скасування занять сповіщали зелені прапорці на пожежних частинах. Але ця інформація не завжди доходила до жителів околиць і тому діти з них навіть в сильні морози долали пішки по кілька кілометрів, щоб дістатися школи. «А результат такої подорожі — відморожені носи, вуха та пальці», — писала газета «Киевлянин».

Ожеледиця в Царському саду (сучасний Міський парк) / oldcards.kiev.ua

Періоди різкого похолодання змінювалися відлигами. В таких випадках на багатьох вулицях утворилися величезні вимоїни, наповнені брудною водою, перемішаною з гноєм. «Вимоїни ці в багатьох місцях досить глибокі і перешкоджають не тільки переходу перехожих через вулицю, але навіть нерідко і переїзду, змушуючи в деяких випадках відчувати прямо-таки купання в рідкому холодному і смердючому багні», — описувала враження від подорожі по міських дорогах преса. Одночасно небезпеку для киян становили бурульки та потоки води, які стікали з дахів.

Коли ж після відлиги поверталися морози, на вулицях наставав сракопад. Двірники не встигали збивати кригу з тротуарів та посипати їх піском.

Затоплений Поділ / oldcards.kiev.ua

Із настанням весни місто чекала нова небезпека. Приблизно раз на три-чотири роки кияни страждали від сильного розливу Дніпра, вода в якому стрімко піднімалася внаслідок танення снігу. Майже повністю йшов під воду сучасний Гідропарк, сильно затоплювало і Поділ, жителі якого під час повеней пересідали з возів на човни. Вирішити цю проблему вдалося лише із будівництвом Канівського та Київського водосховищ в 1960-х — 1970-х роках.

На початку ж ХХ століття міська влада, хоч і намагалася, але не завжди успішно могла протистояти погодним викликам. Як, власне, і зараз.  

Віденські меблі замість IKEA. Якими стільцями та шафами користувались кияни 100 років тому
Дрова понад усе! Як проходив опалювальний сезон у революційному Києві