Щоб довести всьому світові, що нічого страшного на АЕС під Києвом не сталося, з 6 по 9 травня 1986 року влада СРСР вирішила провести у центрі Києва «Велогонку миру» — один з етапів світової велогонки. Як і очікувалося, окрім представників країн так званого соцтабору, майже ніхто на неї не прибув. За винятком французів.
Спортсмени, певно, подумали, що якщо в їхній країні більшу частину електроенергії виробляють на АЕС, то аваріями їх не залякаєш. Тим більше, що у Франції вже почалися протести проти атомної енергетики, тому Франції треба було продемонструвати, що нічого страшного не трапилося —згадує один з учасників цього велопробігу Віктор Філоновіч, призер чемпіонатів України серед ветеранів.
Втім, французька команда передбачливо прихопила з собою дозиметри. Так всі дізналися, що радіаційний фон у Києві місцями перевищував фоновий у 500 разів. Після цього приховувати реальні масштаби катастрофи стало вже неможливо.
Надвечір 6 травня в Києві почалася справжня паніка. Потяги на Москву були переповнені вщерть — вільні місця залишилися хіба що в тамбурах. Щоб потрапити на поїзд, навіть без місця, треба було віддати потрібним людям середню на той час місячну зарплату. Але в ту мить ціна вже не лякала…
Головним чином виїжджали матері з дітьми. У місті залишилися переважно чоловіки й незаміжні панянки, які вимітали з полиць гастрономів «Каберне» швидше, ніж «лікарську» ковбасу та «делікатесні» цитрусові. Ночами їздили військові дезактиватори і поливали фасади будинків пінними струменями.
На земляні роботи довкола реактора наказово відправили десятки тисяч людей. На той момент вже всі про все знали, але проти партійного керівництва ніхто не йшов.
