Сьогодні, 29 вересня, — 80-ті роковини від початку масових розстрілів, вчинених гітлерівцями у Бабиному Яру в Києві. Протягом кількох днів нацисти розстріляли майже 34 тис. осіб. Тобто за хвилину вбивали 40-45 людей. За різними даними, найстаршій жертві було 103 роки. Наймолодшій — всього кілька днів від народження.
Про те, як змінювалися підходи до вшанування жертв, Chas News розповіла Вікторія Яременко, кандидат історичних наук, начальник відділу аналізу тоталітарних режимів Українського інституту національної пам'яті та одна з авторів державної концепції меморіалізації Бабиного Яру.
Перед інтерв'ю радимо прочитати коротку історичну довідку
Чому для розстрілів нацисти вибрали саме Бабин Яр?
Через кілька днів після захоплення Києва нацисти вибрали одне із найбільших урочищ у місті — Бабин Яр: завдовжки понад 2,5 км, завглибшки від 10 м до 50 м. Яр знаходився на околиці міста (зараз це територія неподалік станції метро «Дорогожичі»).
Віддаленість від центру сприяла тому, щоби уникнути зайвих свідків та приховати свої злочини. Після перших масових розстрілів німецькі сапери підірвали схили, щоб засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.
У Бабиному Яру розстрілювали тільки євреїв?
Ні, хоча євреїв серед жертв найбільше. Перший розстріл стався 27 вересня. Тоді в Бабиному Яру знищили 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Павлова, а 29-30 вересня сталися наймасовіші розстріли. Тоді нацисти стратили 33 771 єврея. Такі точні дані відомі зі звітів, які виконавці надсилали до Берліну.
У цілому масові вбивства там тривали більше двох років. За цей час в Бабиному Яру крім євреїв розстрілювали ромів, оунівців, радянських підпільників та ув'язнених Сирецького концтабору для військовополонених. Точну кількість жертв достеменно встановити так і не вдалося. Проте історики вважають, що від рук нацистів тоді загинули близько 100 тис. осіб.
Чи відомі організатори та виконавці масових вбивств?
Так. Невдовзі після захоплення Києва до міста прибули частини айнзатцгрупи «С» на чолі з Паулем Блобелем. Цей нацистський спецпідрозділ займався «очищенням армійських тилів від небезпечних елементів», у тому числі і знищенням єврейського населення.
Також до міста прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь», два батальйони зі складу поліцейського полку «Південь». Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.
— В радянські часи пам'ять про масові розстріли в Бабиному Яру замовчувалася та цензурувалася. Чому радянська влада, яка постійно згадувала про злочини нацистів, не хотіла говорити про трагедію Бабиного Яру?
— Вшанування жертв Бабиного Яру в СРСР залежало від геополітичних реалій. Під час війни про трагедію говорили саме як про вбивство євреїв. Адже тоді це було вигідно. Наприклад, 7 січня 1942 року в газеті «Правда» надрукували ноту наркома закордонних справ Молотова, де йшлося про розстріли євреїв у Києві, Одесі, Кам’янець-Подільському та інших містах.
18 грудня СРСР приєднався до спільної декларації кількох урядів про засудження винищення єврейського населення Європи. Наступного дня з'явилася відповідна публікація у «Правді». Але інші радянські видання її не передрукували. Це показово, адже йшлося передусім про міжнародну складову — показати, що СРСР солідарний з іншими країнами, які борються з фашизмом.
Ще один доказ того, що спершу в Союзі говорили про трагедію в Бабиному Яру як про вбивства євреїв, — робота Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників.
У первинних протоколах цієї комісії чітко вказано, що в 1941 році в Бабиному Яру в першу чергу вбивали саме євреїв. Вже потім в узагальнених документах говорилося загалом про цивільні жертви та військовополонених. Також в 1942 році створили Єврейський антифашистський комітет, який допоміг Радянському Союзу отримати підтримку на міжнародній арені. Саме цей комітет підготував «Чорну книгу», де Бабин Яр був магістральною темою. Її передали Нюрнберзькому трибуналу і згодом опублікували у США. А в СРСР у повоєнний час книгу друкувати заборонили.
У березні 1945 року Раднарком та ЦК Компарії України видали постанову про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру.
— Чому ж ще тоді, у 1945-му, пам’ятник не з’явився?
— У повоєнний час починається конфронтація СРСР і США, посилюється ідеологічне протистояння. Зокрема починається боротьба з єврейською інтелігенцією, яка схвально дивилася на створення держави Ізраїль.
СРСР під час її створення зазнав геополітичної поразки, бо нова держава зайняла проамериканську позицію. В результаті за ініціативи Сталіна виникає антисемітська кампанія. В 1948-му розпускають Антифашистський комітет, у 1949-му почалися арешти єврейської інтелігенції.
Як наслідок у кінці 1940-х починається політика замовчування і, згодом, окреслення жертв Бабиного Яру як «мирних радянських громадян та військовополонених». Також треба наголосити, що цю територію постійно забудовували, змінювався ландшафт. Сюди почали скидати відходи цегельного заводу, що згодом призвело до техногенної катастрофи, відомої як «куренівська трагедія».
— Що відбувалось у 50-х — 70-х роках минулого століття? Чи змінилось ставлення до трагедії?
— Активність громадськості наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років, спрямована на увічнення пам’яті жертв Голокосту, знайшла певний відгук у влади, яка вирішила за краще очолити, ніж зупинити процес.
Наслідком цього стало оголошення конкурсу на створення меморіалу в Бабиному Яру. Сам конкурс припав уже на часи, коли влада задля консервації режиму розпочала «закручування» ідеологічних «гайок», і подані проєкти не відповідали новій героїчній міфології «Великої Вітчизняної війни», що стала стрижнем усієї радянської політики історичної пам’яті.
Врешті в 1976 році в Бабиному Яру з’явився «Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру». Біля нього влада організовувала офіційні заходи на противагу громадським — за участі партфункціонерів, ветеранів війни, а також колишніх в’язнів Сирецького табору й жертв Бабиного Яру, яким удалося врятуватися від розстрілу.
Ситуація змінилася вже в кінці 1980-х років під час перебудови. Вперше за повоєнні роки стало можливим проведення з ініціативи громадськості масових пам’ятних заходів щодо увічнення жертв Голокосту.
— Після проголошення Незалежності ставлення до висвітлення трагедії Бабиного Яру кардинально змінилося. В 1991 році відкрили перший пам'ятник розстріляним євреям. Зараз там 30 різних пам'ятників. Проте чому за останні 30 років у Бабиному Яру так і не з'явився меморіальний комплекс, хоча про такі плани заявляли ледь не усі українські президенти?
— Бабин Яр — це таке собі узагальнення усіх процесів, що відбуваються в державі. В кінці 80-х років тут заклали початок хаотичній появі пам'ятників. Із здобуттям Незалежності розпочалося виокремлення груп жертв. Кожна група намагалася прийти і вшанувати пам'ять своїх загиблих.
Держава начебто приєдналася до громадських ініціатив, але її роль обмежувалася тільки участю в офіційних заходах до роковин трагедії. Причина цієї ситуації, можливо, в тому, що Бабин Яр тривалий час залишався не прилаштований до української історії в повній мірі. Цей процес поступово проходить тільки зараз.
Створення національного історико-меморіального заповідника — це ще одне відображення ситуації навколо Бабиного Яру. Розпорядження про цей заповідник підписав президент Ющенко в 2005 році, а затвердили план організації його території аж у 2012 році.
Цей план окреслює для заповідника невеличку ділянку біля станції метро «Дорогожичі». На неї гарантовано не потрапляв жоден із численних планів будівництва цієї частини міста Києва. За роки Незалежності, як і в радянські часи, Бабин Яр активно продовжували забудовувати.
У 2000 році в колишньому епіцентрі масових розстрілів відкрито станцію метро «Дорогожичі», в 2004-2017 роках на місці колишнього єврейського кладовища зводять житловий комплекс «Герцен Парк». В 2008 році — будують багатоповерховий житловий будинок по вулиці Олени Теліги.
На початку 2000-х також з’явилися «будівельні активності» єврейських громадських організацій в меморіальній зоні. Вони пропонували звести в Бабиному Яру та на території прилеглих кладовищ музеї, меморіальні комплекси тощо. Серед них — у 2001 році американський проєкт створення єврейського громадсько-культурного центру «Спадщина», у 2005 році — спорудження меморіально-релігійного центру на єврейському кладовищі. А в 2016 році з'явився Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр».
На сьогодні дискусії щодо вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру тривають. З одного боку, свої проєкти активно пропагує та частково втілює в життя Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр». Його спонсорами виступають бізнесмени, частина з яких мають російське громадянство. Одночасно робоча група при Інституті історії НАН України розробила державну концепцію комплексної меморіалізації Бабиного Яру, однак її так і не затвердив уряд. В той же час українські топурядовці, зокрема президент Володимир Зеленський та мер Києва Віталій Кличко висловлюють свою підтримку саме приватній ініціативі, представленій Меморіальним центром Голокосту.
