Влада Китаю вже котрий рік веде наполегливу війну з криптовалютами. Ще в 2013-му центробанк заборонив місцевим фінансовим інститутам проводити операції з біткоїнами. Далі кількість заборон зростала. 2017 року в країні ліквідували криптобіржі, влітку 2021-го — майнінг, 24 вересня визнали нелегальними усі операції з криптовалютами, 28 вересня заблокували найпопулярніші спеціалізовані вебпортали.
Компартія вважає віртуальні валюти загрозою національній безпеці і засобом відмивання грошей. Єдиною дозволеною криптовалютою має стати цифровий юань, який потроху починають впроваджувати у життя.
А поки боротьба з біткоїном та його аналогами триває, Сhas News розповідає, як колись Китай боровся з опіумом. Сутичка з наркотиком тривала більше 200 років і не останню роль у ній відігравали економічні чинники.
Опіумна історія в Китаї розпочалася з любові англійців до чаю. У ХVIII столітті напій завоював серця жителів Британських островів. Його пила королівська родина, аристократи, підприємці та простолюдини. По кілька чашок за день. Попит постійно зростав, а задовольняти його з кожним роком ставало все важче.
Справа в тім, що головним експортером чаю тоді був Китай. А продавав він його, як і інші популярні серед європейців товари, — шовк, порцеляну та предмети розкоші виключно за срібло. При цьому європейський імпорт до Піднебесної залишався мінімальним. Тогочасний Китай був найбільшою економікою світу та цілком задовольняв власні потреби самостійно. В результаті торговельний баланс виявився не на користь Англії. Китай з кожним роком все більше викачував з англійців срібло, що їх, звісно, не влаштовувало. Ситуація змінилась, коли британці знайшли товар, яким змогли зацікавити китайців, — опіум.
Заради медичних цілей наркотик у Піднебесній використовували ще з VII століття, проте його «релаксаційні можливості» там відчули лише через тисячу років. На початку ХVII століття нідерландські купці на Тайвані почали змішувати тютюн з опіумом. А в 1662 році острів завоювали китайці, через яких звичку запозичили жителі материка. Тож нідерландці першими почали возити наркотик на продаж до Кантону (сучасний Гуанчжоу) — єдиного міста в Китаї, де дозволялося торгувати європейцям. Спочатку партії були відносно невеликими — на початку XVIII століття щорічний імпорт коливався в межах 200 ящиків. У 1729 році китайський імператор вирішив покласти край пагубній звичці і заборонив куріння опіуму. Проте сидів можновладець у далекому Пекіні і на півдні країни його наказ здебільшого ігнорували.
У другій половині ХVIII століття в наркобізнес вступила британська Ост-Індська компанія. Тоді вона завершила завоювання північно-західної Індії, де знаходилися найбільші у світі макові плантації, монополізувала торгівлю опіумом і почала масово його возити до Китаю. Наприкінці століття — вже 4500 ящиків.
Кількість наркозалежних у Піднебесній стрімко зростала і в 1799 році імператор видав заборону на імпорт опіуму. Ефект знову виявився мінімальним і тільки загнав торгівлю наркотиком у тінь. Щоб формально не порушувати заборону, Ост-Індська компанія почала продавати опіум приватним агентам, які везли його до Кантону і там збували китайським контрабандистам. Зароблене срібло агенти обмінювали на векселі компанії, які погашали в Лондоні, а та за отримане срібло купувала чай. В результаті торговий баланс почав вирівнюватися і згодом змінився не на користь Китаю. І тепер вже англійці викачували срібло з Піднебесної.
1834 року англійський уряд скасував монополію Ост-Індської компанії, після чого ціни на опіум різко впали, а обсяги його продажу різко зросли — до 40 000 ящиків у 1838 році. Цього імператор вже не міг стерпіти. Поширення наркоманії не лише підривало здоров'я його підданих, але й становило загрозу економічній безпеці держави. В 1839 році він відправив до Кантону спецпредставника Лінь Цзе-сюя, який мав славу непідкупного чиновника. Той спочатку конфіскував опіум у місті, а потім блокував англійські торговельні факторії та змусив здати 20 тис. ящиків наркотику.
В імператорському палаці святкували перемогу, але завчасно. Англійські торговці звернулися за допомогою до Лондону. Кілька днів у парламенті тривали палкі дебати. Частина депутатів стверджувала, що опіум — це зло і наживатися на ньому — аморально, однак врешті нарколобі перемогло і уряд відправив до Китаю ескадру з 40 кораблів із 4 тис. солдатів на борту. Почалася перша опіумна війна, яку китайська стотисячна, але технічно відстала і деморалізована, армія з тріском програла. Імператор передав англійцям Гонконг, відкрив п'ять портів для торгівлі з європейцями та виплатив величезну компенсацію. Про опіум в мирному договорі не згадувалося, але й так все було зрозуміло. Торгівля наркотиком набирала оберти.
Тим часом апетити англійців зростали і в 1856 році вони разом з французами розв'язали другу опіумну війну. Китай знову програв і офіційно дозволив імпорт опіуму. Одночасно імператор дозволив вирощувати мак на півдні країни, а виробників наркотику обклав податком. У результаті в 1905 році в Китаї виготовили у вісім разів більше опіуму, ніж завезли з Індії. «Наркогроші» текли до бюджету рікою, разом з тим зростала кількість наркозалежних — на межі ХІХ-ХХ століть близько 15 млн китайців регулярно курили опіум.
В 1906 році імператорський уряд вирішив дати останній бій «зіллю». Амбітний план передбачав щорічне зменшення на 10% площ макових плантацій, реєстрацію усіх курців та заборону наркопритонів. Виконували наказ подекуди із поспіхом та надмірним завзяттям. «Я бачив, як виробника маку тягнули вулицею. На шиї — цеп, на спині — плакат з описом проступку. Мені розповіли, що його засудили до 10 років в'язниці та 4 000 ударів бамбуком», — звітував до Лондона британський дипломат.
За п'ять років виробництво опіуму скоротилося на 89% — з 35 тис. тонн у 1906-му до 4 тис. в 1911 році. Одночасно уряд домовився з Великою Британією про поступове припинення імпорту опіуму.
Здавалося, перемога уже близько, однак в 1911 році спалахнула революція. І однією з її причин була саме антинаркотична кампанія. Вона налаштувала проти імператорського уряду багатьох фермерів на півдні Китаю, які жили за рахунок вирощування маку. Крім того, щоб компенсувати втрати дербюджету від припинення надходжень «наркогрошей», у країні підвищили інші податки.
У 1911 році революціонери проголосили Китай республікою. Нова влада наказала продовжити боротьбу з опіумом, однак за кілька років країна занурилася у глибоку кризу і фактично розпалася на кілька напівнезалежних держав на чолі з місцевими польовими командирами, багато з яких дозволили поновити виробництво опіуму заради отримання легких грошей. А далі спалахнула громадянська війна та війна з Японією, під час яких було не до боротьби з наркотиками.
Ситуація змінилася лише з приходом до влади в 1949 році комуністів. Опіум знову заборонили, близько 10 млн китайців направили на реабілітацію, дрібних наркоторговців посадили до в'язниць, а великих — страчували. Одночасно агарна реформа знищила велике землеволодіння, разом з ним — і макові плантації. В 1952 році в КНР оголосили перемогу над опіумом. Звісно, наркоманію повністю викорінити так і не вдалося, проте вона вже не становила загрози національній безпеці. А опіум потроху поступився іншим видам наркотиків.
