Зараз в Україні школярі вчаться 12 років. Далі — ЗНО і вступ до університету. Принаймні такий варіант обирають більшість хлопців та дівчат. На початку ХХ століття на українських землях, які входили до складу Російської імперії, система кардинально відрізнялася. Обов'язкову середню освіту ще не запровадили, а охочі отримати знання вчилися від трьох до восьми й більше років. Все залежало від типу навчального закладу та успішності учнів. Однак безвідносно до часу, проведеного за партою, для більшості шкільні роки закінчувалися екзаменами.
Сьогодні випускники, які планують вступати до вишів, мають обов'язково пройти ЗНО з математики, української мови (чи української мови та літератури), історії (чи іноземної мови) та ще одного предмету на вибір. З частини цих навчальних дисциплін знання також перевіряли на іспитах 150 років тому. Як-от, наприклад з математики, — і задачі тоді були не легшими, а, можливо, і складнішими за сучасні. Однак в екзаменаційній програмі для охочих продовжити навчання в університетах містилися і предмети, які зараз взагалі в школах не вивчають, — Закон Божий, латинська та давньогрецька мови. А замість української мови обов'язково складали російську.
Сhas News розповідає, як проходили випускні іспити на межі ХІХ-ХХ століть і які завдання наводили жах на учнів.
Іспити для наймолодших
Найнижчу ланку освітньої мережі на українських землях у складі Російської імперії становили церковно-парафіяльні та народні школи, які мали на меті «утвердження в народі релігійних і моральних понять, а також розповсюдження первісних корисних знань». Шкільна програма спочатку була відповідна — Закон Божий, церковнослов'янська та російська мови і арифметика. Лише на межі ХІХ-ХХ століть почали з'являтися додаткові предмети — історія, географія, природознавство та ремісничі класи. Екзамени у цих школах запровадили не одразу. Вперше їх увели в середині 1870-років і на добровільній основі. Хоча такою можливістю користувалися більшість учнів, адже успішне проходження шкільних випробувань надавало пільги при несенні військової служби. Тільки в 1885 році іспити стали обов'язковими. Та все одно випускні іспити в залежності від місцевості ігнорували від чверті до половини учнів. Передусім через те, що багатьох з них батьки замість школи воліли відправити працювати в поле.
Іспит включав перевірку знань із обов’язкових дисциплін: Закону Божого (знання основних молитов, положень християнської віри, порядку богослужіння), російської мови (читання та переказ тексту, диктант обсягом близько 250 знаків), арифметики (розв’язування задач за допомогою чотирьох дій із сотнями, тисячами, десятками тисяч). Екзаменаційна комісія складалась зі шкільного вчителя, законовчителя та голови, функцію якого найчастіше виконував хтось з місцевих чиновників. Із останніми найчастіше виникали найбільші проблеми. Голови комісій зазвичай не мали педагогічної освіти. Ба більше, часто вони самі були напівграмотними. Типові проблеми шкільних іспитів описав Борис Грінченко в 1884 році в оповіданні «Екзамен». Голова комісії, волосний писар, ще більш-менш міг рахувати, але писати добре так і не навчився. Тож більшість питань він ставив саме з арифметики. При цьому сам запізнився на іспит, опитав лише частину учнів, одного довів до істерики так, що той втік додому. А потім втомився та замість продовження іспиту вирішив «закусить с водочкой» разом з вчителем та священником.
Випробування зрілості
Повну середню освіту в Російській імперії надавали у класичних гімназіях та реальних училищах. Перші вважалися більш престижними, бо давали можливість без екзаменів вступити до університету. Другі ж дозволяли продовжити освіту у вищих технічних навчальних закладах, чи, якщо зійдуться зорі (тобто вдасться отримати дозвіл міністра народної просвіти чи його заступника), — на фізико-математичних або медичних факультетах університетів.
Тому найвимогливіші іспити мали місце саме в класичних гімназіях. Приймали до них зазвичай у 10-12 річному віці, навчання тривало вісім років. Проте лише у тому разі, якщо учень демонстрував гарні результати. У випадку провалу щорічних перевідних чи випускних екзаменів його залишали на другий рік. І подібна ситуація могла повторюватися неодноразово. Наприклад, в 1872 році з 218 учнів дев’яти гімназій Київського навчального округу атестати зрілості отримали лише 27 осіб — решту залишили на другий рік. В результаті тогочасні випускники були старшими за сучасних на кілька років. Так, в 1877 році серед них 24,8% досягли 18-річного чи молодшого віку, 27,9% виповнилось 19 років, 24,4% — 20, а 22,9% — 21 чи навіть більше.
Для допуску до фінальних іспитів — «випробувань зрілості» — було замалим гарно провчитися вісім років. Спеціальна гімназійна комісія ще мусила підтвердити достатній рівень «моральної зрілості» гімназиста, з урахуванням його поведінки в навчальному закладі та за його межами, а також «готовності дотримуватися вимог закону». Тож якщо учень пропускав уроки або бешкетував у гімназії чи у позаучбовий час, складання іспитів йому могли і не дозволити.
«Випробування зрілості» дозволялося проходити і екстерном. Такий шлях зазвичай обирали учні духовних семінарій, євреї, жінки та інші охочі навчатися в університетах чи зробити чиновницьку кар'єру, які з різних причин не змогли вступити до гімназії чи закінчити у ній навчання. Для цього вони мали сплатити 10 рублів на користь екзаменаторів і зібрати великий пакет документів. Включаючи послужний список батька та свідоцтво про благонадійність від губернатора.
Самі іспити зазвичай тривали зо два тижні. Спочатку складали письмові екзамени з головних предметів — російської, латинської та давньогрецької мов і математики. Випробування з російської викликало найменше нарікань і передбачало написання твору на визначену тему. Наприклад, в 1877 році гімназистам Київського навчального округу пропонували тему «Чому Росія перемогла Наполеона у Вітчизняній війні 1812 року», а Харківського — «Вплив природи на людину і людини на природу».
Класичні мови викликали набагато більше проблем. Спочатку екзамен передбачав переклад з російської на латинську чи давньогрецьку невідомого учням фрагменту твору античних авторів. Потім завдання трохи спростили — перекладати вже треба було з класичних російською мовою. Однак легше від цього учням не стало і екзамени багато хто завалював. Лише на початку ХХ століття письмові іспити з латини та давньогрецької скасували, а замість них більше уваги стали приділяти знанню «нових» мов — французької чи німецької.
Складнощі викликав і іспит з математики. Випускникам давали дві задачі — з алгебри та геометрії. Але ж які! Ось, наприклад, задачі, котрі мали вирішити учні Катеринославської класичної гімназії в 1894 році.
«Алгебра: Вирішити в цілих та додатних числах невизначене рівняння: ax+by=c, в якому a дорівнює меншому, а b — більшому кореню наступного рівняння: 2х2+10=128х; а с дорівнює числу рублів капіталу, який віддали в ріст під 6,5 складних відсотків і який через 50 років становив 396 рублів 24 копійки.
Геометрія: З точки А окружності кола радіуса r проведені: діаметр АВ та хорда АС під кутом а до діаметра. Визначте площу кола, яке торкається даного кола у точці В та даної хорди».
Не дивно, що подібні завдання викликали багато нарікань як серед учнів, так і викладачів. «Спільна риса цих задач — їх складність, громіздкість і абсолютно фантастична комбінація математичних завдань, які не можуть зустрітися ні в практичному застосуванні, ні на будь-якому наступному рівні теоретичного навчання математиці», — наголошував в 1911 році на першому Всеросійському з'їзді викладачів математики автор підручників з алгебри та геометрії Богдан Маркович.
Після успішного складання письмових іспитів учнів допускали до усних екзаменів з інших предметів. Наприклад, із Закону Божого перевіряли на знання головних подій священної історії Старого та Нового Заповітів, основних догматів церкви та порядку богослужіння. На іспитах з історії акцент робили на знанні історії Давніх Греції та Риму та російської історії.
Оцінювання на екзаменах відбувалося в більшості випадків за п'ятибальною шкалою. В деяких гімназіях до оцінок ще могли додавати «+» та «-», а в комерційних гімназіях —використовувати 12-бальну шкалу. Випускники з найкращими результатами нагороджувалися медалями: атестовані на «5» з двох стародавніх мов і математики та які отримали в середньому з усіх предметів більше 4,5 балів, — золотою, а атестовані на «5» з двох головних предметів при середній оцінці більше 4 балів — срібною.
Екзаменаційна система регулярно викликала багато критики з боку батьків, педагогів та навіть лікарів. Вони наголошували, що іспити не дають можливості встановити реальний рівень знань, часто дуже поверхові чи, навпаки, занадто складні і при цьому викликають великий стрес в учнів. Так, на в 1912 році на Всеросійському з'їзді з питань сімейного виховання один з лікарів наголошував, що «їх вплив на учнів вимірюється у нас цілими епідеміями самогубств, які так і називаються, — «екзаменаційні».
Однак система випускних іспитів в гімназіях з часу затвердження першого їх стандарту в 1872 році майже не змінювалася. Аж поки не почалася Перша світова війна і в 1916 році царський уряд взагалі скасував екзамени та постановив видавати атестати зрілості за річними оцінками, а час, який відводився на їхнє проведення, присвятити військовій підготовці випускників.
