Наприкінці 2015 року в Україні створили інституцію, покликану виявляти активи, набуті корупційним або іншим кримінальним шляхом, та управляти майном і коштами, арештованими правоохоронними органами в рамках кримінальних проваджень, — Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА).
Створення АРМА було однією з вимог угоди про Асоціацію з ЄС. Але в реальності арештованими активами продовжували «управляти» самі ж правоохоронні органи. А депутати не квапилися ухвалювати закони, здатні розблокувати аукціони з продажу арештованого майна та сприяти більш ефективному управлінню цими активами в інтересах держави.
Ситуація залишалася патовою аж до 14 липня 2021 року, коли парламент ухвалив у другому читанні законопроєкт №5141, покликаний «перезавантажити» АРМА — регламентувати розшукову діяльність Агентства та розширити спектр його повноважень.
Напередодні ухвалення цього закону Chas News поговорив з Володимиром Павленком, заступником голови АРМА, щоб почути його версію про те, чому АРМА так і не стала європейською інституцією, та що треба зробити, аби держава отримувала від діяльності агентства якомога більший зиск.
Це скорочений варіант розмови з Володимиром Павленком. Повну версію дивіться на нашому відео:
— В ЗМІ пролунала інформація, що у вас стріляли з вогнепальної зброї й ви перебували на лікуванні. СБУ офіційно повідомила про затримання нападників. Що сталося?
— Я підписав угоду про нерозголошення на час слідства і, відповідно, не можу це коментувати, можливо — не лише я її підписував. Коли завершиться слідство і буде результат, той правоохоронний орган, який здійснює слідство, сам надасть усі пояснення.
— Після цього інциденту ви вимагали надання вам державної охорони?
— У мене є своя охорона. Держава пропонувала, але я відмовився. Я довіряю своїй.
— Через те, що державна менш ефективна?
— Тут є нюанс. Із державною охороною фактично треба жити разом — вона цілодобова.
— Але її оплачує держава…
— Я сам оплачую свою охорону.
— Навесні у ЗМІ потрапила інформація, що в АРМА пройшли обшуки, пов’язані з втратою $500 тис. Що це за історія?
— Це одіозна історія. Справді, були кошти, передані нам правоохоронними органами. Вони лежали на депозиті, допоки не відбулося скасування арешту. І попри те, що судові документи, які надходили до нас, підозри в автентичності не викликали, як виявилося, вони не були пов’язані з безпосередніми власниками.
Ми перерахували кошти на вказаний у документах рахунок, після чого до нас надійшли претензії від інших «власників». Проблеми не було б, якби АРМА керувалася тим, що виконувати рішення суду повинна не суворо в триденний термін, як вимагав закон на той час, і навіть не в десятиденний, як зараз, але лише за наявності судового рішення в Реєстрі судових рішень. А його оновлення відбувається з певним часовим лагом.
Врешті-решт ми стали ініціаторами правок до закону, згідно з якими сигналом для повернення арештованого активу власникові може бути лише наявність рішення в держреєстрах. І в такому разі подібних інцидентів не виникатиме.
Хотіли як у Європі, а вийшло як завжди
— У двох словах, чим займається АРМА?
— В АРМА є два напрями — розшук активів та управління заарештованими активами. Подібні до АРМА іноземні офіси мають схожий функціонал. Українське АРМА було створене за європейськими зразками, але український закон про АРМА не завжди дозволяє працювати в наших адміністративно-правових реаліях. Зміни подаються поступово. Зокрема, сьогодні на розгляд парламенту вносять законопроєкт 5141.
— Що він змінить?
— По-перше, АРМА матиме змогу продавати рухоме майно, не чекаючи на остаточне рішення суду в конкретній кримінальній справі. Це важливо, бо за п’ять років існування АРМА був лише один вирок, після якого АРМА змогло продати майно. Якщо вироків аж один на п’ять років, і АРМА змушена продавати майно лише за умови вироку, це означає нашу повну дисфункцію.
— Але як можна продавати актив власника, провина якого ще не доведена, а він є лише підозрюваним?
— Насправді це нормальна міжнародна практика. Так працює вся Європа — заарештовані нерентабельні активи або такі, управління якими технічно унеможливлено, підлягають продажу. Але це в жодний спосіб не означає конфіскацію майна.
Виручені з аукціону кошти потрапляють на спеціальний депозитний рахунок АРМА. І якщо арешт буде скасовано, ці кошти повертають власникові разом з відсотками. Це грошовий еквівалент, відповідний ринковій вартості активу.
Якщо судовий вирок підтвердить кримінальне походження активу, ці кошти будуть спрямовані до бюджету. Але, на жаль, повторюся, на сьогодні ми маємо лише один вирок — за всі п’ять років роботи АРМА.
Зазвичай арешт скасовують за рік - два, відтак ми повертаємо кошти власникові. І це є насамперед способом збереження економічної вартості майна на період дії кримінального арешту. Особливо у випадку транспортних засобів. Тоді є шанс, що власникові повернеться не металобрухт на колесах, а грошовий еквівалент цього майна.
— А як бути з нерухомістю, яка має значно довший термін амортизації, ніж автівки?
— Із нерухомістю легше: її вартість з часом, щонайменше, не падає. Але нею все одно потрібно управляти. Якщо АРМА не знайшла управителя на певний депресивний актив — якусь зруйновану ферму чи недобуди, які неможливо експлуатувати, — то суд такий дозвіл може надати ще до остаточного вироку щодо кримінальної відповідальності власника активу. Отже, це не АРМА вирішує, а суд.
— А якщо стан активу задовільний, наскільки швидко вдається знайти для нього управителя?
— Переважно на активи, що вимагають значних капіталовкладень, охочих не багато. Тут дуже легко «закопати» свої гроші, бо в будь-який момент слідчий орган або суд може зняти арешт з майна, й воно повернеться власникові. За чинним законом, ми повинні повернути актив у триденний термін — із всіма покращеннями, який зробив управитель.
Це значні економічні ризики. Управляти ефективно можна лише рентабельними активами. Це ще одна причина, коли більш доцільно продати актив.
Тому в законопроєкті 5141 передбачено, що нерухомість не продається без вироку суду, а рухоме майно продавати можна і навіть бажано, якщо воно втрачає свою вартість, вимагає витрат на зберігання і таке інше. Якщо суд таке дозволить, це нормальна цивілізована практика.
Не дають заробляти!
— З чого живе АРМА — вона заробляє лише на державу, чи ще й на саму себе?
— Єдине джерело надходжень до бюджету від АРМА на сьогодні — це доходи від управління активами, які ми передаємо приватним компаніям у тимчасове комерційне використання за договором. Тут заробляють всі, крім АРМА. Частину коштів управитель активу лишає собі (ця пропорція залежить від програми, з якою він прийшов на конкурс), частину сплачує в бюджет, плюс податки.
Основна сума інвестицій витрачається на збереження управителем активу, бо саме це є сенсом діяльності АРМА. Не держава зі своєї кишені повинна утримувати заарештований у кримінальному провадженні актив, а сам актив має працювати на себе й дозволяти залученим суб’єктам господарювання сплачувати податки.
Якщо в АРМА передають заарештовані кошти, то вони потрапляють на депозит. Так само як і кошти, виручені з продажу активів. Приміром, за 2020 рік ми заробили близько 53 млн грн тільки у вигляді відсотків від депозиту. Від управління значно менше — 15 млн грн.
І тут казус — від цих сум АРМА не отримує нічого. Хоча в європейський країнах, за прикладом яких і створили українське АРМА, її аналоги живуть із відсотків з депозитів чи рентних платежів. А у нас усі ці «вершки» отримує лише власник арештованого майна, тільки-но арешт знімається.
Ми пропонували депутатам на рівні закону поділити ці доходи принаймні навпіл, тобто частину коштів перераховувати до бюджету, а частину — до спецфонду АРМА, з якого фінансуватиметься операційна діяльність Агентства. Це абсолютно здорова ідея. Але поки що нас не підтримали.
— Чому?
— Мабуть, депутати вважають, що всі відсотки повинні залишатися фігурантам кримінальних справ, бо вони є власниками цих коштів. Хоча це суперечить інтересам держави, яка повинна з цього також отримувати зиск.
— Європейські аналоги АРМА є менш дотаційними для своїх держав?
— У значній мірі так. На відміну від нас, європейські АРМА не позбавлені більшості важелів заробітку. Зокрема, дивідендів від управління акціями та корпоративними правами.
Цілком логічно, що коли управитель входить у фактичне управління бізнесом, що дозволяє зберегти всі контракти та податкові зобов’язання, він повинен мати й юридичне право голосувати акціями цього бізнесу, щоб наприкінці бізнес-року отримати дивіденди. Бо це єдиний дохід, на який може розраховувати керуючий пакетом акцій.
Але не в Україні. Бо в нашому законі прописано, що управитель не може голосувати без дозволу власника. Відповідно, й отримувати дивіденди. Було вже чимало випадків, коли нам передавали арештовані акції та корпоративні права, отримання прибутку з яких було для нас заблоковано.
Востаннє, приміром, до виплати дивідендів було 400 млн грн. Це могло б перекрити доходи АРМА і бюджетні витрати на Агентство за всі попередні роки. Але закон обмежує нас у цьому.
— Чи були випадки, коли актив передавався в АРМА амортизованим, нерентабельним, а повертався власникові -– навпаки, цілком ліквідним?
— Чимало. Останній приклад — активи ексміністра в уряді Януковича Олександра Клименка. У травні суд зняв з його активів арешт за клопотанням ГПУ, і ми повернули їх власникові в триденний термін. Зокрема, парк вагонів — близько тисячі одиниць.
Більшість цього парку була на момент передачі в АРМА в стані граничної амортизації. Ми знайшли управителя, який їздив спершу на тому, на чому можна було їздити, зароблені гроші вкладав у ремонт непридатної для експлуатації частини парку. Із часом відновив рухомий склад. Це стало найрентабельнішою часткою активу ексміністра. Після зняття арешту ми повернули власникові актив навіть у кращому стані, ніж його отримали. І це гарний приклад того, як має працювати АРМА і заробляти кошти до бюджету.
— А що згоріло з цього активу і хто в такому разі компенсує власникові збиток?
— Це була котеджна садиба в Переяслав-Хмельницькому. Через замикання у проводці сталося займання. Але все майно, яке АРМА передає в управління, застраховано. Наразі управитель займається тим, що отримує компенсацію від страхової компанії.
Не дати, не взяти
— Скільки в середньому тривають арешти на активи, передані в АРМА?
— По-різному. Найдовше тримаються арешти, накладені Вищим антикорупційним судом. З рішеннями інших судів, як-от Печерського районного суду міста Києва, можуть бути «несподіванки» — вчора наклали, завтра зняли.
У нас, наприклад, є актив, який передають в АРМА вже вчетверте. Попередні три рази суди арешти знімали. Скільки триватиме цей арешт, ми управителю гарантувати, звісно, теж не можемо. І це є одна з ключових проблем нашої нормативної бази.
Це ризики для управителя, але нормативна база заклала ризики й для АРМА, яка повинна повернути власникові актив у триденний термін після скасування судом арешту. Це практично неможливо виконати. Якщо цей актив у вигляді комерційної площі, де управитель зробив ремонт, залучив орендарів, підтягнув туди рітейл — як їх можна виселити в триденний термін?
Зараз депутати ухвалили «полегшення» — збільшили строк повернення до десяти днів. Але сам ризик для управителя цим не знімається.
— Тобто законодавець перебуває на боці не залученого АРМА управителя, а на боці власника активу?
— У теперішній редакції закону — так. І саме тому знайти управителя — це найбільш проблематична задача. У нас є активи, на котрі вже неодноразово оголошувався конкурс, але ніхто не подається, окрім юросіб, пов’язаних із власником. Але це неприпустимо.
Європейські АРМА переважно майно продають, кошти кладуть на депозит і, в разі скасування арешту, повертають власникові, а собі залишають відсотки з цього депозиту.
Якщо продати актив проблематично, в Європі вдаються до так званого повторного соціального використання активу. Передають його під соціальні неприбуткові потреби, безкоштовно. Будинок якогось мафіозі під дитячий притулок, наприклад.
— Що треба зробити, щоб «Український медіа холдинг», колись найпотужніший медіаактив в Україні, врешті знайшов ефективного господаря?
— «Український медіа холдинг» — це 73 компанії, чиї корпоративні права були передані в АРМА. І це величезна проблема, бо український закон досі не уповноважив АРМА управляти корпоративними правами.
Натомість закон вимагає від управителя отримати дозвіл на управління акціями від власника. Але таку згоду власник може дати лише довіреній чи пов’язаній особі. Натомість ми не повинні передавати актив особам, пов’язаним із власником, бо це порушення КПК.
Єдине готове рішення існує лише щодо стратегічних активів. Їх не передають в АРМА, управителя на них шукає Кабмін. І цей управитель має право голосувати акціями і корправами, не питаючи згоди власника. Але УМХ не є стратегічним, як ви розумієте –- це не ТЕЦ, не облгази, не інфраструктура.
З огляду на те, що є рішення ОАСК щодо анулювання конкурсу, і воно повинно незабаром вступити в силу, нам доведеться оголосити новий конкурс. Мені невідомо, чи хтось це рішення буде оскаржувати. (Раніше Павленко заявляв, що буде оскаржувати рішення ОАСК — Прим. ред.)
Фактично нам доведеться зіткнутися з тими ж проблемами знову, бо умови КПК суперечать принципам рентабельності управління арештованими активами.
— Як потрібно переписати закон, щоб уникнути цього протиріччя?
— Розблокувати управління акціями та корпоративними правами для АРМА –- це найпростіше й найефективніше рішення, яке дало б нам змогу заробляти для бюджету. Але цього, як і надання АРМА ширшого спектру повноважень, дуже бояться депутати. А раптом завтра заарештують активи якогось парламентаря...
Внаслідок цього ми маємо купу блоків, обійти які практично неможливо. Ми не можемо впливати на те, як оцінщик зробить оцінку активу, ми не впливаємо на Антимонопольний комітет чи інші органи, які видають дозвільні документи, що може тривати місяцями. Натомість ми стикаємося з шаленим спротивом та прагненням обмежити навіть те, що є.
Приміром, одне з останніх ноу-хау депутатів полягає в тому, щоб взагалі не передавати в АРМА актив, допоки не буде вироку суду. При цьому, повторюся, в нас був лише один відповідний вирок за всі п’ять років діяльності АРМА.
Або, скажімо, не передавати активи, які належать до певних галузей економіки. І цей перелік включає практично все, що може генерувати прибуток. Це означає, що АРМА як орган бояться. Переважно тому, що не розуміють.
