404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Колонка
undefined

На шляху від школи до дому, де я провів дитинство, стояв плодово-овочевий магазин. Типова конструкція пізньорадянського періоду з металевого каркасу, пофарбованого зеленою олійною фарбою, ДСП і руберойду. Асортимент у ньому був відповідний — слоїки з маринованими кабачками; декілька кремезних бочок з соліннями та ящик вічно підгнилої капусти, густий сморід котрої бив у носа ще з вулиці. Час від часу привозили порепані яблука — які б зараз назвали «органік продукт». Одним словом — нічого цікавого для 11-річного хлопчика, яким я тоді був.

Нам з однокласниками набагато цікавіше було спостерігати за життям лікеро-горілчаного неподалік: через брудну шибу напівпідвального приміщення поглядом вишукувати на стелажах кубинський ром та угорський токай, від яких навіть через скло тягнуло вітром піратських пригод та лицарських турнірів. І дивуватися — чому черга спраглих людей при вході не цікавиться цими скарбами, а очікує завозу горілки у бридких пляшках.

Типовий плодово-овочевий радянських часів / відкриті джерела

Але одного разу, вертаючись зі школи, я побачив, як у плодово-овочевий з вантажівки заносять справжнє диво — ящики з бананами. Величезна рідкість для рідних Чернівців тих часів. Я ласував цими екзотичними фруктами лише у дні, коли тато повертався з відрядження до Москви — і з гордістю первісного добувача, який наодинці завалив печерного ведмедя, викладав з валізи шинку, банани та «Пепсі». Щоб купити банани у місті — таке я в житті бачив лише раз чи два. Я стояв поодаль і набирався сміливості, щоб підійти до вантажника і запитати: «Коли ж їх продавати будуть?» І нарешті поставив йому це питання! На що він, навіть не обернувшись до мене, кинув: «Як приймемо, так і почнемо»...

Я чимдуж кинувся додому. Ну скільки часу треба, щоб прийняти ті банани, — година, може, зо дві. Тому, навіть не роздягаючись, став вимагати від бабці мчати у магазин — бо банани ж дають...

На мій подив, бабця продовжила займатися своїми справами, сказавши мені: «Не буде там сьогодні ніяких бананів. Може, за три дні будуть». Я нічого не розумів — адже на власні очі бачив, як у підсобку заносили «дефіцит». І не відчіплявся від бабці. Нарешті її це так знудило, що вона витягла з гаманця рубль, вручила його мені і сказала, що можу йти хоч по банани, хоч на всі чотири боки. І я знову побіг у магазин.

Але нічого, крім капусти та маринованих кабачків, там не виявилось. Продавчині лише сміялися і казали, що поняття не мають, про що я торочу: жодних бананів у них нема.

Додому я повернувся у сльозах. Мати, коли прийшла з роботи, довго вагалася, але нарешті пояснила мені принципи роботи радянської торгівлі: якщо товар завезли у магазин, це ще не означає, що його одразу продадуть першому-ліпшому. Спочатку завідувач його «триматиме» для «блатних» — дрібних чиновників, інспекторів, лікарів та інших знайомих, від яких можна отримати якийсь взаємний зиск. Потім до «дефіциту» підпустять продавців — щоб вони взяли собі чи перепродали товар з-під поли. І тільки те, що залишиться, виставлять на продаж — якщо щось залишиться, звичайно. І справді, наступного дня вона принесла мені декілька жовтих плодів — «дістала» їх через якусь знайому.

Чому це я зараз пригадав? Мабуть, тому, що бачу, як в Україну завезли дефіцитну вакцину і хотів би максимально швидко щепитися. Але так само, як колись я дивився на порожню лаву і гадав «Де ж банани?», я дивлюся на темпи вакцинації і питаю себе — для кого ж її притримують?

Так само, як колись я дивився на порожню лаву і гадав «Де ж банани?», я дивлюся на темпи вакцинації і питаю себе — для кого ж її притримують?

За даними МОЗу, у суботу, 13 березня, більш за все людей вакцинували у Чернівецькій області — 290. Найменше — у Вінницькій та Запорізькій областях — по 10 осіб. У Києві загалом — нуль (хоча, можливо, це огріхи статистики). Для порівняння — у сусідній Польщі щеплять під 90 тис. осіб на день.

Напрошується питання: якщо лікарі відмовляються вакцинуватися, а термін придатності препарату спливає 23 червня, тобто рівно через 100 днів (станом на 15 березня — Прим. ред.), навіщо потрібні ці непрозорі списки «громадських діячів та публічних осіб»? Навіщо надавати ексклюзивний доступ до суспільного блага людям, вибраним за незрозуміло якими критеріями та невідомо ким? Тобто, зрозуміло за якими критеріями і відомо ким.

Наприклад, я лише сьогодні вранці дізнався про існування у світі пані Наталії Кондрашової, голови Печерської районної державної адміністрації. Дізнався лише тому, що її 15 березня вакцинували проти COVID-19 і розповіли про це на сайті Печерської районної державної адміністрації. Ну який з Кондрашової громадський діяч? Всі ж розуміють, що навіть встановлення кіоску з шаурмою на Печерську треба узгоджувати не з нею, а з кимось із замів Кличка. А для кого і чого є взірцем діджейка Анастасія Топольска, дружина екснардепа і члена наглядової ради «Укрзалізниці» Сергія Лещенка — для тусовочної молоді, яку масово вакцинуватимуть у останню чергу? І про щеплення діджейки до того часу всі забудуть?

Для кого і чого є взірцем діджейка Анастасія Топольска, дружина екснардепа і члена наглядової ради «Укрзалізниці» Сергія Лещенка?

Чому б замість цього оперативно не перейти до більш пізніх етапів вакцинації: наприклад, паралельно з лікарями не почати щепити онкохворих після хіміотерапії, людей старшого віку та вчителів? Впевнений, що врешті-решт так і зроблять. Але зроблять лише в останній момент, коли остаточно стане зрозуміло: більше чекати «на блатних» сенсу нема — «товар» псується.

Зараз на місці, де у часи мого дитинства стояв плодово-овочевий магазин, розташувався охайний торговий центр. Там ніхто не ховає під лаву дефіцитний товар, бо вже 30 років, як у нас вільний ринок і сенсу в цьому нема. Але і той, старий, магазин, нікуди не зник. Як тільки принципи ринкової економіки тимчасово дали збій і на вакцину проти COVID-19 виник дефіцитний попит, плодово-овочевий одразу ж матеріалізувався у головах Дениса Шмигаля та Максима Степанова у всій своїй красі — з підгнилою капустою та слоїками кабачків. Прибрати його звідти, щось мені здається, буде куди важче, ніж з чернівецької вулиці.

Ласка Божа на Кумарі. Як фірма з капіталом в $1 тис. стала імпортером вакцини від COVID-19 в Україну і чому важливо про це знати?
Нерукоподатний світ. Що ми втратимо, а що придбаємо, коли пандемія COVID-19 нарешті закінчиться?