404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Бог у поміч. Як Оксана Марченко бореться за православний електорат

Оксана Марченко стала однією з головних героїнь інформпростору останніх кількох тижнів. Допоки підписники в Instagram хвилювались за долю її кота, який потрапив у реанімацію, Рада національної безпеки та оборони (РНБО) наклала санкції на саму Марченко та на її чоловіка Віктора Медведчука. Через це колишня телеведуча оголосила про свої політичні амбіції та вступила до лав партії «Опозиційна платформа — За життя».

Сумбур у житті Марченко збігся з датою виходу її нового медіапроєкту «Паломниця». У тизері церковного реаліті-шоу колишня ведуча програми X-Фактор приїздить на BMW із номером «Паломница» до церкви і ставить свічку.

«Ці фільми про головне — про любов до ближнього, любов Бога до всіх нас і про те, що до Нього ніколи не пізно прийти і поставити свої запитання, і головне — отримати відповіді», — написала Марченко у соцмережі.

Прем’єра повинна була відбутись на телеканалі ZIK, який належить соратнику Медведчука — Тарасу Козаку. Але поверненню на екран завадило припинення мовлення трьох каналів з медведчуківського пулу (у тому числі й ZIK), яке, власне, сталося внаслідок введення санкцій.

Якщо «кіна не буде», вирішила Марченко, до якої вже встигло прикріпитися прізвисько Паломниця, треба спробувати презентувати перший випуск шоу в ефірі онлайн-каналу «Перший незалежний». Крім прем’єри, Марченко вирішила розповісти і про своє політичне майбутнє.

Саме під час цього ефіру пролунала фраза, яка вже перетворилася на мем. На пафосну промову колишньої прессекретаря Віктора Януковича Ганни Герман, в якій вона окреслила райдужні перспективи перебування дружини путінського кума на політичному Олімпі, та відповіла: «Амінь, Анєчка!».

Chas News розібрався, чи допоможе «паломниці» релігійна тематика отримати любов виборців.

Бог і президенти

Використання теми віри, церкви та Бога — не нова політична технологія. Шукачі електоральної прихильності давно і регулярно спекулювали на релігійних уподобаннях українців.

Представник «червоного директорату» Леонід Кучма у 2001 році, під час своєї другої президентської каденції, підтримав будівництво церкви на малій батьківщині — в селі Чайкине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині. А у нелегкому для нього 2004-му спільно з президентом Росії Володимиром Путіним Кучма брав участь у молебні в Києво-Печерській лаврі.

Третій президент України Віктор Ющенко красувався на рекламних полотнах разом зі Вселенським Патріархом Варфоломієм. Тоді, у 2008 році, Варфоломій приїздив до Києва, і під час його візиту, окрім іншого, йшла мова про об’єднання православних церков України.

Віктор Янукович також любив покрасуватися перед іконами / відкриті джерела

Віктору Януковичу був ближчим Московський патріархат. Перед інавгурацією у Верховній Раді він приймав благословення у Києво-Печерській лаврі від патріарха Російської православної церкви Кирила. Три роки потому голова РПЦ знову відвідав Україну, а на заходах з нагоди річниці Хрещення Русі, яка у 2013 році відзначалась під егідою УПЦ МП, був навіть Путін.

Теплі відносини з церквою, щоправда, з Українською православною, склалися і у п’ятого президента України Петра Порошенка, чия передвиборча кампанія у 2019 році на третину була наповнена релігійною складовою і проходила під гаслом «Армія, мова, віра».

Показова демонстрація набожності є доволі розповсюдженим політтехнологічним прийомом для отримання голосів віруючого електорату. Під час будь-яких виборів — президентських, парламентських, місцевих — ЗМІ заполоняють новини про те, як кандидати разом із служителями церков освячують новобудови, дитячі майданчики, ліфти і у супроводі телекамер відвідують релігійні свята. Львів’яни досі тролять свого мера Андрія Садового, згадуючи, як його дружина зі сцени з’їзду «Самопомочі», де лідера партії висували кандидатом в президенти, повідомила: їй, мовляв, привидівся «маленький Ісус» і наказав «йти перемагати».

Чи вартує гра свічок?

Однак чи дає це вагомі результати? «Я не можу назвати жодну виборчу кампанію, в якій приналежність кандидата до тієї чи іншої конфесії або беззаперечна відданість вірі суттєво вплинули б на результат голосування», — розмірковує Кость Бондаренко, директор Інституту української політики.

Так, зауважує політолог, імідж кандидата як високодуховної та високоморальної людини для виборців важливий, але у першу чергу вони хочуть бачити в ньому політика, який здатний вирішувати конкретні проблеми.

«Виборець чітко розділяє: Богу — Богове, кесарю — кесареве», — стверджує Бондаренко, який провів не одну передвиборчу кампанію. У тому числі Вадима Новинського, якого називають «найправославнішим олігархом України».

Підтверджують цю думку і результати соціологічних досліджень. Так, згідно з даними Центру Разумкова, який багато років поспіль проводить дослідження на тему «Держава та Церква», лише 13% громадян імпонує те, що політики публічно демонструють свою релігійність. 38% українців ставляться до цього негативно, а 41% це байдуже.

Виборець чітко розділяє: Богу — Богове, кесарю — кесареве

Опираючись на заміри громадської думки, можна стверджувати, що релігійний фактор не конвертується в електоральний. А найсвіжіше та найяскравіше підтвердження цього на практиці — програш на останніх президентських виборах Петра Порошенка, який, всупереч масовій підтримці ідеї автокефалії Української православної церкви та незважаючи на отримання нею Томосу, поступився посадою глави держави тому, для кого Томос був термосом.

Цей дуже показовий кейс мав би зафіксувати у свідомості всіх теперішніх та майбутніх політиків таке: загравання з Церквою та гра на релігійних почуттях українців не дає приросту виборців. А тим паче, коли йдеться про Російську православну церкву, підтримка якої після 2014 року, коли Росія розпочала війну на сході України, різко впала серед українських громадян, про що також свідчать соцопитування.

«Не можу навіть уявити рівень професійності політтехнологів, які запропонували Оксані Марченко зробити ставку на таку обмежену та специфічну частину електорату», — говорить політичний експерт Сергій Лямець, коментуючи політичні потуги дружини Віктора Медведчука. — «Більше того, перевтілення телеведучої, світської левиці, шоувумен у високодуховну набожну особу сталося настільки різко і неочікувано, що й Станіславський б вигукнув: «Не вірю!».

Не можу навіть уявити рівень професійності політтехнологів, які запропонували Оксані Марченко зробити ставку на таку обмежену та специфічну частину електорату

За словами Лямця, людям куди цікавіше обговорювати яскравий макіяж, шикарне вбрання та звабливе декольте красуні-дружини Медведчука, аніж її духовність та відданість православній вірі. Саме розуміння людьми того, що релігійна поведінка політиків найчастіше має зовнішній характер, а не справжню відданість ідеалам церкви, до речі, і є причиною негативного ставлення громадян до демонстративної набожності «сильних світу цього».

Людей дратує подвійна мораль і штучна релігійність політиків, які без упину твердять про боротьбу з корупцією та соціальний захист вразливих верств населення, надягаючи вбрання і коштовності вартістю у річний заробіток середньостатистичного українця та приїжджаючи до храму на BMW. Виборці вперто не хочуть вірити у щирість поклонів біля ікон у виконанні можновладців.