Після повномасштабного нападу росії дедалі частіше лунають згадки про ядерну зброю, яка колись була в Україні. Мовляв, якби на початку 1990-х молода українська держава від неї не відмовилась, не було б зараз навіть зазіхань на нашу територію.
Chas News згадує, як і чому Україна відмовилась від ядерної зброї. І розбирається, чи можна було її залишити, а також — набути зараз.
Який ядерний потенціал був у України
У 1991 році ядерна держава Радянський Союз припинила своє існування, і Україна серед інших союзних республік отримала незалежність.
На той час на території України знаходився третій за розміром ядерний арсенал у світі після США і Росії. Він нараховував:
- 176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках,
- стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43),
- ядерні боєзаряди стратегічної зброї (від 1514 до 2156),
- тактичні ядерні боєзаряди (від 2800 до 4200).
Втім правильне формулювання, що цей арсенал саме знаходився в Україні, але не належав їй. Адже керування ядерною зброєю залишалось у Москві. І справа не в міфічній «ядерній валізці». Перший президент України Леонід Кравчук намагався отримати хоча б технічну можливість блокувати неузгоджений з ним росією запуск ядерних ракет з нашої території. Але Москва у цьому категорично відмовила.
«Я міг тільки телефоном говорити з командувачем ракетної армії. Він міг виконувати або не виконувати мої прохання. А про вказівки взагалі не йшлося», — зізнавався Кравчук.
Чому Україна відмовилась від ядерної зброї
Принцип без’ядерної держави Україна заклала ще у Декларації про державний суверенітет, яку Верховна Рада УРСР ухвалила 16 липня 1990 року. В документі йшлося, що Україна проголошує намір стати нейтральною, позаблоковою державою і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Ця доктрина отримала неофіційну назву «доктрина Павличка» — за іменем Дмитра Павличка, очільника комітету із закордонних справ Верховної Ради у 1990-1994 роках. Протягом усіх років незалежності її по наростаючій критикували за надмірну романтичність і мрійність.
Проте для молодої цивілізованої держави, яка отримала незалежність мирним шляхом, логіка відмови від страшної зброї була.
Не варто забувати також, що лише за п’ять років до незалежності в Україні вибухнув Чорнобиль. І більшість українців були зовсім не проти позбутися близького сусідства з потенційно небезпечним ядерним арсеналом. Ну хто міг тоді подумати, що колись нас бомбардуватимуть ракетами «браття» росіяни.
Звісно, такі цілковито «кухонні» (або, як зараз кажуть, «диванні») міркування українців нікого в високих кабінетах Києва і, тим більше, Москви не цікавили. Проте був інший дуже важливий фактор — тиск з боку Заходу.
Америка так само, як і росія, бачила Україну лише без’ядерною державою. І тиснула, щоб наша країна якомога скоріше позбулась арсеналу.
У жовтні 1991 року Верховна Рада схвалила заяву про без'ядерний статус. У грудні того ж року Україна підписала Мінську угоду СНД, яка передбачала, що Україна розукомплектує запаси тактичної ядерної зброї до початку липня 1992 року, а решту запасів — до кінця 1994 року.
І якщо президент Леонід Кравчук не ставив під сумнів обіцянки України, то, наприклад, прем’єр-міністр Леонід Кучма закликав зберегти найпотужнішу частину арсеналу — 46 твердопаливних МБР СС-24, які можна було зберігати дуже довго.
Тиск США і Будапештський меморандум
Україна, хоча й декларувала відмову від ядерної зброї, проте протягом кількох років не приєднувалась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Це погрожувало не просто негативним ставленням з боку США, але й загальною міжнародною ізоляцією.
Сигналом про можливі наслідки став, зокрема, дуже прохолодний візит президента США Білла Клінтона до України. Ну, як візит... На відміну від повноцінних відвідувань росії і білорусі містер Клінтон в січні 1994 року обмежився зустріччю з Леонідом Кравчуком в аеропорті «Бориспіль» і повноцінним візитом Київ не удостоїв.
Врешті-решт в листопаді того ж 1994 року Україна приєдналася-таки до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Цим підписанням зафіксували, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яка залишилась на її території у спадок від СРСР, та має наміри повністю її позбутися.
В обмін на ядерне роззброєння Україна розраховувала отримати від провідних ядерних держав гарантії безпеки та незастосування проти себе будь-якого тиску — військового економічного чи політичного.
Продовженням цих домовленостей стало підписання 5 грудня 1994 року так званого Будапештського меморандуму між Україною, росією, США та Великою Британією. Вони зобов’язувались гарантувати незалежність, суверенітет та територіальну недоторканість України.
Через 20 років — майже миті в історичному вимірі — росія у 2014 році анексувала у України Крим. А ще через вісім, у лютому 2022-го, повномасштабно атакувала всю територію нашої країни з наміром знищити її державність як таку.
Лише за три дні до вторгнення рашистів президент Володимир Зеленський на Мюнхенській безпековій конференцій вкотре вказував, що Україна так і не отримала гарантій безпеки від Будапештського меморандуму.
Як відбувалось ядерне роззброєння України
Серед арсеналу на території України була як стратегічна, так і тактична ядерна зброя. Якщо спрощено: стратегічна — далекобійна, з часів холодної війни була спрямована на Америку, а тактична — менш потужна, нею можна вражати цілі на значно меншій відстані. Саме тактична ядерна зброя, залишись вона у України, могла б зараз стримати рашистських окупантів.
І саме тактичну ядерну зброю з України в першій половині 1992 року росія швиденько вивезла на до себе. Хоча США спочатку наполягали, щоб весь український арсенал був просто знищений.
Далі росіяни поступово вивезли й стратегічну зброю. Для знищення в Україні залишали лише бомбардувальники, що перебували в поганому технічному стані. Шахти пускових установок, з яких вивели ракети, підірвали та затопили.
2 червня 1996 року Україна офіційно втратила статус ядерної держави.
Що отримала Україна взамін свого ядерного арсеналу
За відмову від ядерної зброї Україна отримала певну компенсацію. Проте експерти одноголосно кажуть, що наша держава відверто продешевила, а росія не просто відібрала у українців важіль впливу, але й забрала собі потужний арсенал за безцінь.
Наприклад, близько $980 млн Україга отримала паливом для атомних станцій. А 11 стратегічних бомбардувальників РФ забрала просто за списання частини боргу за газ. Енергетичної кризою в нашій країні росіяни користалися, щоб тиснути на керівництво України і отримувати бажане.
«У 94-му році нас, я перепрошую, обдурили, коли ядерні боєголовки забрали», — прямо казав у минулому році Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки та оборони.
Чи може Україна знову стати ядерною державою і скільки це коштує
Розмови про можливе повернення Україною ядерного статусу активізувались після анексії Криму і окупації частини Донбасу у 2014 році. Тоді стало ясно, що Будапештський меморандум нам нічого не гарантує.
Але всі ці міркування не стільки мають реальне підґрунтя, скільки дають Росії зайві приводи для маніпуляцій та звинувачень.
Коли українські посадовці на чолі з президентом ще до повномасштабної війни казали про необхідність перегляду Меморандуму, який не працює, вони мали на увазі гарантії безпеки. А зовсім не те, що просто завтра Україна створить у себе ядерну зброю.
По-перше, ціна питання. Той таки Леонід Кравчук говорив, що «в його час» вважалось, що відновлення ядерного арсеналу може коштувати $45 млрд, а у 2017 році він оцінив можливі витрати у $100 млрд. Військовий експерт Дмитро Снєгірьов, виходить з того, що починати доведеться не з нуля, і каже про необхідність щорічних вливань у $200—300 млн потягом 5-7 років.
Але справа не лише в шалених грошах. Навіть після російської агресії цивілізований світ не дозволить Україні набувати ядерний потенціал. І санкції, якими зараз пробують вгамувати Росію, посиплються і на Україну.
