За три тижні, що минули з 24 лютого, війна для українців стала новою реальністю. У мережі вже навіть жартують з приводу надокучливих сповіщень про повітряну тривогу. Втім, головне питання у кожного з нас -- коли нарешті закінчиться війна? Підписання миронї угоди може відбутися вже у найближчий час, як стверджують в ОП, або бойові дії затягнуться на місяці, як вважають західні експерти? Росіяни здатні воювати на «виснаження», чи вони кинули у бій всіх солдатів та техніку, що в них вже є? Як бачить майбутнє України колективний Захід? І головне питання – Україні під час переговорів варто йти на поступки, чи треба воювати до кінця?
Про це кореспонденту Chas News розповів Микола Бєлєсков, головний консультант відділу військової та військово-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень.
«Компактна» російська армія — чи добре це для нас?
У результаті реформ, які відбулися в росії після війни із Грузію в 2008 році, росіяни зробили ставку на компактність збройних сил – і зараз пожинають плоди цього.
Вважалося, що нова російська армія буде більш професійною, хоча її чисельність буде меншою. Втім, по факту, з професійністю не склалося, а мобілізаційний резерв постраждав – стало більше контрактників і менше строковиків. Тому уявити, що в короткий термін росіяни зможуть виставити нову боєздатну силу, дуже і дуже важко.
Зараз є інформація від росіян, що у Східному військовому окрузі їх резервісти проходять навчання і злагодження. Але якщо вони хочуть провести ефективну підготовку, то на це потрібно витратити 3-4 місяці. Потрібно злагодити дії підрозділів від самого низового рівня – відділення, взвод, рота, батальйон, бригада... Окрім бронетехніки і піхоти треба додати сюди ще артилерію, системи ППО і т. п. А те, що вони зможуть кинути на швидку руку – апріорі буде гарматним м’ясом. Варіант такий є, але ефект буде не зовсім той, на який у кремлі очікують.
Від початку війни росіяни нічого не досягнули – їм на 22-й день бойових дій нічим похвалитися. Може бути таке, що в майбутньому вони використають зупинку наступу для перегрупування і підготовки до нових бойових дій. Проте я не дуже розумію, чому зараз всі дивляться на російський резерв. Перед початком вторгнення біля кордонів було 120-125 батальйонно-тактичних груп. Всього їх в Росії близько 160. Як бачимо, залишилися не такі великі резерви – і там далеко не всі контрактники. Якщо вони збирають «миротворців» із Нагорного Карабаху, наче б то виводять сили із Південної Осетії, значить їм більше нема де взяти військових – у тій же Сирії їх лише кілька тисяч у кращому випадку.
Але ми знищили лише ¼ частину батальйонно-тактичних груп, які зайшли в Україну. Я не сказав би, що ¾ добре себе в Україні почувають. Але це люди, які уже так чи інакше воювали проти нас і отримали певний досвід. Вони можуть підтягнути логістику, змінити тактику і разом з додатковими силами вдатися до нового ривка. Як на мене, це навіть дуже ймовірний сценарій. Стратегічно «заморозка» конфлікту Росії не потрібна. Тож не резервами єдиними.
Пастка для кремля?
Я не сказав би, що Захід зацікавлений використати Україну як пастку для довгострокового ослаблення росії. Основне завдання навіть США – посадити сторони за стіл переговорів. Не за ультиматуми, які нам видає Кремль, а за серйозні переговори.
В рамках оборонної операції озброєння, яке Україна отримує від Заходу, є ефективним. Вони нам дають летальне оборонне озброєння, яке гарно вичерпує наступальний потенціал Росії, але не дає нам можливості проводити серйозні контрудари.
Для контрударів потрібне більш важке озброєння – ракетне, артилерійське. Потрібні хоча б засоби мобільності – бо, як я розумію, зараз і досі все тримається на волонтерах – вони купують машини великої прохідності і женуть їх на фронт. Бо «Джавеліни» і ПЗРК на спині довго не поносиш – їх треба на чомусь возити і ефективно застосовувати в потрібному місці в потрібний час. Військові чесно зізнаються, що зараз вони виживають завдяки мобільності – приїхали, «відпрацювали» і поїхали.
У нас всі думають, що все вирішують «Байрактари» й «Джавеліни», але я чесно вам скажу – якщо у нас «стане» артилерія, бо їй нічим буде стріляти, – нам капець. Проблема в тому, що у нас зараз не перша і не друга Світова війна, коли в тилу клепали артилерію, авіацію і танки – нічого цього у великих кількостях не відбувається.
Але, на скільки я розумію, жодного наступального озброєння ми не отримаємо. Будь-які серйозні контрудари ми можемо робити, спираючись лише на власні сили. І нам не дають таку зброю не через «загрозу конфлікту між НАТО і Росією». Захід не боїться Росії. Він просто не бачить у тому свого інтересу, щоб українська позиція у переговорах з Росією була безкомпромісною і максималістською. Їхнє завдання, з одного боку, ослабити Кремль, а з іншого – не дати Києву можливості диктувати свої умови.
Бо в українському суспільстві дуже різні настрої – хтось уже зараз вважає, що треба відвоювати Крим і Донбас, а хтось згоден на компромісний варіант. Захід же намагається привести до якомога швидшого врегулювання, щоб цей конфлікт не затягувався. Бо є всі перспективи, що значна частина України буде просто зруйнована. Це буде тотальний Грозний.
Тому завдання Заходу – підвести сторони до переговорів, аби жодна зі сторін не займала максималістську позицію. Яким буде компроміс – то уже інше питання. То хай політики вирішують. Але треба, аби це доносилося до населення. Той же військовий повинен розуміти, за що він воює, за що помер його товариш.
Коли це все закінчиться?
Росія, як і раніше, торгує із Заходом нафтою і газом. Крім того, Росія – нетто-експортер сільськогосподарської продукції, тобто своє населення якоюсь кашею вони худо-бідно нагодують. Росія переробляє нафту, пальне у неї буде. Росія має ще великі запаси бронетехніки, припасів і артилерії.
У нас всі чекають, що у Росії закінчаться ракети. Але ракети – це фігня. Ствольна реактивна артилерія хоч і має невеликий радіус, але якщо вона починає активно працювати, починається те, що у Харкові, у Маріуполі, у Чернігові. Щоб далі тероризувати українські міста, у Кремля потенціал є. Тому санкції грають роль.
Але уявити, що у короткостроковій перспективі Путін відступить, мені дуже важко. Він буде йти до кінця, бо має певні можливості, і його підштовхують питання його іміджу, легітимності і виживання. Звісно, що в процесі ми маємо максимально «перемолоти» росіян і збити з них запал – і Захід нам у цьому допомагає, тут їм честь і хвала.
Але переговори будуть і буде якесь рішення, яке не задовільнятиме нікого. Але до нього підійдуть явно ще не після одного раунду бойових дій. Бо зараз переговори – це не про пошук компромісів, а про те, щоб виграти час і покращити свою позицію і змінити ситуацію на лінії фронту. Я думаю, що Захід вважає, що від війни Росія буде відходити також не один рік і їм буде не до України. І чим більше буде затягуватися санкційний тиск, тим важче буде повернутися до нормального життя.
Все для фронту
Тому, просто сісти і чекати краху Росії без адекватної державної політики – це не варіант. Санкції, звичайно, працюють, але просто так час на нас не гратиме. Україну треба з умом переводити на воєнні рейки і мобілізувати ресурс.
Люди у нас уже не на ейфорії, але ще не розуміють достеменно, що відбувається. Не лише російська економіка постраждала, але й наша – і дуже-дуже сильно, просто ми цього ще не відчуваємо на собі.
Україну очікує обвал ВВП, масова втрата роботи, заощадження вичерпаються – а за щось жити потрібно. Найцікавіше для мене – на яку довоєнну частку ВВП ми можемо зараз розраховувати? Виходячи з цих цифр, треба корегувати на цей рік бюджет, планувати посівну кампанію на незайнятих територіях. Одним словом — треба максимально налагоджувати життя на територіях, які не зачепила війна.
Зрозуміти, які у нас ресурси залишилися і правильно ними розпорядитися. Зрозуміти, що робити із внутрішніми переселенцями – їм скоро буде потрібна робота. Треба думати, як правильно проводити мобілізацію, щоб не зачепити потрібні економіці сфери. Умовний ІТ-шник на фронті не потрібен. Він потрібен, щоб заробляти гроші і платити податки, щоб економіка циркулювала. Треба вирішити, що робити з логістикою – до прикладу, на третій тиждень у Києві на половину пусті полиці у супермаркетах. Це все шматочки одного пазлу.
Адреналін у крові українців зберігатиметься не довго. Якщо ми подивимося на 1914 рік, то ми побачимо, що у серпні – на початку вересня був патріотичний підйом у всіх імперіях на фоні початку бойових дій. А потім все швидко зникло, бо бої перейшли в затяжну фазу, ні одна, ні інша сторона не змогли досягнути ключових результатів. І далі відігравало роль, яка країна себе краще перевела на воєнні рейки, яка змогла краще розпорядитися наявними ресурсами. От і в нас постануть питання, на скільки ми якісно проводимо державну політику – у широкому сенсі.
Треба розуміти, у сучасних війнах воюють не армії, воюють держави, і не лише на фронті. Якщо наша держполітика буде якісною , ми пройдемо війну з мінімальними болями, хоча вони будуть однозначно – дефіцит, інфляція й інші негативні моменти. Але правильне планування дасть можливість зменшити ці негативні явища.
