У неділю, 24 квітня 2022 року, чинний французький президент Емманюель Макрон виграв чергові вибори із 58,54% голосів. Його конкурентка — крайня права Марін Ле Пен, яка відкрито підтримує путіна і росію, набрала 41,46%.
Таким чином Макрон став лише другим президентом Франції, якого переобрали на другий термін. Першим став Жак Ширак у 2002 році.
Але причина перемоги Макрона — не у всенародній любові.
Навпаки — французам було байдуже, хто стане президентом, їх заполонило розчарування у Макроні і навіть відверта злість до нього. Але й голосувати за друзів путіна більшість не захотіла. Примітно, що Макрон не поспішає змінювати свою президентську програму, яка викликала невдоволення в масах, незважаючи на те, що праві французькі путіністи уже радіють в передчутті літніх парламентських виборів.
Що мене вразило найбільше на цих виборах президента Франції — так це реальна відсутність інтересу французів до виборів. Це проявилося як величезна неявка на дільниці — близько 30%. Сподівання на зміни, яке стимулювало людей голосувати за Макрона п’ять років тому, абсолютно розвіялося. Його замістив фаталізм або навіть злість до президента. Це частково пояснює і високий процент підтримки Ле Пен — 42%. У правих ще ніколи не було такої підтримки у Франції.
Складно сказати, чи змінить тепер Макрон свою політику. Він посилав дуже суперечливі сигнали — говорив, що розуміє причини невдоволення виборців, але дуже мало змінив у своїй програмі перед другим раундом. Його здатність керувати країною і розкручувати свою програму залежатиме від парламентських виборів у червні цього року. Буде у нього більшість чи ні, якою вона буде — це те, що справді визначить, чи матиме Макрон реалізувати свою програму і чи робитиме він поступки. Всі його опоненти уже закликали виборців до мобілізації проти президента у «третьому турі» виборів.
Щодо НАТО, то я не думаю, що Макрон дійсно змінить своє ставлення. Він твердо вірить у політику незалежної безпековості у ЄС і буде наполегливо її просувати. Хоча війна в Україні підтвердила, що центральноєвропейським країнам фундаментально важливо бути членами Альянсу. В будь-якому разі, я не вважаю, що незалежна безпекова політика сильно розвиватиметься найближчим часом. Франція розмістить свої війська у Румунії в рамках програми посилення НАТО. На базах Альянсу французькі військові живуть разом із військовими інших країн — зараз вони забезпечують також оборону Естонії. Франція братиме участь у посиленні східного флангу НАТО. Але слід розуміти, що в цьому немає нічого агресивного.
Щодо стосунків з росією і Україною, то я теж не думаю, що вони сильно зміняться. Позиція Макрона уже трохи змінилася від початку війни в Україні. Він наче як зрозумів, що переговори із путіним не мають сенсу і зменшив їх кількість, особливо після того, як заклик до гуманітарного коридору в Маріуполі цілком провалися.
Ця зміна ставлення до кремля виявилася і в тому, яку військову підтримку Франція надає Україні. Париж зараз передає свої кращі гаубиці — 155-міліметрові Caesar — і навчатиме українських військових працювати з ними у найближчі тижні. Інсайдери говорять, що це буде 12 гармат, загалом у французької армії їх 77. Це величезна підтримка. Те ж стосується і високоточних протитанкових комплексів MILAN, які поставляють з березня.
Також Франція запросила до себе близько 60 тис. українців з моменту початку війни. Це, звісно, дуже мала кількість порівняно із 5 млн українських біженців. Кількість людей, які приїжджатимуть сюди, меншатиме, я думаю. І справа не в тому, що французька влада якось змінить політику після виборів чи що французи не хочуть бачити українців. Є низка інших причин.
По-перше, більшість біженців сподіваються скоро повернутися додому, тож лишаються у країнах, які поруч із Україною. По-друге, вони їдуть туди, де сильніша діаспора, щоб вона їх підтримала. На 2021 рік лише близько 20 тис. українців жили у Франції. Для прикладу, у Польщі було 1,5 млн, в Італії — близько 300 тис. І, по-третє, для тих українців, які хочуть осісти за кордоном, Німеччина або Чехія можуть видаватися більш динамічними й економічно привабливими, ніж Франція. Зважаючи на все це, потік біженців зменшується, і не думаю, що Франція прийме більше біженців з України, навіть якби вона цього хотіла.
Здається, що й росія цього разу не дуже прагнула впливати на французькі вибори. Після другого туру вночі почалися протести. Але я не думаю, що це вплив Москви. Здебільшого це прихильники крайнього лівого політика на ім’я Жан-Люк Меланшон — вони зляться, що їх лідер не пройшов до другого туру. Деякі з них — справді радикали, вони проводили демонстрації у період між першим і другим раундом дуелі Макрона і Ле Пен. Прихильники Меланшона вважають, що у їхнього кандидата вкрали можливість боротися із президентом. І хоча Меланшона підтримують усі антиамериканські країни від росії до Венесуели, слідів москви у нинішніх гармидерах не помітно.
Загалом, мені здається, що війна в Україні не була ключовим фактором, за яким виборці обирали між Макроном і Ле Пен. Але ясно, що близькість Ле Пен до путіна нашкодила її кампанії. Під час чотиригодинних дебатів Макрон погіршив позиції конкурентки, вказавши, що вона була весь час люб’язною до росії, бо взяла позику у російському банку кілька років тому. Навіть партія Ле Пен Rassemblement National зрозуміла, якою токсичною може бути близькість із путіним. Вони знищили мільйони листівок-агіток за Ле Пен лише тому, що там було фото, де вона стоїть поруч із російським президентом.
