У четвер, 10 лютого, в Берліні відбулася зустріч політичних радників лідерів країн нормандського формату — України, Франції, Німеччини та Росії.
Перед початком зустрічі керівник Офісу президента Андрій Єрмак зазначив, що однією з цілей української сторони на переговорах політичних радників лідерів держав — учасниць нормандського формату буде розблокування роботи Тристоронньої контактної групи (ТКГ) з метою подальшого просування в мирному врегулюванні та завершенні війни на Донбасі.
На мою думку, сьогодні у ТКГ найбільші шанси на активізацію має гуманітарний напрям. І саме тут українській владі слід ламати нав’язані Росією стереотипи та просувати свій порядок денний.
Зокрема, Київ може запустити процес «юридичного очищення» списків для обміну полоненими.
У вересні 2019 року в Україну повернулися 24 моряки, яких захопили біля Керченської протоки. Росія відпустила їх під особисте зобов’язання омбудсмена Людмили Денісової. Фактично вони є заручниками, адже слідчий ФСБ може у будь-який момент викликати їх повісткою на допит, і коли вони не з’являться, Росія оголосить їх у міжнародний розшук. Щоб цього не сталося, слід ініціювати процес «юридичного очищення» полонених.
Також Україна може помилувати указом президента кількох осіб, засуджених за тероризм. Наприклад, жінок або літнього чоловіка. І в односторонньому порядку, без попередніх домовленостей, передати їх Росії. Причому важливо передати цих засуджених не террористам з ОРДЛО, а саме Росії, затягуючи її таким чином у переговорний процес щодо полонених.
Ще один аспект, який Україна може використати, щоб реанімувати Мінський процес, це епідемія COVID-19 на окупованих територіях.
Україна має вимагати допуску місії Червоного Хреста на загарбані території та передачі з її допомогою хоча б по 40 тис. сертифікованих вакцин на кожну область.Терористи не мають жодних юридичних підстав відмовити міжнародним місіям Червоного Хреста у доставці гуманітарних вакцин.
Києву слід порушити питання про відкриття пунктів вакцинації на окупованих територіях на базі міжнародних інституцій і наголосити, що вакцина має українське походження. Це дозволить фактично прорвати блокаду окупованих територій.
На міжнародній арені Україні слід порушувати питання про колосальний рівень смертності на окупованих Росією територіях через щеплення населення російською несертифікованою вакциною «Спутник Лайт». Українським дипломатам слід робити заяви та готувати документи для позову у міжнародний трибунал щодо порушення правил ведення війни — використання цивільного населення як піддослідних щурів. Переконаний, що цей комплекс заходів дозволить щонайменше розблокувати питання в гуманітарній підгрупі та внести його у порядок денний переговорів ТКГ.
Декілька слів про проведення виборів на окупованих територіях за умови демілітаризації та передачі проблемної ділянки українсько-російського кордону під контроль Києва.
Російська сторона наполягає на виконанні пунктів угоди у такому порядку: спочатку вибори, потім — передача контролю над ділянкою кордону. Для України ж на першому місці стоять не вибори, а питання безпеки. Виникає питання: яким чином може проводитися голосування на окупованих територіях під дулами російських автоматів?
Вибори повинні проходити під егідою ОБСЄ. Місія не лише спостерігає за проведенням виборів, а виступає гарантом їхньої демократичності і прозорості. Фактично СММ озвучує свої висновки щодо визнання легітимними виборів та їхніх результатів — вони мають відповідати 15 принципам ОБСЄ, так званому Копенгагенському документу від 29 червня 1990 року. Якщо хоча б один з цих принципів порушується, вибори визнають нелегітимними.
ОБСЄ — це колективна відповідальність, до її складу входять понад 60 країн, а рішення ухвалюють колегіально. Якщо хоча б дві країни заявлять про те, що вибори недійсні, вони будуть визнані такими, що не відбулися. А це фактично поставить хрест на Мінських домовленостях.
Тому Київ, на мою думку, має вимагати від СММ ОБСЄ надати висновки, чи можливо в принципі провести вибори в ОРДЛО. В такому разі ОБСЄ нестиме відповідальність за безпеку і легітимність цих виборів.
Якщо ОБСЄ заявить про неможливість проведення виборів, тоді Україні не варто навіть наполягати на зміні покроковості виконання Мінських домовленостей. У такому разі політична відповідальність за неможливість провести вибори перейде з української сторони на плечі західних партнерів.
Мінські угоди — це фактично бачення Росії, її план федералізації України, щоб залишити державу в орбіті свого військово-політичного впливу.
Незалежно від того, чи Росія пристане на виконання основних вимог Мінських угод, зокрема припинення вогню, після цього не прописано алгоритму подальших дій, тобто такі домовленості не мають жодної логіки.
Росії потрібна ця війна. І саме чинний стан речей — ні миру, ні війни. Сьогодні ця постійна напруга не дозволяє Україні рухатися в бік Європи, проводити певні конституційні зміни, реформувати економічний, військовий і політичний сектор.
Саме тому Росія і надалі затягуватиме виконання Мінських угод, паралельно торпедуючи і нормандський формат, і навіть Будапештські угоди.
Позиція Росії по цих форматах є ключовою. Якщо вона сказала, що не готова збиратися в нормандському форматі — він мертвий. Якщо Росія відмовляється від будапештського формату — на ньому так само треба ставити крапку.
Разом з тим, Мінські угоди теж не є дороговказом і константою для виконання саме українською стороною — це нав’язаний нам план. А угода, нав’язана силою під час прямої військової агресії, не є дійсною.
Президент України Володимир Зеленський закликав змінити Мінські угоди і розширити нормандську четвірку.
Він сказав, що бачить два виходи: або змінити їх, або відмовитися від них взагалі й ухвалити інший формат мирного врегулювання.
Натомість Росія категорично відмовляється від будь-яких, навіть косметичних, змін Мінських угод. Президент РФ Володимир Путін пояснював, що зміна одного пункту може потягнути за собою зміну і інших. У зв'язку з цим він виключив можливість зміни Мінських угод.
