Попри демонстрацію підтримки з боку країн НАТО, я не думаю, що Україна найближчим часом отримає статус «головного союзника — не члена НАТО». Це явно посилить бажання Росії діяти проти України. І якщо говорити чесно, Україні не треба цей статус, аби отримувати підтримку. Наприклад, США і так заклали у свій бюджет $500 млн на військову підтримку Україїни в 2022 році. Крім того, Україна отримує підтримку від Великої Британії та країн Балтії.
Візит держсекретаря США Тоні Блінкена і директора ЦРУ Вільяма Бернса до Києва у січні мали основним завданням показати Україні й світу, а особливо Росії, що США повністю підтримують Україну перед обличчям загроз, які чинить Кремль. Думаю, директор ЦРУ Вільям Бернс поділився з українською стороною деякими даними розвідки щодо розгортання російської армії на кордоні і про останні кібератаки, спрямовані проти українського уряду.
Є й інший бік медалі. Я згоден з міністром оборони України Олексієм Резніковим, який в інтерв’ю ВВС заявив, що у разі вторгнення Росії в Європі очікуватиметься потік емігрантів з України. Свідчення цього ми уже бачимо на Донбасі. Більше мільйона осіб стали переселенцями. Будь-яке подальше вторгнення матиме ще серйозніші наслідки. У будь-якому разі Євросоюзу доведеться нести фінансові витрати через цей наплив людей, надаючи допомогу українському уряду.
Тобто ідея полягає у збільшенні військової потужності для спротиву російському вторгненню. Але цю допомогу ретельно калібрують: дають достатньо, аби збільшити втрати росіян, якщо ті раптом розпочнуть операцію, але недостатньо, аби Росія заявила про розгортання НАТО в Україні.
Ялта 2.0
Путін хоче перекроїти архітектуру європейської безпеки на користь Росії. І Росія намагається показати тут себе як супердержава, розмовляючи напряму із США. Така собі «Ялта 2.0».
У переговорах із США та НАТО Росія хоче, грубо кажучи, стерти все, що сталося у Центральній та Східній Європі за останні 30 років. Якщо Кремлю вдасться відновити свою сферу впливу і відкинути сили НАТО зі східного флангу, це однозначно спричинить розкол серед союзників у Європі. І повністю поставить під сумнів мирний порядок, який встановився із 1989 року.
Наприклад, Олександр Лукашенко нещодавно натякнув на можливість розміщення ядерного озброєння у Білорусі. Звісно, дуже ризиковано сприймати за чисту монету все, що говорить провокатор Лукашенко. Але якщо це станеться, такий крок призведе до величезних змін безпекових умов у Європі і може бути розцінений, скажімо, Польщею, як криза, подібна до кубинської кризи із США.
Яструби проти голубів
Зі свого боку, США намагаються щосили скласти враження про те, що вони не ведуть переговори з Росією без європейських союзників. Якоюсь мірою це працює, адже до перемовин залучені союзники з Альянсу і ОБСЄ. Але разом з тим Заходу важко виробити спільну стратегію щодо Росії — у одних позиції «яструбині» з будь-яких питань, інші завжди хочуть дати Росії шанс.
Взяти хоча б питання «Північного потоку-2». Польща, балтійські країни, Данія — проти. А у Франції багато хто думає, що ми маємо «миротворити» Росію за будь-який кошт. Це перше. А друге — під час складних переговорів щодо так званого «енергетичного переходу» Франція погодилася дати газу статус перехідного джерела енергії, як того вимагала Німеччина. Франція дуже залежить від атомної енергії і пішла на такий крок, аби АЕС теж отримали статус перехідної енергетики. Крім того, Engie — головна енергетична французька компанія — є частиною консорціуму «Північний потік-2». Тож тиск Німеччини щодо «Північного потоку-2» може похитнути крихку рівновагу у стосунках між Парижем та Берліном.
Вимоги Росії настільки надзвичайні, що неясно, яка стратегія буде успішною в довготривалій перспективі. Захід не може дати Росії те, що вона хоче. Тому хоча б намагається, не приймаючи жодних рішень, тримати дискусію відкритою, аби зменшити напругу.
