Time вчергове опублікував рейтинг «100 найвпливовіших людей світу». Ідея створити грандіозний перелік зі ста прізвищ осяяла редакторів видання у далекому 1999 році. Тоді на світ й з'явилися «Герої і кумири ХХ століття», на п'яти яким вже наступали перші претензії: чому так? Чому саме вони?
З усіх номінацій — «Лідери і революціонери», «Знаменитості у світі мистецтва та розваг», «Вчені та мислителі», «Герої і кумири», «Будівничі і титани» — особливо показовою виявилася остання. Знаєте, скільки іноземців виявилось серед 20 імен? Не мучтеся здогадками. Один. Японець. Акіо Моріта, засновник корпорації Sony. Решта — американці. Наприклад, Лакі Лучіано, мафіозі італійського походження, один з лідерів організованої злочинності США в 30-х роках. Вбивства, мережа злодійських кубел і будинків розпусти — «все як у людей».
Мотив включення до «сотні»? «Він модернізував мафію, перетворивши її у кримінальний синдикат». Коли на адресу журналу посипалися докори, звідти відповіли: «Він впливав на наше життя».
Тут всім обуреним радимо випити кока-коли і заспокоїтися. Тому що підхід Time правильний. Для визначення впливовості людини існує лише два критерії. Аудиторія, на яку вона впливає. І жорна історії, яку вона привела у рух.
Якщо б Лучіано був кимось на кшталт парочки Бонні і Клайда, закінчив би своє життя приблизно так, як і вони. Але ні! У 1936 році кримінального авторитета засудили на 50 років, а вже у 1943 році американський уряд — тільки уявити! — попросив учорашнього небезпечного в’язня організувати роботу портів Нью-Йорка. А після війни на знак подяки відпустив до Італії.
Тому включення Лучіано до списку «100 кумирів і героїв ХХ століття» — це правильно. Але правильно лише для Сполучених Штатів. Тому що решта світу навряд чи відчула на собі вплив нью-йоркського гангстера. Тут, власне, і стає зрозумілою обмеженість підходу Time до складання рейтингів. Вони, перш за все, стосуються Pax Americana, світу Америки. Ті, хто знаходиться за межами цього світу, можуть потрапити до кола обраних лише тоді, якщо якимось чином будуть причетними до тенденцій, що домінують у США на момент складання рейтингу. Звичайно, винятки бувають. Але дуже рідко.
Коли перелік «кумирів і героїв ХХ століття» розкритикували як занадто американоцентричне явище, представник журналу Брюс Хенді парирував: «Це століття Америки. Європейці — великі новатори у високому модернізмі. Але американська поп-культура — музика, яку весь світ слухає, фільми, які весь світ дивиться, нездорова їжа (фастфуд), яку весь світ їсть. Все на світі — американське, або ж має американський вплив».
Частково він мав рацію. Однак фокус саме на Америці зробив подальшим рейтингам Time ведмежу послугу.
Коли купець і мандрівник Марко Поло після подорожі навколо світу, повернувшись до себе в Італію, випустив знамениту «Книгу чудес світу», читачі засумнівались: чи не вигадав автор все це? Все — не вигадав. Але дещо, скоріш за все, — так, вигадав.
Цікаво, що це стає зрозуміло не з подробиць опису екзотичних країв, а з підозрілих прогалин у цих описах. Наприклад, Марко Поло нібито побував у Китаї, але не звернув уваги ні на ієрогліфи, ні на друкарство, якого за тих часів ще не існувало у Європі. Більш того, купець навіть не зауважив існування таких специфічних цікавинок, як чай та порцеляна.
Тим самим грішать і списки топ-100 від Time. Їх цікаво проглядати. Але з цього рейтингу дізнаєшся не про світ — дізнаєшся про Америку. І цьогорічний випуск Time досить чітко промальовує її портрет.
Яка вона, Америка від Time?
У списку Time 57 жінок. А чоловіків лише 46. (Серед фігурантів рейтингу є квартет і тріо, учасникам яких виділили по одному, загальному, місцю). Ще в 2014-му пропорція була зворотна: лише 41 жінка.
Гендерна рівність, про перемогу якої в реальному світі поки що говорити рано, журнал підносить як реальність, що вже існує. Але яка несамовито відвойовує нові рубежі.
Йдемо далі. Приблизно третина учасників цьогорічного рейтингу — темношкірі. Це теж тренд. Тому що Black Lives Matter. Тому що з расизмом потрібно боротися. І тому що Америка показує в цьому приклад. Цікаво, що за расовим критерієм оцінили навіть деяких спортсменів, чиїх суто професійних досягнень було б цілком достатньо для включення у рейтинг. Майю Мур, наприклад, Sports Illustrated назвав «найбільшою переможницею в історії жіночого баскетболу». Але у список Time вона потрапила з іншої причини. «Цього літа вона знову здобула перемогу, допомагаючи звільненню Джонатана Айронса, який провів понад 20 років у в'язниці після того, як його помилково засудили... Мур і Айронс тепер щасливі в шлюбі», — так написано в досьє.
Благородна тема прав жінок і темношкірих виявилася б неповною без теми боротьби за права ЛГБТ-спільноти. Судячи зі списку Time, ця проблема для Америки — кричуща.
Мабуть, ви ніколи не чули про Турмалін — відеохудожницю та трансгендерну активістку, яка ідентифікує себе як квір (людина, що не належить ні до гетеро-, ні до гомосексуалів) і присвячує життя захисту ЛГБТ і трансгендерів? Саме час дізнатися. Тому що вона — «маяк в похмурій пітьмі, що висвітлює шлях до кращого майбутнього». Так пише про Турмалін Джанет Мок, американська письменниця і телеведуча. Теж борець за права трансгендерів. У 2014 році вона прославилася книгою «Переосмислення реальності». Книга починається епізодом, де авторка повідомляє своєму хлопцеві, що є трансгендером, а потім веде розповідь своєї життєвої історії з дитинства. У 2018-му Мок сама потрапила у Time-100. Це можна назвати трендом.
Підняти на щит людей, що борються за права меншин, і тих, кого гноблять, — у традиції Time. Фактор аудиторії? Якщо не прямо, то опосередковано журнал його враховує. Вищезгадана Джанет Мок, наприклад, є одним з продюсерів серіалу «Поза» — про афроамериканські і латиноамериканські ЛГБТ-спільноти Нью-Йорка. Обидва сезони серіалу подивилися мільйони глядачів. Це те, що частина громадян США сприймає і з чим погоджується.
2020-й приніс і нову тему: COVID-19. І, відповідно, нових героїв і героїнь. Тут жорсткі суто американські обійми послаблюються. Крім громадян країни під зоряно-смугастим прапором, вас знайомлять з лікарями з Китаю і Німеччини. Великодушність Time доходить до того ступеню, що у когорті «Лідерів» опиняється навіть Тедрос Адха Гебреєсус, голова ВООЗ. Це він не втомлювався нахвалювати дії Пекіна, коли епідемія лише починалася. На початку лютого функціонер світової охорони здоров’я оспівував лідера Китаю Сі Цзіньпіна, «дуже вражений тим, наскільки добре йому відомі докладні обставини спалаху коронавірусу». А вже за місяць ВООЗ оголосила COVID-19 пандемією. За такі дії Гебреєсуса сильно критикували. Говорили навіть, що він підіграє Китаю.
Але що ж написано в презентаційній колонці про Тедроса? Що він знає: «поки ми не захистимо найбільш вразливих з нас від COVID-19, ніхто з нас не буде захищений». Амінь.
Дивне ім’я «лідер»
Але найбільше питань все ж таки до рубрики «Лідери». Це найконсервативніший розділ рейтингу. Бараку Обамі вдалося стати 11-кратним володарем почесного титулу. Сі Цзіньпіна включали до списків 10 разів. Ангелу Меркель і Кім Чен Ина — по вісім. Володимира Путіна і Папу Римського Франциска — по шість разів.
Інтрига починається не тоді, коли чиєсь ім’я заносять на скрижалі. А тоді, коли його звідти викреслюють. Варто було редакції в 2007 році після того, як демократи перемогли на виборах у Конгрес, виключити зі списку Джорджа Буша-молодшого, колишній сенатор-республіканець Рік Санторум заявив: «Президент Сполучених Штатів — найвпливовіша людина на Землі... Те, що журнал Time відхилив (Буша — прим. ред), просто показує, наскільки вони упереджені і, я б сказав, сповнені ненависті». Редакція відповіла, що через свої дії в Іраку Буш в якийсь момент «досяг статусу кульгавої качки». Але певний урок з ситуації укладачі рейтингу таки винесли.
Цього року президента Сполучених Штатів не «відхилили». З ним вчинили приблизно так само, як з мафіозі Лакі Лучіано. У рейтингу найвпливовіших Трамп є, але з характеристикою, яку склав Брайан Бенет, старший кореспондент Time в Білому домі. «Він скасував екологічні норми, незважаючи на те, що зміна клімату призводить до масових пожеж і сильних ураганів. Він на ранньому етапі применшив серйозність COVID-19, протягом декількох місяців відмовлявся носити маску і змушував вчених змінити свої рекомендації. Таким чином, вірус поширився і вбив більше 200 тис. американців. Він проігнорував заклики до загальнонаціональної боротьби зі структурним расизмом і роздмухав вогонь расових заворушень, посилаючи федеральних агентів протистояти протестувальникам і продаючи себе як кандидата від «закону і порядку», — і це не повний перелік викладених гріхів Дональда Трампа.
Схоже резюме можна було б скласти і на Путіна. Однак в рейтингу цього року Путіна немає. Останній раз його включали в список найвпливовіших у 2017 році. З досить блідим «рекомендаційним листом» Михайла Горбачова. Той так мляво написав про стагнацію економіки, масову бідність і корупцію в путінській Росії, що лишилося загадкою, навіщо останнього очільника СРСР взагалі попросили це зробити.
Три роки Time обходиться без постаті Путіна, хоча саме нею демократи з задоволенням «б'ють» Дональда Трампа протягом усього його каденції. Тобто картина така: є той, хто — на думку демократів — впливає на президента США, наймогутнішого правителя у світі. Однак видання, близьке за поглядами до демократів, не вважає за потрібне вписувати цього лиходія в число світових лідерів.
Пояснити таку логіку важко. Приблизно так само, як важко зрозуміти, чому Іванку Трамп в 2017 році журнал помістив до «Новаторів». Або чому роком раніше британського письменника-чоловіка Івліна Во Time включив в список «100 найбільш популярних жінок-письменників, яких читають у коледжах».
До речі, промовідео до топ-100 від Time записали принц Гаррі та Меган.
