22 серпня Київ відвідає Ангела Меркель, канцлер Німеччини. Ймовірно, на порядку денному стоятиме два питання: імплементація «формули Штайнмаєра» та надання Україні гарантій недоторканності стратегічних інтересів у сфері енергетики. Іншою мовою, Меркель везе нам європейські зобов’язання, які дозволять компенсувати втрату Україною газотранспортної ренти у разі запуску «Північного потоку-2» (далі — ПП2).
Щоправда, перед Києвом вона завітає до Володимира Путіна. Це вносить певну інтригу, адже за місяць Меркель піде у відставку, і поки невідомо, хто відповідатиме за реалізацію досягнутих у Москві та Києві домовленостей. Але це не так і важливо. «Канцлер до останнього працюватиме не стільки на особистий результат, скільки на партію, яка є лідером передвиборчих симпатій у Німеччині», — переконаний Євген Магда, директор Інституту світової політики.
Чому у цьому році розморозили будівництво газогону?
Влітку 2021 року Білий дім та Німеччина домовилися щодо розморожування проєкту будівництва ПП2. Точніше, його завершальної стадії — 5% донного сегменту, який останні два роки перебував на межі зриву через санкції США, накладені на компанії, що прокладали газогін по дну Балтійського моря. Байден пообіцяв не подовжувати санкції, а Німеччина — гарантувати перепідписання ще на 10 років транзитного договору з «Газпромом» на поставки газу через Україну, адже поточний контракт завершується у 2024 році.
Чому Байден відмовився від політики блокування ПП2, якої дотримувався Дональд Трамп? Це можна пояснити тим, що фронтменами політики стримування ПП2 на сьогодні є лише декілька американських сенаторів, вага яких на новій політичній шахівниці на порядок менша, ніж за Трампа. «Противниками газогону є сенатор-республіканець Тед Круз, ексдержсекретар Майк Помпео і ще 5-6 прізвищ, які не роблять погоду у європейському векторі американської дипломатії. Тож у Білому домі вирішили дослухатися до них дедалі менше, збалансувавши національні інтереси з Берліном», — пояснює Майкл Віллард, ексдиректор Офісу демократів у Сенаті США.
За тактикою Білого дому стоїть жорсткий клінч США та Китаю, на який у найближчі декілька років кинуть всі зусилля американської дипломатії, переконаний Андрій Піонтковський, американсько-російський політичний аналітик: «В цьому клінчу США потребує будь-якого союзника, який дозволить перехилити геополітичні терези від Китаю. У першу чергу — ЄС. Поки що Білому дому це вдається», — пояснює він.
Яку компенсацію Вашингтон та Берлін можуть запропонувати Україні?
Окремі деталі американсько-німецької угоди потрапили до публічного доступу. Зокрема, відомо, що Німеччина та США інвестують $50 млн в українську інфраструктуру відновлювальної енергетики та дотичні галузі. Враховуючи, що вартість утримання ГТС України становить близько $700 млн на рік, і ці видатки Україна нестиме самостійно в разі припинення поставок газу з Росії, навряд чи така компенсація є релевантною, навіть попри обіцяне системне кредитування в Україні «зеленої» енергетики та гідроенергетики.
Водночас Берлін і Вашингтон гарантуватимуть Україні до 2024 року транспортування близько $3 млрд куб. м на рік газпромівського газу. За інформацією The Wall Street Journal, у разі спроби «Газпрому» перекрити Україні газ із політичних міркувань США та Німеччина залишать за собою право на нові санкції проти російського енергетичного монополіста. Які саме — не уточнюється, але відомо, що до 90% технологій геологорозвідувальної діяльності «Газпрому» залежить від імпортованих технологій та обладнання, переважно виробництва Німеччини та США.
Крім того, заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд заявила: якщо Росія спробує використовувати експорт енергоносіїв як зброю або продовжити агресію в Україні, Німеччина вживатиме заходів на національному рівні, а також запропонує ефективні заходи на рівні ЄС, включаючи санкції, щоби зменшити експортний потенціал Росії в енергетичному секторі.
Проте Андерс Аслунд з Atlantic Council скептично ставиться до змісту «українських статей» договору щодо ПП2 між США та Німеччиною. «Це не угода, там немає ні конкретних обіцянок, ні нормативних рамок — це просто «стейтмент». Тим більше, що в ЄС діє суверенне право кожного члена на власну стратегічну політику, і з приводу солідарних санкцій проти Росії єдності точно немає», — зазначає Аслунд.
Те, що «Газпром» поетапно готується відключити Україну від прямих поставок, відкрито прописано в стратегії російського монополіста. «Частина газогонів, що постачають газ до українського кордону, має бути фізично розібрана вже в 2025 році», — зазначає Олександр Харченко, директор Центру з досліджень енергетики.
Сергій Марченко, міністр фінансів, в інтерв'ю Der Standard заявив, що внаслідок запуску ПП2 Україна втрачатиме $1,5 млрд ренти щороку. При цьому міністр не уточнив, чи йдеться виключно про недоотриманий прибуток, чи ця сума включає також технологічні видатки на обслуговування газотранспортної системи, яка потрібна Україні для забезпечення газового реверсу — повернення в Україну того ж таки газпромівського газу через Словаччину.
Втім, не варто забувати, що попит на природний газ і в ЄС, і в Україні невпинно знижується, і це свідчить про потребу диверсифікації рентних прибутків від транзиту у найближче десятиліття у будь якому випадку.
Навіщо новий газогін Путіну та його оточенню?
Опитані Chas News експерти схиляються до того, що значення ПП2 для Росії — не так економічне, як геополітичне. Наприклад, Михайло Крутіхін, колишній головний редактор Russian Petroleum Investor Magazine, взагалі заперечує економічну доцільність ПП2: «До 2040 року попит на російський газ в ЄС не перевищить третини від поточного рівня. І цей тренд не змінить навіть відмова німецьких хімічних компаній від розвитку виробництва у азійському регіоні», — вважає він.
Навіть якщо газ, поставлений в Німеччину напряму через ПП2, буде дешевшим за той, що прокачують через Україну, міжнародними угодами Німеччина все одно зобов’язана використовувати інші магістральні газогони, а в гіршому разі — обмежити прокачування газу ПП2 через судові санкції, як це вже сталося з газогоном OPAL,— констатує Крутіхін.
На його думку, у 2009 році, коли почали втілювати ідею ПП2, перспектива зниження попиту на природний газ видавалася надто віддаленою. Сьогодні, коли ЄС задекларував цілковиту декарбонізацію з 2050 року, переглядати проєкт вже пізно, бо левову частку в ньому посідає добре впізнаваний корупційний інтерес засновників «кооперативу «Озеро».
«На реалізації ПП2 заробили підрядники — компанії з орбіти братів Ротенбергів та найближчого оточення Путіна. Вони «проковтнули» майже $20 млрд газпромівських грошей, якщо грубо обрахувати собівартість обох «Північних потоків», і навряд чи хтось сьогодні публічно визнаватиме анахронізм самої ідеї», — стверджує Крутіхін.
Втім, геополітичні інтереси Росії та корупційні інтереси її еліт збіглися з суто економічними інтересами великого німецького бізнесу. «У Німеччині міжнародна енергетична політика спирається на бізнес-інтереси німецької промисловості, які багато в чому суперечать принципам європейської солідарності, безпеки, та, іноді, екологічним принципам ЄС. Якщо «Газпром» пропонує європейським компаніям будівництво газопроводу за російські гроші і обіцяє лише прибуток із цього проєкту, чому б цим не скористатися», — зазначає Олена Павленко, президентка DiXi Group.
Як РФ планує провчити Україну?
Офіційно РФ переслідує суто геополітичну мету: обійти газотранспортними шляхами Україну і Польщу. «Україна залишається чи не єдиним коридором, повністю не підпорядкованим «Газпрому», і його намагатимуться позбутися. Це може створити проблеми з газопостачанням всередині самої Європи, на сході якої немає настільки розгалуженої системи газогонів, як на заході», — переконаний Антон Антоненко, віцепрезидент аналітичного центру Di-Xi Group.
ПП2 — не поодинокий проєкт російського енергетичного експансіонізму: «Є великий геополітичний проєкт Кремля, спрямований на створення цілої павутини газотранспортних коридорів в обхід України, лише останнім ланцюжком якої є ПП2. Тут вплелися інтереси на лише РФ, Німеччини та Австрії, а й Туреччини, яка є на сьогодні головним газовим хабом Європи», — переконаний Дмитро Підтуркін, системний аналітик.
У останні роки РФ встигла запустити в експлуатацію «Блакитний потік», «Турецький потік», «Північний потік-1», а Туреччина побудувала Трансанатолійський газогін. Зрештою, разом із ЄС «Газпром» добудував декілька внутрішньоєвропейських перемичок, щоби забезпечити поставки газу всім європейським споживачам, безболісно відключившись від українського транзиту.
Ситуація, втім, не є аж настільки драматичною, як це намагаються видати в Україні, переконаний Міхал Броніатовський, редактор польської версії POLITICO. Адже, позбувшись компромісних сценаріїв, Україна буде змушена радикально змінити енергетичну політику в бік максимальної декарбонізації та європейської інтеграції.
«Україна звикла жити з газотранспортної ренти та вкрай мляво здійснювала реформи в енергетиці. Наприклад, поставки електроенергії з РФ відкрито лобіював парламентський комітет (з питань енергетики). Що Україна втрачає від заміни російського газу реверсом, якщо ціна на внутрішньому ринку і без того європейська?», — резюмує Броніатовський.
Без Польщі не витягнемо
«На сьогодні склалася безпрецедентна ситуація, коли «Газпром» через дочірню компанію Nord Stream 2 AG може стати як постачальником газу, так і газотранспортним оператором. Це є по суті грою «в одні ворота» і створює як політичні, так і економічні ризики для енергетичної безпеки всього балтійського регіону», — повідомив Павел Маєвський, очільник Польської нафтогазової компанії (PGNiG).
PGNiG, яка є лідером польського нафтогазового ринку, вже подала заявку на участь у процедурі сертифікації оператора ПП2, що теоретично повинно забезпечити диверсифікацію контролю над обсягами поставок.
Нагадаємо, що саме Варшава домоглася від Брюсселю, всупереч бажанню Німеччини, застосувати європейську нормативну базу щодо наземної частини ПП2 — той-таки OPAL, дозволивши завантажувати його не більше ніж на 50%. «Слід віддати належне, польські дипломати дуже вдало працюють в політичній та в юридичній площині», — зазначає Олена Павленко.
«ЄС насправді має нормативні важелі, щоб вплинути на ситуацію. І Польща вже неодноразово вигравала суди, спираючись на презумпцію спільних інтересів», — погоджується з попередньою думкою Антоненко з DiXi Group.
Балтійські країни також побоюються посилення російської військової присутності в Балтійському морі під приводом будівництва чи охорони газотранспортної інфраструктури.
Підсумовуючи: рішення щодо добудови ПП2 навряд чи стало громом серед ясного неба для українського істеблішменту. Так само, як і початок експлуатації проєкту не стане нашим «енергетичним апокаліпсисом». Але на Банковій, схоже, наразі не готові працювати над антикризовими сценаріями. Те, що з вуст спікерів монобільшості почастішали реверанси в бік Китаю, свідчить лише про спроби дипломатичного шантажу партнерів у Білому домі. Хоча навряд чи вони будуть вдалими.
