Верховна Рада очікувано продовжила дію Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО)». Це вже четверта пролонгація дії документу з моменту його ухвалення в 2014 році. Ініціативи Зеленського щодо вирішення проблеми Донбасу з року в рік все більше нагадують дії його попередника — Петра Порошенка.
«Треба просто перестати стріляти» — таким був рецепт встановлення миру на Донбасі Володимира Зеленського, на той час кандидата у президенти. Вже у статусі глави держави він домагався перезавантаження переговорного процесу щодо миру в регіоні. Рік тому за стіл перемовин в Парижі вдалося посадити лідерів Франції, Німеччини та Росії. Однак перемоги на оновленому майданчику нормандської четвірки не вийшло. Більше того, окрім квітневого обміну за формулою «20 на 20», жодних здобутків цьогоріч не досягли.
Щоправда, наприкінці липня 2020-го українська влада домоглася встановлення режиму всеосяжного припинення вогню. В Офісі президента це вважають значною перемогою, але на Донбасі й надалі систематично гинуть українські військові. За словами політичного експерта Дмитра Снєгирьова, припинення вогню, яке влада подає як здобуток, — насправді сценарій Кремля. Його мета — показати Заходу свої поступки і домогтися послаблення режиму санкцій. «Мовляв, ось подивіться, ми йдемо на примирення, виконуємо домовленості, давайте переглянемо і послабимо санкції», — говорить Снєгирьов.
Зірвані дедллайни та витівки Єрмака
Рік що минає, є своєрідним дедлайном для Зеленського. В чисельних інтерв'ю він особисто заявляв, мовляв, немає часу тягнути роками з виконанням «мінських домовленостей», тому готується «план Б». Втім, що це за план, ніхто не чув.
В Офісі президента кажуть, що від «плану Б» вирішили відмовитися задля подальшого діалогу з Володимиром Путіним. Радник Єрмака Михайло Подоляк пояснює, що за цей рік вдалося зробити кілька принципово важливих речей. Серед них він називає вищезазначене скорочення кількості обстрілів, стабілізацію питання про транзит російського газу на вигідних для України умовах, гуманітарні аспекти та відновлення інфраструктури на Донбасі.
Втім, чисельні військові експерти, з якими поговорило видання, вважають, що «план Б» з самого початку був не більше ніж красивою заявою задля красивої заяви. Взагалі, цього року чисельні потуги команди Зеленського у сприянні мирному процесу виглядали як повне непорозуміння.
Так, у березні Андрій Єрмак, голова ОП, потрапив у скандал. Під час засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) в Мінську він підписав протокол про створення консультативної групи з представниками ОРДЛО. Цей документ фактично легітимізував суб'єктність «ЛНР» та «ДНР».
Власне, Єрмак зробив те, чого домагався Кремль впродовж багатьох років. Цікаво, що голова ОП не мав для підписання подібних документів жодних повноважень. Відповідно, підписаний ним документ не мав юридичної ваги. Але суспільний резонанс витівка Єрмака викликала неабиякий. Від подальшого розгортання скандалу голову президентської канцелярії врятував лише весняний локдаун.
Чергова «зрада» прийшла наприкінці літа, коли один з ватажків терористичних угрупувань Денис Пушилін почав вимагати спільної інспекції українських військових позицій. «Гасити пожежу» мусив голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук.
Пригоди в ТКГ теж набирали обертів. У вересні до складу української делегації включили 88-річного прем'єр-міністра України в 1990-1992 роках Вітольда Фокіна. Це рішення прийняв Єрмак за рекомендацією співачки Марії Фокіної, онуки експрем'єра. Після низки скандальних заяв Фокіна про вибори на непідконтрольній території, уряд під егідою ООН та загальну амністію його знову відправили на почесний відпочинок.
Втім, заяви Фокіна навряд чи можна пояснити лише його поважним віком. Не можна виключати, що експрем’єр лише транслював спущені згори тези з метою перевірити реакцію українського суспільства на подібні меседжі.
Зустріч у нормандському форматі анонсували декілька разів, проте РФ чітко заявила, що не бачить предмету перемовин, аби збиратися знову. Кремль, як і раніше, намагається протягнути «формулу Штайнмайєра» — проведення місцевих виборів на непідконтрольних територіях з подальшим наданням регіону особливого статусу. Окрім того, у Росії не полишають спроб визнати «ДНР» та «ЛНР» суб'єктами перемовин. Для цього навіть хотіли запросити представників окупаційних адміністрацій на засідання Ради безпеки ООН за «формулою Арріа» — простіше кажучи, на неформальну зустріч. Хоч такі обговорення не передбачені статутом ООН і не мають жодного юридичного статусу, але вони б вивели ватажків «народних республік» на міжнародний рівень.
Що ж далі?
За словами політолога Олега Саакяна, РФ не готова йти на врегулювання конфлікту. «Мінськ» і «Нормандія» для них — поле боротьби, а не конструктивного діалогу. При цьому РФ намагається самоусунутися від внутрішніх питань ОРДЛО, переклавши всі проблеми на окупаційні адміністрації. «Для Кремля це вибудована стратегія, якої вони дотримуватимуться до останнього. Тому ні в Мінську, ні в Парижі ми не бачимо позитивних зрушень», — вважає Саакян.
Втім, він додає, що Зеленський та його команда продемонстрували неготовність йти на поступки в односторонньому порядку, адже українське суспільство не сприймає такі вчинки. Хоча і розуміє, що ультимативної перемоги військовим шляхом не буде.
Політичний експерт Олександр Мусієнко вважає, що по суті Володимир Зеленський прямує шляхом Петра Порошенка — він домагається подальшого замороження конфлікту. «Я думаю, що ми згодом почуємо про відкриття нових пропускних пунктів, чергове розведення сил та збільшення кількості миротворців. Вже озвучували ідею розширення чисельності представників ОБСЄ до 1,5 тис. осіб з можливою подальшою участю миротворців під егідою ООН», — говорить Мусієнко.
Втім, Дмитро Снєгирьов вважає, що введення миротворчого контингенту — це пастка, в яку нас намагається загнати Москва. Кремль буде наполягати, щоб у консультаціях брали участь представники сторін конфлікту, тобто Україна та «ДНР»/«ЛНР». Тим самим відбудеться визнання цих квазіреспублік.
«План Б» — він таки потрібен!
Підсумовуючи, треба визнати, що владі все ж таки потрібен той самий «план Б». Ним має стати вихід з «мінських домовленостей». Все інше варто розглядати лише як перемовини заради перемовин.
Керівництво України обрало хибну тактику намагатися змінити черговість виконання пунктів «мінських домовленостей». Хоча в них чітко вказано, що контроль над кордоном передається на наступний день після проведення виборів. Натомість можна звернутися до країн-членів ОБСЄ з проханням сприяти в проведенні виборів. Тобто, перевірити можливість проведення передвиборчої агітації для українських політсил, надання спостерігачам та членам виборчих комісій гарантій безпеки та встановлення результатів волевиявлення.
Звичайно, на таке ніхто не погодиться, бо в ОБСЄ ясно розуміють, що вибори за українським законодавством провести в ОРДЛО неможливо. А значить, «мінські домовленості» неможливо виконати, цей шлях вирішення конфлікту недієздатний.
Більше того, владі потрібно акцентувати увагу міжнародної спільноти, що «мінські домовленості» Україна підписала примусово, під час бойових дій під Дебальцево. Згідно Женевської та Гаазької конвенцій, міжнародні договори, підписані під тиском, не є дійсними.
Втім, як ми бачимо, затягувати вирішення конфлікту і намагатися зберегти підтримку електорату гуманітарними заявами — для Зеленського та Єрмака більш зрозумілий і простий шлях.
