Наталя (прізвище не наводимо з міркувань безпеки родичів героїні, що залишилися на тимчасово окупованих територіях) — професійний психолог. Вона мешкала в Маріуполі, з 2014 року працювала із внутрішніми переселенцями з окупованих територій Луганської і Донецької областей. Брала участь у проєктах Червоного Хреста, «Лікарів без кордонів», ООН, ЮНІСЕФ. Тож про те, що відбувається на війні, знає не з чуток.
Наталя втекла з найбільш постраждалого від війни міста ще у перший день війни. Коли виїжджала з Маріуполя, взяла речей лише на тиждень. Бо, як і багато українців, думала, що вторгнення в Україну буде чимось на кшталт п’ятиденної війни в Грузії. Втім, все виявилося не так. Тиждень пішов лише на те, щоб під обстрілами доїхати до Миколаєва. Звідти Наталя дісталася до Румунії, де зараз мешкає з дитиною.
Вже в Румунії вона дізналася, що у Маріуполі в першій декаді березня померла її старенька 96-річна бабуся, 17 березня дядька вбило уламком, а вітчим отримав важке поранення. Мати та друга бабуся Наталі й зараз залишаються в окупованому місті, бо не хочуть евакуюватися ані в «ДНР», ані в росію, хоч і мають там родичів.
Незважаючи на занепокоєння про родину, зараз Наталя допомагає іншим українцям впоратися з посттравматичним синдромом і пояснює, як поводити себе у гарячих точках.
Ось кілька її порад:
Не вірте нічому, чого не бачили на власні очі
У зоні бойових дій не можна вірити нічому, чого не бачили на власні очі. Орки творять таке, що на голову не налазить. Тому дуже важко відрізнити факти від чиїхось домислів.
У гарячих точках обговорення ситуації між людьми дуже швидко перетворюється на «інформаційний смітник». Офіційної інформації немає. Ніхто достеменно не знає, що відбувається. Тому хтось щось ляпнув, і всі ведуться на це.
Розповім один приклад. Моя подруга «досиділася» і не мала варіантів, окрім як евакуюватися через росію. Вони з чоловіком і дитиною вирушили пішки у бік Виноградного. Їх підібрали сепари і повезли кудись в «ДНР». Поки жінка з дитиною проходили фільтрацію, чоловік вирішив повернутися до Маріуполя, аби забрати батьків. Там йому знайомі сказали, що багатоповерхівок, у яких жила його родина, вже немає, їх нібито зрівняли із землею. Звісно, у будь-кого така інформація викличе шок. Але чоловік все ж вирішив туди піти і побачив, що будинки стоять. Лише в деяких вікнах повилітали шибки.
Тож вірити можна лише тому, що бачив сам.
Що робити, якщо під час обстрілу людина впала у ступор і не рухається з місця
Поведінка людей, які попали під обстріл, може бути непередбаченою. Взагалі існують три типи реакції на небезпеку — «бий», «біжи», «завмирай». Всі ці реакції є нормою і допомагають вижити під час небезпеки.
Втім, реакція декого може виявитися аж занадто сильною. Хтось біжить, не контролюючи себе. У когось — ступор і людина не може зрушити з місця. Хтось впадає в істерику.
У цьому випадку хтось зі сторони має людину «розчохлити» — наприклад, просто пом’яти руки, аби повернути їй відчуття контролю над тілом. Крім того, треба намагатися прибрати «глядачів», і все ж таки спробувати відвести людину у більш безпечне місце.
Пам’ятайте «правило рятувальника» — передусім турбуватися про власне виживання
Опинившись у складній ситуації, намагайтеся чим можете допомагати оточенню. Це полегшить переживання і надасть сил. (До речі, це правило відоме ще від вʼязнів німецьких концтаборів). Втім, не менш важливо і пам’ятати так зване «правило рятувальника»: спочатку турбуватися про власне виживання, вже потім — думати про інших.
Не намагайтеся знімати стрес алкоголем
Після війни на всіх українців чекає те, що в радянські часи називали «афганський синдром», або, якщо називати цей стан правильно, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Він буде і серед комбатантів, і серед цивільного населення — ми всі тепер зачесані під одну гребінку.
Якщо людина відчуває, що не може подолати кризу, не варто «лікуватися» за допомогою ста грамів або базікати з подружкою на кухні. Зараз є багато психологів-волонтерів, краще знайдіть фахівця.
Із найпростішого, що люди можуть робити самостійно навіть перебуваючи у зоні бойових дій, — це вправа «Безпечне місце». Треба уявити себе в максимально безпечному комфортному місці і розслабитися.
Я розумію, що в критичних умовах важко уявити себе десь на Балі. Але важливо хоча б трохи стабілізувати організм, вирівняти дихання, привести у норму серцебиття.
До того ж варто робити найпростіші фізичні вправи. Організм накопичує «гормон стресу» — кортизол. А фізична активність допомагає знизити його концентрацію.
