Наприкінці минулого року Петру Порошенку, п’ятому президенту України, підписали підозру в держзраді у справі про постачання вугілля з неконтрольованих частин Донбасу. Державне бюро розслідувань опублікувало ключові факти справи Медведчука та Порошенка, яких підозрюють у підриві енергетичної безпеки України у 2014-2015 роках та фінансуванні тероризму.
У ДБР зазначають, що лише протягом 2015 року терористам «Л/ДНР» перерахували не менше 205,4 млн грн. А загалом на закупівлю вугілля планували виділити не менше 3,17 млрд грн.
На думку слідства, такими діями фігуранти поставили енергетичну сферу України в залежність від Російської Федерації та терористичних організацій, що підірвало економічну безпеку держави у 2014-2015 роках, позбавило можливостей для диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, а також надало РФ ширші можливості для подальшого втручання у внутрішні справи України і ведення проти неї підривної діяльності.
В свою чергу, у пресслужбі «ЄС» нагадують, що у 2014 році енергетична галузь України мала критичний стан через брак вугілля, й тому вирішили купувати вугілля в ОРДЛО. При цьому в Порошенка наголошують, що йшлось лише про підприємства, які залишались в українському правовому полі.
Втім, тогочасні заяви українських чиновників про те, що вітчизняна економіка не витримає товарної блокади Донбасу, є доволі сумнівними з економічної точки зору. Так, за інформацією СБУ, підприємства, які розташовані на окупованих територіях і здійснювали там свою фінансово-господарську діяльність, перерахували в український бюджет податків на 31 млрд грн. Водночас лише за спожиту електроенергію окуповані території заборгували 24 млрд грн.
А що з людьми?
Втім, є набагато важливіше питання — чи варто фінансувати непідконтрольні території з політичних та гуманітарних міркувань?
Перекриваючи фінансовий потік, ми відштовхуємо українців, які залишилися на непідконтрольних територіях, розриваючи останні зв’язки тих з батьківщиною? Чи навпаки — наближаємо момент їхнього визволення, позбавляючи терористів фінансування?
Якщо припинити закупівлі вугілля, шахти, що залишилися в ОРДЛО, закриються? Чи справді, як стверджувала тогочасна влада, 30 тис. шахтарів, які там залишилися, звільнять, і робітникам не залишиться нічого, як заради кусня хліба взяти в руки автомати і поповнити ряди сепаратистів?
Тетяна Чорновол, колишня депутат від «Народного фронту», у своєму блозі писала: «Наша перемога полягала в тому, що у нас тишком-нишком, але працювала п'ята колона на окупованих територіях. Це шахти і заводи, зареєстровані на території України. Це, на хвилиночку, означало не мало, а дуже багато — ми з-під носа у ворога вивозили в Україну наше народне українське багатство — антрацит, метал, вироби заводів… Ми переграли навіть сепарів, які виявилися заручниками такої ситуації».
На жаль, дані СБУ свідчать, що 47% доходу від реалізації вугілля йшло саме на фінансування незаконних озброєних формувань. Тільки за 2017 рік вугледобування на окупованих територіях збільшилося на 59%. А собівартість видобування вугілля в ОРДЛО коливалася в межах 500-600 грн за тонну, тоді як Україна купувала це вугілля по 1,7 тис. грн. Окупанти в ОРДЛО тоді на «законодавчому» рівні прийняли рішення про стягнення податків в розмірі 320 грн - 350 грн за кожну тонну вугільної продукції.
Між тим, протягом 6-7 міс. Україна безболісно могла б відмовитися від, як мінімум, 6,5 млн з 9 млн т вугілля, які закуповували на тій території, — замінити його імпортними поставками — з ПАР, Казахстану чи Південної Америки.
Але для цього потрібна була політична воля. А її не вистачало. Натомість вистачало надприбутків від існування цих «сірих» схем.
Як це все працювало?
У 2018 році група «Інформаційний спротив» (далі «ІС»), яку наші інсайдери в наближених до керівництва Міноборони колах називають близькою до ГУР МОУ, оприлюднила інформацію, що у 2016-му з окупованих районів Луганської і Донецької областей в Ростовську область вивезли 562 тис. т вугілля на суму $25,3 млн. У 2017-му 1,6 млн т на суму $63,1 млн. У І кварталі 2018 року — 747 тис. т на $25,8 млн.
«Враховуючи обмежені логістичні можливості чорноморсько-азовських портів РФ (загальний обсяг перевезень у 2016 році — 9,2 млн тонн на рік) і залізничних переходів на неконтрольованій ділянці російсько-українського кордону, вугілля з шахт окупованого Донбасу за ринковими цінами навряд чи когось зацікавить», — роблять висновок експерти групи.
У березні 2017 року «ІС» повідомила, що українські вугледобувні підприємства, які перебувають на території «ДНР», щодоби видобували 15 тис. т вугілля. Тобто щомісячний видобуток — 450 тис. т вугілля.
За інформацією «ІС», реалізація більшої частини видобутого вугілля російським посередникам відбувається по ціні $30-35 за тонну при собівартості видобутку $67 за тонну. Так, при закупівлях вугілля підконтрольною Сергію Курченку, який є імпортером 75% вугілля з «ЛНР», компанією «Газ-Альянс», ціна однієї тонни енергетичного вугілля складала $32. Водночас подальший перепродаж російськими посередниками вугілля з ОРДЛО третім країнам здійснювався вже за світовими ринковими цінами у діапазоні від $100 до $160 за тонну.
Тобто, на перший погляд, вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу знаходилася на межі колапсу. А єдиним напрямом реалізації вугілля, споживачем якого раніше була Україна, залишилася Російська Федерація.
Географія сепаратизму
Утім, за інформацією польської газети Dziennik. Gazeta Prawna, починаючи від березня 2017 року до липня 2018 року, лише Туреччина купила 2,3 млн тонн вугілля з ОРДЛО. Варто зазначити, що після того, як польське видання звернулося до дипломатичних установ щодо їхніх дій з блокування купівлі місцевими фірмами вугілля з окупованої частини Донбасу, влада Туреччини заявила, що розслідує цю інформацію.
В той же час голова компанії «ДТЕК» Максим Тимченко заявляв, що загальний обсяг проданого вугілля з окупованого Донбасу тільки в країни ЄС складає близько 2 млн тонн. «За нашою інформацією, загалом з окупованої території Донбасу туди (до країн ЄС — Прим. ред.) відправлено до 2 млн тонн антрациту. Польські компанії придбали близько 300 тис. тонн», — повідомив він.
Не менш цікава картина і щодо обсягів видобутого і, головне, транспортованого на територію РФ, вугілля з ОРДЛО. У вересні того ж таки 2017 року заступник міністра економіки РФ Сергій Назаров в інтерв’ю журналістам агентства Bloomberg заявив, що щомісячно з окупованих територій Донбасу відправляють у РФ приблизно 1 млн тонн вугілля. Надалі його Росія реекспортує у треті країни. В такий спосіб Росія допомагає наповнити бюджети самопроголошених «республік» для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню. «Вони розв’язують усі свої проблеми із соціальною інфраструктурою, бюджетом і пенсіями», — зазначив Назаров.
Втім, і на цьому не закінчуються колізії. Експерти все тієї ж групи «ІС» заявляють, що з 2021 року очікується закриття всіх восьми вугільних енергоблоків російської Новочеркаської ГРЕС, яка належить «Газпрому» і є єдиним споживачем вугілля у південній частині РФ. Очікуваний додатковий профіцит російського вугілля складе близько 3-4 млн тонн.
Але Міненергетики РФ стверджує, що саме українське, а не російське, вугілля, спалюють на Новочеркаській ГРЕС. Вона споживає в рік до 3 млн тонн палива, що видобувають на окупованому Донбасі. «Воно (українське вугілля) споживається на Новочеркаській станції… Основні обсяги сортового вугілля транзитом через територію Росії йдуть на експорт», — цитує заступника міністра енергетики РФ Анатолія Яновського агентство Reuters.
Нескладно порахувати, що за шість років війни лише Новочеркаська ГРЕС використала приблизно 18 млн тонн вугілля з окупованих районів Донбасу.
Простіше кажучи, подібними заявами прикривали реальні обсяги вивезення українського вугілля на територію РФ і, відповідно, «сірих» схем закупівлі українськими підприємствами вугілля, видобутого на території ОРДЛО, під виглядом російського.
Менше з тим, вже у січні 2019 року тодішній міністр енергетики та вугільної промисловості Насалик заявив, що, починаючи з 2016 року, Україна зменшила споживання антрацитової групи вугілля втричі. Він навіть назвав цифри: в 2016 році «Центренерго» споживало 2,2 млн тонн, а в 2018-му — 0,4 млн тонн.
Але про яке зменшення закупівлі вугілля йдеться, якщо лише за період із січня до жовтня 2018 року обсяг імпортованого вугілля й антрациту зріс на 15,5% чи 2,3 млн тонн у натуральному виразі?
Наприклад, у січні 2018-го Україна збільшила імпорт кам’яного вугілля й антрациту в 1,8 рази — на 1 млн тонн. Це підтверджують і дані ДФС. У грошовому вимірі у січні 2017-го імпорт вугілля склав $281,2 млн, що на 64% більше, ніж за аналогічний період 2017 року.
Все не так!
А тепер саме час повернутися до головної тези захисників закупівель вугілля в ОРДЛО за часів Порошенко. Нагадаємо, вони стверджували, що буцімто якщо припинити закупівлі, шахти, які і так балансують на межі банкрутства, закриються. 30 тис. шахтарів, які залишилися на непідконтрольних уряду територіях, звільнять.
Але, як ми бачимо, ця теза аж ніяк не відповідає реальності. Захоплені сепаратистами як державні, так і приватні шахти залишилися вельми прибутковим бізнесом. Ні для кого з пов’язаних енергетикою осіб не було секретом, що вже в перші роки окупації вибудували канали збуту вугілля з ОРДЛО під виглядом російського. А прибуток від торгівлі ділили ватажки сепаратистів і російські «прокладки» на кшталт структур втікача-«младоолігарха» Сергія Курченка. До речі, цю тезу підтверджує і «офіційна» інформація так званих «ДНР» та «ЛНР». За інформацією представників окупаційної влади, на вугледобувних підприємствах регіону працюють близько 35 тис. осіб і питання про закриття шахт не стоїть апріорі.
Простіше кажучи, за часи президентства Петра Порошенка влада та наближені до неї групи громадських активістів маніпулювали обсягами завезення контрабандного вугілля з ОРДЛО, прикриваючи оборудки з країною-окупантом. Єдине, про що доводиться гадати, — розмови про необхідність закупівлі вугілля на окупованих територіях були свідченням непрофесійності керівництва України, або прямої зацікавленості в корупційних схемах? Сподіваємося, що вичерпну відповідь на це запитання дадуть слідство та суд.
