Генерал-майор Андрій Ковальчук, командувач Оперативного командування «Південь», належить до покоління українських військових, які ніколи не служили у радянській армії. У 2014 році він керував обороною Луганського аеропорту, а зараз очолює Сили оборони Півдня.
Про генерала Ковальчука багато українців почули після визволення Херсона. Chas News розповідає про бойовий шлях військового.
Андрій Ковальчук: початок військової кар'єри та миротворчі місії
Андрій Ковальчук народився в 1974 році у селі Щитинь на Волині. Навчався у восьмирічній школі, потім — у машинобудівному технікумі в Ковелі. А далі вирішив розпочати кар'єру військового. Причому, вирішив спонтанно.
«Якось тато в мене запитав: «Андрій, ти закінчив технікум, а далі ж треба думати про вищу освіту». Я тоді думав, куди мені далі піти, а у батька була пропозиція щодо військового училища. І я вирішив поїхати до Києва та спробував там вступити до Київського інституту сухопутних військ», — згадував генерал.
Спроба виявилась успішною — у 1993 році Ковальчук поступив до столичного військового інституту (до 1992 року — Київське вище танкове інженерне училище). Проте провчившись там рік, майбутній генерал зрозумів, що інженерні війська — не його профіль. І перевівся до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища. Його Ковальчук і закінчив з відзнакою у 1997 році.
Військову службу Ковальчук розпочав на посаді командира взводу у 51-й механізованій дивізії. Далі був начальником штабу танкового батальйону, командиром механізованого батальйону та начштабу аеромобільного полку.
Паралельно у 2004 році Ковальчук закінчив Національну академію оборони України — за спеціальністю «бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з’єднань) Сухопутних військ». Після цього він приєднався до своєї першої миротворчої місію — у Косово. Там у званні майора він був заступником українського контингенту.
Додому Ковальчук повернувся у 2006 році і вже за п'ять років знову приєднався до миротворців. Цього разу у Ліберії, де служив на посаді начальника штабу вертолітного загону. Тоді ж йому довелося побувати і у сусідньому Кот-д’Івуарі під час заворушень.
Згодом генерал розповідав, що отриманий під час миротворчих місій досвід став йому в нагоді на початку російсько-української війни. І стосувався він не лише злагодженої роботи військових підрозділів.
«Це спілкування з людьми. Якщо взяти 2014 рік, то війна ж одразу не почалася. Вона починалась з непорозуміння. Я отримав навички з комунікації між людьми, з питань нівелювання загострення ситуації, збереження свого життя та життя інших військових в таких умовах», — розповідав Ковальчук.
Андрій Ковальчук: звільнення Слов'янська та бої за Луганський аеропорт
Початок російської агресії у 2014 році Ковальчук зустрів у званні полковника на посаді начальника штабу 80-ї окремої аеромобільної бригади. На перше своє завдання він вирушив 8 квітня.
Тоді о першій годині ночі надійшов наказ взяти під охорону Луганський аеропорт. Після цього ротна тактична група на чолі з Ковальчуком здійснила 400-кілометровий марш та о 13-й годині того ж дня зайшла в аеропорт.
На той час у Луганську вже з'явилися озброєні бойовики, вони захопили будівлю СБУ та зайняли запасний диспетчерський пункт на летовищі. Проте після появи десантників втекли з території аеропорту.
За тиждень Ковальчук отримав новий наказ — очолити батальйонну тактичну групу (БТГр) і вирушити на Слов’янськ. Дорогою українську колону намагалися блокувати агресивно налаштовані жителі впереміш з бойовиками. Тоді досвід «кризових комунікацій», здобутий під час миротворчих місій, дозволив успішно виконати завдання без застосування зброї.
На Донеччині Ковальчук брав участь у звільненні Лиману, Михайлівки, Слов'янська та Щастя. А потім отримав наказ знову повернутися до Луганського аеропорту, який опинився в оточенні бойовиків.
13 червня 2014 року Ковальчук мав летіти на борту Іл-76 з Дніпра, але останній момент його направили до Чугуєва, звідки він мав вирушити на літаку Ан-26 із бронежилетами. За кілька хвилин до вильоту полковник отримав трагічну звістку: один Іл-76 сів у Луганську успішно, а інший збили російські найманці. Тоді загинули 40 десантників та 9 членів екіпажу.
Після цього польоти до Луганського аеропорту припинилися, а командування почало планувати сухопутний рейд до аеропорту.
13 липня Ковальчук очолював один із загонів, які з боями прорвалися до оточеного ворогом летовища. Дорогою українська колона потрапила у засідку. П'ятеро бійців загинули. Сам Ковальчук отримав поранення, проте не покинув командування і довів десантників до місця призначення і далі керував обороною аеропорту до 31 серпня.
«Ви не розумієте, що таке для підрозділу втрата командира. Адже, коли солдат боїться, він дивиться на свого командира з надією. Куля увійшла зі спини і вийшла через плече. Я відчув, що поранений, але колону не міг зупинити, інакше б загинули бійці. Тільки коли ми доїхали у безпечне місце, мені надали допомогу», — розповідав потім Ковальчук.
У середині серпня до бойовиків приєдналися кадрові російські військові. Летовище знову опинилося в оточенні і перебувало під постійними обстрілами ворожої артилерії. У результаті більшість будівель на його території фактично перестали існувати.
30 серпня росіяни пішли у вирішальний наступ. Першу атаку вдалося відбити та навіть захопити у полон трьох кадрових російських військових — вони заблукали і приїхали на бензовозі прямо на український опорний пункт.
Рано вранці 31 серпня окупанти поновили наступ при підтримці 14 танків. За кілька годин український танковий підрозділ відступив з аеропорту і Ковальчук разом з приблизно 130 десантниками опинився сам на сам з ворогом.
Розуміючи, що без важкого озброєння, стримати противника не вийде, він запросив вогонь артилерії прямо по території аеропорту.
«В один момент, коли всі були всередині, поряд в 150 метрах стояв танк і бив по входу будівлі, — я викликав вогонь на себе. Мої хлопці навчені, знають, куди укриватись, усі були на зв’язку», — згадував Ковальчук.
У результаті росіяни та бойовики втекли від обстрілу. Тоді ж з полону вдалося втекти чотирьом українським десантникам, а один з них навіть у рукопашну забив конвоїра.
Вночі український гарнізон зумів прорватися з аеропорту та за 17 км з’єднатися з основними силами.
31 серпня загинули 13 наших військових, а усього за 146 днів оборони летовища — 32 бійці і ще 134 були поранені. При цьому, за даними з російських інтернет-ресурсів, у 2014 році в районі Луганського аеропорту загинули 224 кадрових військових рф.
Юрій Ковальчук: командувач Оперативного командування «Південь»
У серпні 2014 року Юрій Ковальчук став командиром 80-ї бригади, а у березні 2016 року його призначили начальником штабу Десантно-штурмових військ.
Того ж року до 25-ї річниці Незалежності України він отримав «Золоту зірку» Героя України, а на День захисника України — звання генерал-майора.
«Я лиш носій тих заслуг, які зробили поруч зі мною і солдати, і ті, кого зараз вже, на жаль, немає в живих. Це також заслуга і тих, хто звільнився із лав ЗСУ та працює на цивільній ниві, і тих, хто продовжує служити», — так коментував генерал нагородженням званням Герой України.
Під час роботи на штабних посадах генерал продовжував регулярно виїздити на лінію розмежування. У 2017 році під час поїздки додому він казав місцевим журналістам, що вже краще знає Луганську та Донецьку області за рідну Волинь. І з оптимізмом додав: «Але виженемо путіна з України — і буде вдосталь часу, щоб назбирати грибів у наших лісах».
9 серпня 2021 року президент Володимир Зеленський призначив Андрій Ковальчука командувачем Оперативного командування «Південь» (територія відповідальності: Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська та Херсонська області). Церемонія представлення тоді відбулась на острові Зміїний.
«Якщо нашу Україну розподілити на чотири рівні частини, то четверта частина — це Південь, за яку я, безпосередньо, відповідаю. Тобто за усі війська, які на цій території. Я відповідаю за їхнє застосування, за оборону оцієї четвертої частини», — пояснював Ковальчук свої повноваження в одному з інтерв'ю.
Із початком повномасштабного російського вторгнення Ковальчук став один із керівників оборони Півдня України. Деталі розподілу обов'язків та планування операцій стануть відомі вже після завершення війни, проте заслуги генерала вже відзначають не лише в Україні, але й за кордоном.
«Командуючи більш ніж ста тисячами українськими військовослужбовцями, об'єднаними у десятки бригад, генерал Ковальчук продемонстрував здатність спритно планувати атаки у глибокому тилу росіян, обманні операції, а також здатність виявляти слабкі місця у російських позиціях для атак наземних військ. А коли наприкінці серпня південний контрнаступ набрав обертів, він організував кампанію із ізоляції тисяч російських солдатів на західному березі Дніпра», — писав австралійський генерал у відставці Майк Раян у своїй статті «Розповідь про трьох генералів — як українське військо змінило хід війни» (інші два генерали — Валерій Залужний та Олександр Сирський).
Блокування окупантів на правобережній Херсонщині завершилося їх втечею на інший берег Дніпра. 11 листопада українські війська зайшли до Херсону, а наступного дня звільнений обласний центр відвідав командувач ОК «Підвень». Місцеві жителі зустріли Андрія Ковальчука оплескам, обіймами та скандуванням «Дякуємо».
Щодня Сhas News відбирає для вас найважливіші новини. Приєднуйтесь до нас у Facebook та Telegram, щоб нічого не пропустити.
