Минулого вікенду відбулася Мюнхенська безпекова конференція. Цього разу — на фоні найвищої напруги навколо України.
15 років тому президент РФ Володимир Путін виголосив промову про «кінець однополярного світу», у якій він, як говорять, фактично оголосив нову холодну війну Заходу. Невдовзі він напав на Грузію. Зараз війська Росії погрожують Україні та всій Європі.
Про можливість повномасштабної війни і способи розв’язання кризи Chas News поспілкувався із Майклом Халтцелем — колишнім головним радником з питань зовнішньої політики Сенату США, а також особисто Джо Байдена, коли той займав посаду віцепрезидента.
— Пане Халтцел, як ви думаєте, цьогорічна Мюнхенська конференція допоможе зменшити ризики великої війни?
— Я вважаю, що Мюнхенська конференція дуже цінний інструмент, але цього року Росія не брала у ній участь. Тож я не бачу, як ця конференція може мінімізувати ризик конфлікту. Що вона могла зробити, так це зміцнити західних союзників — США і Європу, НАТО, ЄС — і таким чином підвищити витрати, які понесе Росія, якщо вона вирішить вторгнутись в Україну. Але про укладання угоди з Росією не йшлося, бо росіян не було.
— Але у росіян до того були зустрічі з Блінкеном, Макроном, Шольцем, були телефонні розмови з іншими західними очільниками. І суттєвих результатів це не принесло. Чому?
— Путін силкується домогтися, аби Захід прийняв його диктат, його максималістські вимоги. Він не веде переговори, він увімкнув режим диктування умов. І це не спрацює. Він перебуває у своїй «бульбашці» як мінімум півтора року, він зустрічається із дуже обмеженим колом осіб і не ясно, наскільки точну і нефільтровану інформацію він отримує. В будь-якому разі Захід не повернеться до меж 1997 року, ніхто не змінить статтю 10 Північноатлантичної оборонної угоди.
— Схоже, тактика Путіна полягає у висуванні надзвичайно великих вимог, щоби потім їх зменшити і отримати своє. Захід розуміє цю його поведінку?
— Я не можу говорити про інші країни, окрім Сполучених Штатів, але ми дуже добре знаємо цю його тактику. У часи Радянського Союзу була ще тактика «Що моє, то моє, а що буде вашим, ми обговоримо». Путін і її намагається провадити.
Я не можу говорити за 27 країн-членів ЄС, але, думаю, деякі країни, такі як Фінляндія, Латвія і Литва, Естонія чи Польща розуміють Росію добре. Але ті країни, які знаходяться далі від Росії, мають певні бізнесові інтереси у співпраці з нею, і це впливає на їхню політику. Але у нас є найкращі експерти, які знаються на Росії, і ми не є наївними щодо неї. Ми розуміємо: Путін намагається, як говорять, вийти за рамки дозволеного. Він перевіряє, як далеко він може зайти завдяки своєму блефу, який спротив чинитиме йому Захід.
Щодо України, то я думаю, що вторгнення росіян хоча б на частину України є абсолютно можливим, але ніхто не знає, як буде насправді. Я думаю, Путін бачить можливість спричинити кризу, і йому це потрібно, тому що час не на його боці. Росія втрачає силу, він має серйозні проблеми, Захід діє злагоджено. Щодо України, то він бачить, що вона все більше і більше повертається на Захід. Якогось біса, думає він, все більше молоді потрапляють на культурну орбіту Європи, а не Росії. Справи дуже змінилися з 2014 року. Він очікував, що тоді російськомовне населення підніметься і підтримає сепаратистів, але цього не сталося. Тож, по-перше, його спосіб вести справи не такий розумний, а по-друге, ми не такі тупі.
— Якщо Путін відійде від своїх нинішніх вимог, чого реального він може забажати?
— Я думаю, якщо він захоче грати в цю гру, то він захоче, аби Україна прийняла «Мінськ-2», як його розуміють росіяни. Це знову ж таки односторонні вимоги. І я вважаю, що це дуже небезпечно. Треба дуже уважно читати те, що сказав канцлер Німеччини Олаф Шольц після його зустрічі у Москві, що говорив Макрон. Мені здається, вони розглядають «Мінськ-2» як панацею, і я вважаю, що це небезпечно. У мене відчуття, що «Мінськ-2» у російському розумінні — прямі переговори із сепаратистами типу Пушиліна, погодження статусу автономії для Донецька і Луганська і все це до виведення російських військ — буде дуже непопулярним в Україні. Якщо Путін не збирається вторгатися в Україну, а хоче досягнути своїх цілей за допомогою примусу і погроз, то він буде домагатися цього.
Питання в тому, що робитиме Зеленський. І велике питання — що робитимуть США. Я сподіваюся, що у Вашингтоні не форсуватимуть «Мінськ-2» відповідно до російського бачення. Зеленський може сказати: проведемо референдум. Але тут питання у тому, як ви формулюєте питання на референдумі. І як його провести, коли частина твоєї країни окупована, бо референдум має включати і Крим, і Донецьк з Луганськом, і він має відбуватися під міжнародним спостереженням. Тому я думаю, що це малоймовірно.
— Тобто Путін хоче контролювати Україну через нинішніх сепаратистів?
— Думаю, Путін хоче, аби Донецьк і Луганськ були на кшталт Республіки Сербської у Боснії та Герцеговині. Аби Луганськ і Донецьк мали право вето в українській зовнішній політиці, мали напівавтономний статус, який фактично зруйнує всю структуру керування Україною.
— Останніми днями ми бачимо масивні провокації з боку росіян. Вони обстрілюють цивільні будівлі, вивозять людей до Росії. Це робилось спеціально під Мюнхенську конференцію?
— На мою думку, вони влаштовують провокації, які б виправдали їхнє вторгнення. Я поважаю Мюнхенську безпекову конференцію, але завершення Олімпійських ігор у Пекіні могло б стати більш важливим приводом для росіян. Захід розуміє, що ці провокації є прелюдією до можливого вторгнення. Це класична тактика залякування. Держсекретар Тоні Блінкен під час свого виступу у Радбезі ООН розповів про плани росіян у дуже тонких деталях.
— Володимир Зеленський водночас вважає, що постійні заяви про те, що Путін нападе протягом кількох днів, лише сіють паніку і шкодять Україні.
— Питання в тому, як краще: говорити відкрито про можливі події чи діяти так, як ми робили у 2014-му і нічого не говорили, коли «зелені чоловічки» захопили Крим. На мою думку, краще говорити про все відкрито. Кого турбує, знаємо ми точний день, на який заплановано російське вторгнення, чи ні? Ніхто не скаже: ви геть помилилися, ви сказали «23-е» замість «24-го». Це неважливо. Питання в тому, щоб відбити подачу, яку зробила Росія, і продемонструвати, що ми готові до всього.
— Путін вважає себе видатним зовнішньополітичним гравцем. Чи можна говорити, що зараз він вчинив один із найбільш невдалих кроків?
— Думаю, ви маєте рацію. Путін цього разу «облажався», отримав ефект, протилежний бажаному. Україна зараз краще облаштована, аби протистояти агресії, ніж роки тому. Він змінив думку багатьох українців про Росію дуже сильно, схвальне ставлення до Росії дуже впало порівняно з результатами громадського опитування у 2014 році. Крім того, НАТО і США зараз настільки об’єднані, що це важко було собі уявити навіть рік тому.
— Блінкен у своїй промові зазначив, що Росія на початку вторгнення здійснить ракетні удари по ключових містах України. Путін справді на це зважиться?
— Я не у голові у Путіна, мені важко зрозуміти, яка у нього стратегія. Але я думаю, що запускати ракети по Хрещатику було б найгіршою річчю для Росії у сенсі міжнародного піару. Дуже важко собі уявити, що це таки станеться. Але хто знає, все може бути.
— На вашу думку, чим закінчиться нинішня криза?
— Боже мій, ніхто цього не знає! Навіть якщо Путін вирішить не вторгатися в Україну, це не значить, що він відійде, буде собі мирним і полюбить Україну. Він продовжуватиме намагання підірвати українську демократію. Найгірше, що може бути для клептократичного авторитарного путінського режиму в Росії, — це успішна українська демократія. І тому найкраще, що може робити Україна, — це посилювати свою демократію.
