Популярність соцмережі Clubhouse стрімко зростає. Лише за першу половину лютого кількість скачувань застосунку зросла більше ніж удвічі — з 3,5 млн до 8 млн. Показник щодня зростає.
З урахуванням любові людства до живого спілкування нова соцмережа отримала б шалений успіх і тисячі років тому. Тож Сhas News вирішив пофантазувати та розповісти, які б спікери могли завести акаунти у Clubhouse в минулі століття, та в яких би «кімнатах» збирали великі аудиторії слухачів.
Римський форум
В часи Античності найбільшою популярністю в Clubhouse користувалася б кімната «Римський форум». Якщо проводити паралелі з сучасною Україною — такий собі мікс із засідань Верховної Ради, мітингів на Майдані та ток-шоу на кшалт «Право на владу» чи «Свободи слова». Користувачі слухали б, як на головній площі держави найвпливовіші спікери обговорюють закони, питання війни та миру, а також гризуться за владу.
Найбільші аудиторії в соцмережі збирав би Марк Тулій Цицерон — давньоримський політик та найвідоміший оратор доби Античності. До нашого часу збереглися 58 його промов, якими в наступні століття надихалися як митці (наприклад, Франческо Петрарка), так і революціонери (зокрема Максиміліан Робесп'єр).
Взірцем серед них вважаються виголошені в 63 році до н. е. чотири промови проти Луція Сергія Катіліни, який організував змову для захоплення влади в Римі. Саме під час першої з них пролунав вислів «О часи, о звичаї!» (лат. O tempora, o mores!), що пізніше став крилатим. Результатом старань оратора стала втеча Катіліни з міста та страта його прибічників.
В наступні роки Цицерон став автором ще багатьох видатних промов, а серед його «фоловерів» були ключові діячі останніх років Римської республіки — Гней Помпей, Гай Юлій Цезар та Октавіан Август. Однак дружба, як і в соцмережах, так і в реальному житті, може швидко закінчитися. Що й сталося з Цицероном — 7 грудня 43 року до н. е. філософа вбили політичні опоненти за згоди Октавіана.
Синя борода
Якщо політичні дискусії викликають у вас смуток, то зараз в Clubhouse можна послухати «оргазм у прямому ефір» чи про «чорнослив — найпротивніший ворог людства». А в добу Середньовіччя вам запропонували б оригінальний треш — дебати під час відьомських процесів. Як варіант — суд над героєм Столітньої війни Жилем де Ре. Французький воєначальник був одним із головних соратників Жанни д'Арк, успішно воював з англійцями та за свої заслуги отримав від короля Карла VII звання маршала. Однак після страти Орлеанської діви Жиль де Ре покинув службу і оселився в родовому маєтку.
В 1440 році маршала заарештували і віддали під церковний суд, який тривав лише два тижні. Головними обвинувачувачами стали єпископ Жан де Мелеструа та інквізитор Жан Блуен. Вони стверджували, що аристократ зацікавився алхімією, а потім за посередництвом італійського некроманта Франческо Прелаті уклав угоду з демоном Барроном. Далі в обмін на безсмертя у своїх замках він начебто масово ґвалтував та приносив у жертву сотні маленьких хлопчиків та дівчаток. Жиль де Ре спочатку звинувачення відкидав, але потім під тортурами в усьому зізнався, зокрема, що замордував 800 дітей (приблизно по одному на тиждень протягом 15 років). В результаті маршала визнали винним та відправили на вогнище.
Зараз історики вважають, що Жиль де Ре справді цікавився алхімією — в ті часи це була доволі популярна забава. А от стосовно іншої частини звинувачень погляди різняться. Одні гадають, що він дійсно був маніяком, інші допускають, що бретонський герцог Жан V та церква, скориставшись поганою репутацією маршала, вирішили прибрати до рук його володіння. У будь-якому разі образ кривавого барона міцно закріпився в народній пам'яті та втілився у казці Шарля Перро про Синю бороду.
Четвертий універсал
В добу Української революції її діячі також завели б акаунти в популярній соцмережі. Тем для обговорення вистачало. Зокрема, в 1917-1918 роках в топі — «Автономія у складі Росії чи незалежність?». Заключний етап дебатів на цю тему проходив би у кімнаті «Четвертий універсал».
Свої варіанти акту проголошення незалежності там могли би пропонувати голова Центральної Ради Михайло Грушевський, прем'єр Володимир Винниченко та міністр пошти і телеграфу Микита Шаповал. Професор закликав зосередитися на головному — проголошенні незалежності, а його колеги воліли прописати в документі економічні та правові засади розвитку суверенної держави. Проти такого рішення виступали спікери від російських соціалістичних партій, які кричали, що проголошення незалежності — це удар ножем у спину пролетаріату. А представники нацменшин вимагали спочатку ухвалити закон про національно-культурну автономію.
Врешті-решт Грушевський, Винниченко та Шаповал узгодили компромісний варіант. Четвертий універсал проголошував, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу», наказував уряду негайно почати мирні переговори з Німеччиною та її союзниками у Першій світовій, а також вжити необхідних заходів для боротьби з більшовицькою військовою агресією. Також солдатам обіцяли демобілізацію, селянам — соціалізацію землі, безробітним — роботу, нацменшинам — національно-культурну автономію та усім — дотримання демократичних свобод.
М'язи миру
Топовим спікером Clubhouse в середині ХХ століття став би Вінстон Черчилль. Багатотисячну аудиторію слухачів він міг зібрати 5 лютого 1946 року, коли виступив з промовою у Вестмінстерському коледжі у Фултоні. Називалася вона «М'язи миру».
Тоді британський політик у товаристві американського президента Гаррі Трумена розповів про своє бачення післявоєнного світу. За словами Черчилля, США перетворилися на наймогутнішу державу у світі, але перевага в силі означає й неймовірну відповідальність перед майбутнім. Черчилль багато говорив про обов'язок «захистити сім’ї простих людей від страхіть і потрясінь ще однієї війни» та необхідність «безкомпромісно проголошувати великі принципи демократичних прав і свобод людини, котрі є спільним надбанням усіх англомовних народів». Проте найбільш резонансна частина його промови стосувалася комуністичної загрози. «Сьогодні на сцену післявоєнного життя, яка ще нещодавно сяяла від перемоги союзників, лягла чорна тінь», «простягнувшись через весь континент від Штеттіна на Балтійському морі і до Трієста на Адріатичному морі, на Європу опустилася залізна завіса», а «комуністичні партії та їхні п'яті колони по усьому світу несуть величезну, зростаючу загрозу для християнської цивілізації». Такі б вирази могли почути користувачі Clubhouse.
Черчилль закликав країни Заходу до єдності у розвитку свободи та демократії та застерігав їх не проявляти слабкості перед Сталіним, щоб не допустити початку нової світової війни.
Доповідь викликала великий резонанс, однак у СРСР з її текстом ознайомилось лише вище керівництво. Якщо провести паралелі з сучасністю — то громадянам Радянського Союзу з ідеологічних міркувань забороняли б користуватися винаходами «американських імперіалістів» — iPhone та застосунком Clubhouse, а тому і почути про «М'язи миру» вони не змогли б. Однак відповідь Сталіна на закиди Черчилля вони прочитали в газеті «Правда», де комуністичний керманич порівняв колишнього британського прем'єра з Гітлером: мовляв, той, як і лідер нацистів, «розпочав розв'язування війни з расової теорії, стверджуючи, що тільки нації, які розмовляють англійською мовою, є повноцінними націями, покликаними вершити долі усього світу».
Культ особи
Зранку 25 лютого 1956 року учасники ХХ з'їзду КПРС могли отримати запрошення долучитися до закритої кімнати в Clubhouse.
Обговорення там не допускалося, а спікер був лише один — Микита Хрущов, який зачитав секретну доповідь «Про культ особи та його наслідки». Очільник комуністичної партії говорив немислимі раніше речі — що товариш Сталін, виявляється, відійшов від ленінських принципів, у власних інтересах розпочав масовий терор проти «чесних кадрів партії та Радянської держави» та цілих народів і встановив свій культ особи. Колишньому всемогутньому вождю навіть закидалося, що він «проспав» підготовку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР.
Хрущов наводив багато прикладів незаконних репресій. Щоправда, багато з них стосувалися осіб, які самі доклали руку до масового терору, — як-от один із організаторів Голодомору Павло Постишев. Та й говорячи про незаконні депортації, очільник КПРС проігнорував кримських татар, але згадав українців. За його словами, наші предки уникнули цієї долі лише тому, що їх було занадто багато й нікуди було їх вислати.
По закінченню приголомшливого спічу Хрущова «модератор кімнати» голова Ради Міністрів СРСР Микола Булганін запропонував питань не ставити та одноголосно підтримати схвальну резолюцію на текст доповіді.
