Пізно ввечері 3 вересня в Києві загорівся костел Святого Миколая. На щастя, ніхто не постраждав, проте пожежа сильно пошкодила храм, зокрема знищила унікальний орган, створений у 1980 році чехословацькою фірмою спеціально для будівлі. За словами міністра культури Олександра Ткаченка, відновлення костелу обійдеться в суму не менше 75 млн грн.
Свою допомогу одразу запропонувало багато українських бізнесменів. Лише за перший день вдалося зібрати 18 млн грн. Кошти виділили Rozetka, Monobank, ПриватБанк, Альфа-Банк, Райффайзен Банк, ПУМБ, Нова пошта, DragonCapital, ENSOта інші.
Активно допомагати місту вітчизняні підприємці почали ще у другій половині ХІХ століття. Тоді за їхні кошти в Києві збудували багато шкіл, лікарень, храмів, притулків, музеїв та інших установ, багато з яких працюють і досі та стали справжніми візитівками столиці.
Бессарабський ринок
Багато історичних будівель у Києві пов'язані з родиною Бродських, власниками однієї з найбільших «цукрових імперій» в дореволюційні часи . Засновник династії Ізраїль Бродський профінансував будівництво корпусів Єврейської лікарні, в яких зараз розміщена Київська обласна лікарня. Традицію меценатства продовжили його сини — Лев та Лазар. Вони виділяли кошти на будівництво Хоральної синагоги (яка зараз носить ім'я Бродського), Троїцького народного дому (Театр оперети), Бактеріологічного інституту (Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського), лікарень, училищ та ще низки об'єктів. Серед них найвідоміший — Бессарабський ринок.
На його будівництво у своєму заповіті Лазар Бродський виділив 500 тис. рублів. Проте міська влада спочатку не хотіла приймати такий подарунок через виставлену меценатом умову. Він хотів, щоб за рахунок прибутків ринку щороку 4,5% від суми заповіту виділялося на фінансування заснованих ним установ. Однак київські урядовці боялися, що ринок може виявитися збитковим і тоді на міський бюджет повісили б величезний борг.
Компромісний варіант запропонували адвокати Бродських. Місто випускало облігації цільової позики на 500 тис. рублів під 4,5% річних, які б викупили нащадки Лазаря. Відрахування за відсотками йшли на фінансування лікарень, а основна сума — на будівництво критого ринку. При цьому виплата боргу Бродським розтягувалася на 64 роки і мала йти за рахунок прибутків ринку. На такі умови міська влада з радістю пристала. В 1908 році відбувся конкурс на проєкт будівництва, за два роки розпочалися роботи і вже в 1912 році Бессарабський ринок прийняв перших покупців.
Охматдит
Терещенки — ще одна відома родина київських меценатів. Представники династій цукрозавдочиків регулярно фінансували будівництво в Києві навчальний закладів, лікарень, притулків, музеїв та соборів. Багато з них працюють за призначенням і сьогодні. Наприклад, найбільший дитячий медичний заклад в Україні «Охматдит» веде свою історію від Київської безоплатної лікарні для чорноробів, відкритої в 1894 році.
На її будівництво та оснащення Нікола Терещенко виділив 137 тис. рублів, а потім пожертвував ще 100 тис. на спорудження додаткових корпусів для тифозних, інфекційних та хронічних хворих. Крім того, він виділив 200 тис. на утримання лікарні та заснував окремий фонд, із якого виплачували допомогу пацієнтам після виписки. Лише за перші 10 років безкоштовну медичну допомогу в закладі отримали майже 9 тис. осіб із незаможних верст. Уже після приходу до влади більшовиків у 1921 році заклад перепрофілювали на надання медичної допомоги дітям.
Педагогічний музей
Педагогічний музей на вулиці Володимирській, в якому під час революції засідала Центральна Рада, збудували на кошти голови київського Біржового комітету Семена Могилевцева. Сам музей відкрився в 1902 році, проте спочатку не мав власного приміщення і періодично переїжджав із одного навчального закладу до іншого. Ситуація змінилася, коли голова Київського навчального округу звернувся за допомогою до відомого київського мецената. Могилевцев на той час профінансував спорудження та оснащення кількох лікарень, шкіл та заснував іменні стипендії для сиріт та дітей із бідних родин. Без вагань він погодився виділити 500 тис. рублів і на будівництво музею.
Роботи стартували в 1910 році під керівництвом 29-річного київського архітектора Павла Альошина і вже в жовтні 1912 року відбулося його урочисте відкриття. В музеї розмістилися виставкові зали, велика бібліотека, читальний зал, довідкове бюро та аудиторія для проведення масових заходів на 650 місць. Тож не дарма саме цю будівлю обрала для засідань Центральна Рада.
Київський політехнічний інститут
Один із найбільших вишів України також з'явився завдяки ініціативи меценатів. У 1896 році на нараді вітчизняних цукрозаводчиків, міської влади та керівництва залізниці прийняли рішення створити в Києві політехнічний інститут. Вони заручилися підтримкою міністра фінансів Сергія Вітте та профінансувати освітній проєкт. У стислі терміни благодійникам вдалося зібрати мільйон рублів — третину від усієї необхідної суми. 150 тис. виділила родина Терещенків, 100 тисяч — Лазарь Бродський, 75 тисяч — голова Біржового комітету Києва Микола Хряков. Усього ж благодійні внески зробили 139 товариств, заводів, банків та окремих громадян. Також 300 тис. виділила Київська міська дума.
У результаті вже за два роки вдалося запустити роботу вищого навчального закладу. Спочатку в орендованій будівлі, а в 1902 році — у власному головному корпусі на Шулявці, спорудженому за проєктом архітектора Ієроніма Кітнера.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому
На будівництво пам'ятнику Богдану Хмельницькому скинулися самі кияни. Збір пожертв стартував у 1870 році та вже за кілька років вдалося назбирати майже 44 тис. рублів. Для тих часів — сума велика, проте її все одно не вистачило на реалізацію проєкту, розробленого російським художником Михайлом Микешиним, автором пам'ятника «Тисячоліття Росії» в Новгороді. В результаті для економії коштів скульптурну композицію скоротили і вирішили обмежитися статуєю гетьмана на коні — Микешин спочатку пропонував, щоб Хмельницький скидав польського шляхтича, єврея-орендаря та єзуїта зі скелі, перед якою «малорос, червонорос, білорус та великорос».
Сам пам'ятник відкрили лише в липні 1888 року. І це при тому, що бронзові скульптури привезли до Києва в 1880 році. Наступні вісім років витратили на пошук місця для монумента, вибір дизайну його постаменту та пошук коштів для монтажу скульптурної композиції. В результаті ще 12 тис. виділив міський голова Іван Толлі, а постамент зробили з гранітних глиб, що залишилися з будівництва Миколаївського ланцюгового мосту.
