У британській королівській родині черговий скандал. Герцогиня Сассекська Меган Маркл в інтерв’ю Опрі Вінфрі розповіла про расистську поведінку своїх вінценосних родичів та психологічний тиск, який відчула після одруження з принцом Гаррі. У Букінгемському палаці у відповідь заявили, що до Меган, Гаррі та їхнього сина Арчі завжди будуть ставитися з великою шаною та любов’ю, а порушені в інтерв’ю проблеми обговорять приватно.
Цей інцидент не перший і точно не останній. Проблеми в королівській родині завжди привертають увагу суспільства, а члени найвідомішої правлячої династії сучасності регулярно дають приводи для обговорення.
В минулі століття ситуація була такою ж, а скандали — ще масштабнішими і часто трагічнішими. Ось три підтвердження цього — з історії Німеччини, Сербії та Великої Британії.
Трагічна доля онуки Ярослава Мудрого
Сьогодні Генріха IV, скоріше за все, відправили б до в’язниці за домашнє насильство та сексуальні збочення. Не допомогли б ані статки, ані титул імператора Священної Римської імперії. В реальності ж він зберіг корону, проте відчутно підірвав свій авторитет, а Папа Римський відлучив його від церкви. Все це стало можливим завдяки мужності його дружини Адельгейди — таке ім’я отримала в Німеччині онука Ярослава Мудрого Євпраксія Всеволодівна.
Княжну ще в 15-річному віці батько видав заміж за саксонського графа Генріха Довгого. Проте у шлюбі вони не пробули і року. Після раптової смерті чоловіка Євпраксія не повернулася додому та за два роки (в 1089-му) вийшла заміж за імператора Генріха, старшого її на 20 років. Почуття між молодятами якщо і були, то швидко охолонули. Імператриця перетворилася на заручницю та секс-рабиню. Чоловік утримував її у фортеці в італійському місті Верона і змушував брати участь в оргіях, віддаватися своїм друзям та навіть пропонував розділити з нею ложе сину Конраду. Останній на таку пропозицію відповів категоричною відмовою, покинув батька та перейшов до стану його ворогів. Тим часом Євпраксію спіткали й інші біди — в 1092 році помер її новонароджений син, а невдовзі й батько — Великий князь Київський Всеволод.
Попри усе імператриця не впала у відчай і наважилася на втечу. Більшу частину періоду свого правління Генріх IV добивався безмежної влади в імперії та проводив у війнах із внутрішньою опозицією і Папою Римським. Тож Євпраксія знайшла союзників, в 1094 році втекла з Верони і почала свідчити. Про нестримну хтивість та сексуальні збочення імператора чутки ходили і раніше, проте привселюдно про них заявила саме його дружина — для тих часів немислиме явище.
Спочатку її скарги заслухали на місцевому церковному соборі в Констанці. «Королева зізналася, що її змушували до стількох і таких нечуваних розпусних чужоложств та оргій, що навіть вороги виправдали її втечу, і вона зібрала співчуття всіх католиків за такі кривди», — напише з цього приводу німецький літописець. В 1095 році Папа Римський Урбан II скликав великий собор в місті П’яченца, на який приїхали 3 тис. священників та 30 тис. мирян з Італії, Бургундії, Франції та півдня Німеччини. Тут Євпраксія знову розповіла жахливу історію свого подружнього життя. Собор, який мав відверто антиімперський характер, став на сторону скривдженої жінки. Генріха ІV вдруге відлучили від церкви, Євпраксія ж отримала розлучення та прощення гріхів.
Після цього киянка ще зо два роки провела в Італії та Угорщині, де мала родичів, а потім повернулася на батьківщину. В 1106 році колишня імператриця постриглася в черниці Андріївського жіночого монастиря та за три роки померла.
Секс-скандал відчутно підірвав позиції Генріха ІV, хоча він ще десять років носив імператорську корону, з перемінним успіхом воюючи зі своїми ворогами, аж поки в 1105 році проти нього повстав другий син — також Генріх — та змусив батька зректися влади.
Кохання понад усе
Британські королівські династії за тисячу років пережили багато скандалів, але одним із найгучніших стало зречення в 1936 році короля Едуарда VIII заради шлюбу з коханою жінкою.
Принца змалку готували до ролі спадкоємця престолу. Його батько Георг V був маніакально відданий королівському протоколу і намагався виховувати в такому ж дусі сина. Проте молодий Едуард з головою поринув у світське життя, закріпивши за собою образ законодавця чоловічої моди та зірки вечірок. Разом з тим спадкоємець користувався великою популярністю серед простих британців. Він багато подорожував по Британській імперії та не цурався спілкуватися з найбіднішими підданими.
При цьому Едуард не поспішав одружуватися, віддаючи перевагу короткотривалим стосункам. Аж поки в 1931 році на вечірці в будинку чергової коханки не познайомився з американкою Воліс Сімпсон. В 1934 році між ними зав’язався роман. У королівській родині та британському уряді до обраниці спадкоємця поставилися вкрай негативно — вона не відповідала йому за рангом, вже раз була розлучена та ще й при цьому офіційно перебувала у другому шлюбі.
20 січня 1936 року помер Георг V. Новим королем став 42-річний Едуард. Вже наступного дня він зухвало порушив протокол, спостерігаючи у компанії ще формально заміжньої місіс Сіпмсон за проголошенням маніфесту про свій вступ на престол. Після цього американка подала на розлучення, а король не приховував, що планує з нею одружитися. Скандал у королівській родині призвів до масштабної конституційної кризи в Британській імперії — монарх як голова англіканської церкви не міг взяти шлюб з розлученою жінкою. Прем’єр-міністр Стенлі Болдівн відкрито заявив, що Сімспон не може стати британською королевою. Цю ж позицію поділяли і голови усіх домініонів Британської імперії, за винятком Ірландії. Врешті-решт 16 листопада Болдівн запропонував королю три варіанти: відмовитися від шлюбу, проігнорувати позицію міністрів, що призведе до відставки уряду та дострокових виборів, чи зректися корони. Едуард вибрав третє.
10 грудня він підписав акт про зречення і в промові по радіо пояснив своє рішення британцям такими словами: «Я знайшов неможливим нести важкий тягар відповідальності і виконувати обов’язки короля без допомоги і підтримки жінки, яку я кохаю».
Едуард вирушив у добровільну еміграцію до Європи і в 1937 році одружився з Сімпсон. Від нового короля, свого молодшого брата, він отримав новостворений титул герцога Віндзорського, однак на батьківщину зміг повернутися лише після смерті монарха. Більшу частину подальшого життя Едуард разом з дружиною провів у Франції, де і помер в 1972 році. Воліс пережила чоловіка на 16 років.
І поки смерть не розлучить вас
Схожі проблеми на початку ХХ століття спіткали і короля Сербії Александара Обреновича та його дружину Драгу. Проте у цьому випадку наслідки для героїв історії були трагічні. В 1895 році молодий монарх познайомився зі свою обраницею, яка входила до почту його матері Наталії.
Між ними зав’язався роман, проти якого королева-мати не виступала проти — попри те, що Драга була вдовою та старшою від Александара на 10 років. Вона думала, що ці стосунки підготують сина до майбутнього подружнього життя з однією з європейських принцес.
Проте Александар вирішив одружитися. Ці плани не оцінили як в родині, так і в уряді. Мати відвернулся від колишньої фрейліни та заявила, що Драга — безплідна повія. Батько, колишній король Мілан, на знак протесту полишив країну. Уряд подав у відставку, міністр закордонних справ вмовляв митрополита Белграду не благословляти подружжя. Проте Александар стояв на своєму і 23 липня відгуляв весілля.
А через місяць газети повідомили радісну новину: королева вагітна. Король на радощах помилував усіх політичних в’язнів, у тому числі і колишнього міністра поліції, який першим з уряду виступив проти його шлюбу. Александар також домовився про те, що хрещеним майбутньої дитини стане російський імператор Микола ІІ та отримав від нього в подарунок золоту колиску.
Проте дев’ять місяців спливали, а пологи все не наближалися. Тоді королева-мати, яка продовжувала твердити, що Драга безплідна, вмовила російський уряд послати до Белграду своїх гінекологів. Лікарі оглянули дружину Александара і одностайно встановили, що вона ніколи не вагітніла. Король був в розпачі, навіть погрожував пристрелити чи заарештувати медиків. Однак їхній вердикт виявився правдивим. Скоріше за все, спочатку лікарі неправильно трактували зміни у стані Драги — через проблеми із здоров’ям у неї припинилися менструації і до того ж вона почала набирати вагу.
Після скандалу із фальшивою вагітністю Микола ІІ скасував запланований візит сербських монархів до Санкт-Петербурга, не хотіли приймати їх і в інших європейських столицях. Ще більші проблеми спіткали Александара на батьківщині. По Белграду ширилися чутки, що він планував видати за власну ту дитину, на яку чекала його старша сестра, чи що спадкоємцем престолу можуть зробити брата королеви. І так невелика популярність Драги в суспільстві стрімко падала, все частіше лунали вимоги до короля розлучитися із своєю коханою. Проте Александар стояв на своєму і намагався правити в авторитарному стилі. В країні один за одним змінювалися уряди. Протестні мітинги розганяли.
На цьому фоні в середовищі молодих офіцерів зародилася змова. В ніч на 29 травня 1903 року заколотники (серед яких були і брати першого чоловіка королеви) вдерлися до палацу і вбили Александара, Драгу, двох її братів та ще кількох міністрів. Понівечені тіла короля та королеви викинули у палацовий сад, де вони пролежали два дні. А за тиждень парламент проголосив новим королем Петра Карагеоргієвича, батько якого свого часу посідав трон князя Сербії, однак у боротьбу за владу програв династії Обреновичів.
