10 листопада стартував продаж нового покоління ігрових консолей Xbox — Series Х та Series S, а 12 листопада — їхнього головного конкурента Sony PlayStation 5 (поки що тільки в США, Австралії та Канаді. До України та інших регіонів планети черга дійде 19 листопада).

Поки геймери по всьому світу замовляють новинки, Chas News розповідає, як люди проводили дозвілля до появи відеоігор. Історія, чесно кажучи, неосяжна, тому ми зупинилися на її головних віхах.

Прадавні люди, незважаючи на усі складнощі первісного життя, знаходили час для дозвілля. Наприклад, малювали на скелях, у тому числі і під дією психотропних грибів. А також грали в ігри. Цілком ймовірно, найдавнішими із нині відомих ігрових артефактів є кам’яні та гіпсові плити з двома рядами лунок віком близько семи тисяч років, знайдені на території Йорданії, Сирії, Ірану та Ефіопії. На думку дослідників, на них наші давні предки грали в попередницю манкали — гру, яка і зараз користується популярністю в арабських країнах. Але якщо стосовно функції цих плит сперечаються й досі, то знайдені в 2013 році в Туреччині 49 камінців точно мали ігрове призначення. Виготовлений п’ять тисяч років тому набір складався з фігурок свиней та собак, пірамідок та гральних кісточок.

Саме кості стали першою грою, яка отримала світову популярність. Їх виготовляли з глини, каменів, кісточок, міді тощо. Найпростіший варіант — прості дерев’яні палички, пофарбовані з одного боку в темний колір. Подібні набори археологи знаходять по усьому світу, в тому числі і в Україні. Наприклад, у курганах поблизу міста Сватове на Луганщині відкопали 25 астрагалів, датованих ХVIII ст. до н. е.

У ІІІ тис. до н. е. з’являються і більш інтелектуальні ігри. В Єгипті це сенет, на Близькому Сході — королівська гра Ура. Гральний комплект складався з дошки, фішок та кубиків. Згодом подібні забави з’являються і в інших частинах світу. Римляни грали в латрункулі, китайці — в любо, вікінги — в гнефатафл. Деякі ігри відійшли в минуле, а деякі, як то нарди чи шашки ґо, і зараз користуються популярність.

Окреме місце в гральній історії людства займають шахи. Скоріше за все, їхнім найдавнішим попередником була індійська гра чатуранга, яку потім дещо змінили перси і назвали шатрадж. Після завоювання Персії в VII віці гра поширилася в арабському халіфаті. І вже з нього потрапила до Європи. Наприкінці ХV століття у шахах у цілому запровадили нинішні правила. Пішакам першим ходом дозволили пересуватися уперед на дві клітинки, а слонам та ферзям — ходити по-сучасному.

Гра швидко завоювала популярність, і не лише як спосіб проведення дозвілля. В 1786 році Бенджамін Франклін, один з батьків-засновників США, в есе «Мораль шахів» писав, що «деякі дуже цінні якості розуму, необхідні в людському житті, потрібні в цій грі і зміцнюються настільки, що стають звичкою, яка корисна у багатьох випадках».

Давні настільні ігри не обмежувалися варіаціями шахів та шашок. Ще один популярний варіант — «наздоганялки», у яких два чи більше гравців пересувають фігури по треку відповідно до числа, що випало на гральних костях. Серед найдавніших прикладів — давньоєгипетські мехен, собаки та шокали чи індійська Мокша Потам, яка в ХІХ столітті потрапила до Європи і зараз відома під назвою «Змійки та сходинки».

В ХVI столітті з'явився і суто європейський варіант «наздоганялок» — «гра гусака». Перша згадка про неї датована часом правління тосканського герцога Франческо Медичі (1574 — 1587 рр.), який подарував гру іспанському королю Філіпу ІІ. Гравці кидали кубики і відповідно до заданих чисел пересували фішки по спіралеподібному треку, поділеному на клітинки. Мета — першим досягти кінцевої комірчини під № 63. При цьому потрапити на фініш треба було точним кидком, а якщо це не вдавалося, рух починали спочатку. По усьому полю були розкидані зображення гусака, потрапляння на які надавали гравцеві додатковий хід, а також штрафні комірчини — тюрма, таверна, смерть. Як на сьогодні, правила не дуже заплутані, однак свого часу гра завоювала популярність і на межі ХVIII — ХІХ століть на її основі масово з'явились інші «настолки».

Стилістика ігор диктувалася духом часу. Голландська «Гра в пароплави» рекламувала продаж квитків на пароплав Роттердам — Дордрехт. Її мета — досягти порту, подолавши такі перешкоди, як чашка кави, келих женевера та чуму. Видана в 1791 році в Парижі «Французька революція» пропагувала «політичний прогрес» — додаткові ходи надавали клітинки з революційними подіями, як то вбивство коменданта Бастилії маркіза де Лоне чи скасування феодальних привілеїв. А затримували гравця високопосадовці «старого режиму».

В 1800 році в Британії побачила світ «Оселя щастя: повчальна і морально-розважальна гра», яка, навпаки, пропагувала традиційні цінності. Клітинки з християнськими чеснотами наближували гравця до фінішу (себто «Оселі щастя»), гріхи повертали на початок, а ганебний стовп, в'язниця та злидні просто гальмували. Високоморальність гри проявлялася навіть у відмові від гральних кубиків, які асоціювалися з гріховними азартними іграми. Замість них для визначення дальності ходу використовували спеціальну дзиґу. В 1843 році гру завезли до США, де вона одразу стала бестселером. Щоправда, такий успіх багато в чому забезпечила відсутність конкуренції на ринку.

В 1860 році в Штатах випустили ще одного лідера настільних ігор — «Клітчасту гру життя», яка просувала вже світські чесноти. Гральна дошка нагадувала шахівницю, рухаючись по якій, гравець мав набрати якомога більше балів на шляху до «щасливої старості». «Чесність», «збагачення», «навчання в коледжі», «обрання до Конгресу» давали додаткові бали, а «бідність», «злочини», «безчестя», «в'язниця» та навіть «самогубство» віддаляли від фінішу.

З часом вибір ігор стає все більшим, з’являються нові жанри та сценарії. В ХІХ столітті подібні забави проникають і в Російську імперію. Зокрема, дітям пропонувалося якнайшвидше добратися з Москви до Одеси та назад, не дати вовкові з'їсти овець у вівчарні, або ж пограти в «гуська» (російський варіант класичної «гри гусака»).

Черговий прорив в індустрії настільних ігор зробила «Монополія». Її попередницю розробила в 1903 році американка Ліззі Мегі. Цікаво, що сама вона була противницею монополій і своєю грою «Землевласник» хотіла проілюструвати негативні аспекти концентрації земель в одних руках. Гра особливої популярності не отримала, але в 1934 році її переосмислив продавець обігрівачів Чарльз Дерроу. Правила він майже не змінив, трохи переробив дизайн та поставив перед гравцями мету стати монополістом. Така ідея американцям одразу зайшла. В 1935 році Дерроу передав права на гру компанії Parker Brothers і вже наступного року «Монополія» побила рекорди з продажів у США. Тоді ж компанія на всяк випадок викупила у Мегі патент на її «Землевласника». Заробила вона аж $ 500, в той час як Дероу за рахунок відсотку від продажів став першим геймдизайнером-мільйонером.

Ще один жанр настільних ігор, які користуються великою популярністю, особливо на Заході, — варгейми. З’явився він наприкінці XVIII століття в Німеччині завдяки старанням професора Хельмштедського університету Йогана Хельвіга. Для своїх студентів, більшість з яких переважно ставали офіцерами, він розробив військово-стратегічну гру. Грали в неї на великій шахівниці на 1666 клітинок, кожна з яких означала різний тип місцевості, а фігури символізували окремі роди військ. Свій варіант крігшпілю (з нім. «військова гра») згодом розробив прусський барон фон Рейсвіц. Він ускладнив правила, а шахівницю замінив макетом місцевості, який облаштовували у ящику з піском. У Пруссії полюбляли усе військове, а тому гра швидко знайшла свою аудиторію. Її поціновувачами стали принци Фрідріх та Вільгельм, а також багато офіцерів берлінського гарнізону. В 1824 році син фон Рейсвіца спричинив справжній фурор на показовій грі в прусському Генштабі.

У класичний кригшпіль грали на топографічних картах реальної місцевості двома командами до десяти чоловік у кожній. Гравці знаходились в різних кімнатах і не бачили своїх підрозділів, а накази передавали через посильних. Так симулювався «туман війни». Фігурки по полю розставляв суддя, який також міг затримати посильних, щоб ще більше надати забаві реалістичності. До грального набору входили книга правил, таблиці з описом можливостей кожного роду військ, циркулі та лінійки для вимірювання відстані. Гра не з легких, однак військові за такими баталіями проводили час з захватом. Згодом крігшпіль навіть став однією з навчальних дисциплін у німецькій армії.

В 1870 році Пруссія здобула блискавичну перемогу у війні з Францією, після чого грою зацікавилися за кордоном. Вже за два роки перше англомовне видання її правил вийшло в Британії, а згодом і в інших країнах.

Врешті-решт в 1913 році англійський фантаст Герберт Веллс значно спростив правила гри і видав збірник правил під назвою «Маленькі війни». Розроблені ним правила і лягли в основу більшості сучасних варгеймів.

В 1974 році від варгеймів відділився окремий вид настільних ігор — Dungeons & Dragons. Її розробники, американці Гері Гайгекс та Дейв Арнесон, зробили головними дійовими особами окремих персонажів, а самі дії перенесли у фентезійний світ з гоблінами, ельфами, чаклунами та драконами. Саме в неї грають головні герої серіалу «Дивні дива». Гра швидко завоювала популярність та навіть перенеслась на екрани комп’ютерів (Baldur's Gate, Neverwinter Nights та інші).

На початку 1970-х років розпочалася епоха відеоігор. Перші подібні ігри почали з’являтися ще в середині ХХ століття, проте вони призначалися для демонстрації можливостей комп’ютерів та лишалися в межах університетів чи наукових виставок. Широкому ж загалу вони стали доступні після випуску в 1971 році першого автомата для аркадної гри Computer Space та в 1972 році, коли у продаж надійшла перша ігрова консоль Magnavox Odissey.

А далі процес стрімко пішов уперед. В 1982 році в Японії компанії Nintendo та Sega випустили перші 8-бітні ігрові приставки (третє покоління ігрових консолей), а вже в 1994 році Sony представила свою першу PlayStation (п'яте покоління). Перша Xbox, виробництва Microsoft, надійшла у продаж в 2001 році. Україна ж про світ відеоігр дізналася на початку 1990-х років в першу чергу завдяки 8-бітній приставці Dendy — клону ігрової консолі третього покоління Famicom японської компанії Nintendo.

Xbox Series Х, Xbox Series S та PlayStation 5 представляють вже дев’яте покоління ігрових консолей. Перші приставки минулого покоління побачили світ лише сім років тому. За підсумками 2019 року, вартість ринку відеоігор досягла $ 149 млрд і за останніми прогнозами очікується, що в 2023 році вона перевищить суму в $ 200 млрд.

Проте і настільні ігри нікуди не ділися, а їх індустрія продовжує стрімко розвиватися. В минулому році ринок «настолок» оцінювався в $ 13,1 млрд, прогноз на 2025 рік становить $ 21,5 млрд. А враховуючи туманні перспективи подолання пандемії коронавірусу та викликані ним карантині обмеження, цифри зростатимуть.