404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
П’ять питань до українців від Володимира Великого, Богдана Хмельницького та Директорії

25 листопада українці не тільки обирали місцеву владу на наступні п'ять років, але й за бажанням могли відповісти на 5 питань президента Володимира Зеленського (ось результати). Гроші на опитування виділила партія «Слуга народу». Скільки саме, обіцяє показати у річному звіті.

Chas News вирішив пофантазувати, які питання українцям могли б поставити правителі з минулого, та де б вони взяли кошти на реалізацію такої ініціативи.

Володимир Великий

Перші київські князі — войовничі правителі. Володимир — не виняток. Серед його здобутків — переможні походи на Візантію, Волзьку Булгарію, Польщу, підкорення східнослов'янських племен білих хорватів та в’ятичів. А разом з тим і багата здобич. На опитування точно б вистачило.

Чи може позашлюбна дитина претендувати на батьківський спадок?

Звичайно! І відповідати «Ні» на опитуванні краще не треба. Скільки було дружин у князя Святослава, батька Володимира Великого, з літописів не відомо, проте з його матір'ю в шлюбі він точно не перебував. Ключниця княгині Ольги Малуша за своїм статусом на цю роль не підходила. Пізніші джерела взагалі пишуть, що, дізнавшись про вагітність служниці, княгиня відіслала її з Києва. Проте на кар'єру сина — Володимира — це не вплинуло: батько згодом призначив його князем Новгорода. А сам Володимир гнівно реагував на закиди про низьке походження. Так, у 979 році він отримав принизливу відмову від полоцької княжни Рогнеди на пропозицію одружитися. Вона заявила, що «не хоче роззувати робичича (сина рабині)» та віддала перевагу його братові Ярополку, вирішивши укласти шлюб із ним. У відповідь Володимир захопив Полоцьк, вбив батька і двох братів Рогнеди, а її саму силою взяв у дружини.

Чи треба легалізувати багатоженство?

Якщо вірити «Повісті временних літ», Володимир до прийняття християнства був «ненаситним в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розбещуючи дівиць» та утримував гарем на 800 наложниць. Також, за різними підрахунками, київський князь мав від шести до восьми дружин.

В літописі по імені згадуються лише три з них — «чехиня» Малфріда, полоцька княжна Рогнеда та візантійська принцеса Анна. Також у списку були «болгариня», вдова брата Ярополка (грецька черниця, яку той захопив під час одного із походів на Візантію) та ще кілька жінок, яких складно ідентифікувати. З більшістю з них Володимир до хрещення жив одночасно.

Проте після одруження з Анною, знову ж таки, відповідно до літописів, відпустив усіх наложниць та став вести праведний спосіб життя. Сучасні історики вважають, що літописець, згадуючи про великі гареми, перебільшував, бажаючи показати силу та енергію великого князя і підкреслити його тернистий шлях до Спасіння. Проте у будь-якому разі Володимир Великий тривалий час практикував багатоженство, що не викликало нарікань у його сучасників.

Чи приймати християнство?

Після провалу язичницької реформи Володимир замислився над зміною релігії. Відповідно до літописної легенди, від сусідів князь отримав кілька пропозицій на вибір: перейти в іслам, іудаїзм чи у християнство західного чи східного зразка. Після консультацій з боярами князь відправив послів, щоби вони дізналися, хто як служить Богові, та врешті-решт зупинився на грецькій вірі. В 988 році Володимир хрестився в Корсуні, а згодом охрестив киян у Дніпрі.

Якби своє рішення князь виніс на всенародне обговорення, то, скоріше за все, не отримав би підтримки. На більш-менш пристойний результат він ще міг розраховувати в Києві, де християнство почало поширюватися з часів Аскольда. Але й там люди оплакували Перуна, коли його ідол тягли по місту.

В інших регіонах ініціативу точно б не оцінили. Так, Новгород вдалося охрестити лише залучивши військо («Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем»), а протягом наступного століття на Русі час від часу спалахували язичницькі повстання.

Чи підтримуєте ви введення сухого закону?

Україна пережила кілька спроб введення сухого закону, але жодна з них успіху не мала. Вперше така безалкогольна перспектива замаячила за часів правління Володимира Великого. У період, коли Русь шукала для себе нову релігію, до князя прийшли посли від волзьких булгар, які запропонували прийняти іслам. Та князь відповів відмовою. Як переповідає літописець, можновладцю не припали до душі необхідність робити обрізання, відмова від вживання свинини, але найбільше — заборона вживати алкоголь. Начебто він сказав: «Русі веселість — пиття, ми не можем без сього бути». Тут можна без сумнівів стверджувати, що таку позицію підтримали б і піддані.

 

Чи підтримуєте ви введення в обіг власних монет?

Саме за Володимира Великого вперше на Русі почали карбувати власні монети — срібники та златники. З одного боку на них зображувався тризуб чи Христос, з іншого — портрет князя з написом «Володимир на столі (престолі) — а це його срібло (злато)». Спочатку монети відігравали роль коштовних сувенірів та мали швидше символічну функцію: наявність власних грошей підкреслювала суверенітет правителя. Присутні в обігу арабські та візантійські монети цілком задовольняли тогочасний попит, тому вітчизняну валюту виготовляли у малій кількості. Однак у будь-якому разі златники та срібники — це круто, а, отже, таку ініціативу можна і підтримати.

Богдан Хмельницький

В жовтні 1648 року Богдан Хмельницький разом з союзниками — татарами оточив Львів. Після взяття штурмом Високого замку гетьман відмовився захоплювати саме місто і погодився на виплату контрибуції. Усього львів'яни віддали грошей та товарів на суму в пів мільйона злотих. Більша частина з них пішла татарам, проте на решту можна організувати опитування населення.

Чи треба починати війну заради помсти?

Відповідь українців середини XVII століття — «Так», але тут важливий контекст. В 1647 році чигиринський підстароста Данило Чаплинський, давній ворог майбутнього гетьмана, напав на хутір Хмельницького біля Суботова, побив до смерті сина та вкрав любу жінку. В суді добитися справедливості постраждалий не зміг, натомість потрапив до в'язниці за звинувачення у підготовці повстання. Після звільнення Хмельницький подався на Січ та за підтримки запорожців почав визвольну війну. Події у Суботові хоч і стали поштовхом для наступних подій, проте козаки мстилися не стільки за завдані кривди Хмельницькому, як за обмеження своїх привілеїв, свавілля влади та магнатів і утиски православної церкви.

Чи підтримуєте ви зарахування учасників бойових дій у стан козаків?

Так, так і ще раз так. З війною розпочалося масове покозачення населення. До війська приставали як звичайні селяни і міщани, так і православні шляхтичі. Проте проголосити себе козаком та брати участь у боях мало, треба ще офіційне підтвердження статусу — себто зарахування до реєстру. А з цим якраз виникли проблеми. Відповідно до Зборівського договору 1649 року з польським королем реєстр обмежувався 40 тис. осіб, Білоцерківським договором обмежувався до 20 тис., а за умовами угоди з московським царем до реєстрових списків дозволялося внести 60 тис. козаків. Ті, хто до них не потрапив, мали повернутися до звичного життя.

Чи волієте ви бути під царем східним (московським)?

Шість років з перемінним успіхом йде війна козаків з Річчю Посполитою. Для остаточної перемоги бракує сил, треба негайно шукати союзників. Турецький султан — мусульманин і давній ворог, а підлеглий йому кримський хан вже двічі зраджував українців у найвідповідальніший момент. Домовитися з польським королем також не вдається.

Є ще один варіант — московський цар. З плюсів — він православний і обіцяє військову допомогу. Головний мінус — цар — самодержець, який не факт, що виконає обіцянки (як воно в результаті і сталось).

Сам гетьман схиляється до останнього варіанту, але це рішення необхідно затвердити на козацькій раді, яку і скликали в січні 1654 року в Переяславі. Врешті-решт учасники ради погодилися принести присягу царю. Як доповідали московські посланці, народ одностайно кричав: «Волимо під царя східного, православного!». Проте це було явне перебільшення. Коли посли вирушили по містах приймати присягу від населення, її відмовилися складати значна частина старшини (зокрема, Іван Богун та Петро Дорошенко), кілька козацьких полків, Запорізька Січ та українське духовенство. Тому, якби Богдан Хмельницький вирішив проводити з цього приводу опитування, то не факт, що отримав би підтримку своєї ініціативи.
​​​​​

Чи підтримуєте ви передачу гетьманської булави у спадок?

Посада гетьмана у Війську Запорізькому традиційно була виборною, проте Богдан Хмельницький, цілком ймовірно, планував передати її своїм дітям. Спочатку на цю роль підходив старший син Тиміш. Він разом з батьком готував козацьке повстання, брав участь у багатьох битвах та очолював війська як наказний гетьман у походах до Молдови. В 1652 році Тиміш одружився з дочкою молдовського господаря Василя Лупу Розандою, проте наступного року, допомагаючи тестю у боротьбі з Волощиною, загинув у Сучаві. Після цього Хмельницький вирішив передати владу молодшому сину Юрію.

В квітні 1657 року старшинська рада пристала на відповідну пропозицію тяжко хворого гетьмана. Однак після його смерті при 16-річному Юрієві Хмельницькому регентом став Іван Виговський, який згодом і отримав формально гетьманську булаву.

Якби ж це питання вирішувалося не старшиною, а шляхом всенародного опитування, то ініціатива Богдана могла отримати більше 50% голосів. Коли в 1659 році Виговський втратив усіх союзників і добровільно зрікся булави, генеральна рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького. Правда, наступні роки показали, що від батька він успадкував лише прізвище, а політиком і військовим виявися ніяким.

Чи підтримуєте ви особливий статус Січі?

Хоча козацька держава офіційно в документах іменувалася Військом Запорозьким, влада гетьманів над Запорізькою Січчю була формальною. Вона користувалася широкою автономією та зберігала традиційний устрій на чолі з кошовими отаманами. За часів Хмельницького з ними не виникало серйозних суперечок, проте в наступні роки запорожці часто проводили самостійну політику та виступали в опозиції до гетьманів.

Враховуючи роль Січі у визвольному русі, проти надання їй широкої автономії навряд чи хтось би виступив.

Директорія 

4 січня 1919 року, трохи менше за місяць після приходу до влади, Директорія дозволила міністерству фінансів випустити кредитові білети та знаки Держскарбниці на суму 3,5 млрд карбованців. Частину з цієї суми можна було б пустити і на друк бюлетенів.

Чи підтримуєте ви звернення до країн-учасниць Паризької мирної конференції із закликом підтримати незалежність України відповідно до 14 пунктів Вільсона?

У грудні 1918 року після повалення гетьманату Павла Скоропадського в Києві проголосили відновлення Української народної республіки. Незалежність одразу ж довелося захищати від зазіхань більшовиків та білогвардійців. При цьому армію необхідно створювати майже з нуля, а отамани на місцях відмовляються підкорятися. Справі могло б зарадити сприяння міжнародної спільноти. На перший погляд, відмовити у допомозі не мали, треба було лише попросити — країни Антанти після перемоги у Першій світовій війні планували облаштувати світ на основі 14 пунктів, висунутих американським президентом Вудро Вільсоном. У них, зокрема, йдеться (хоч і не прямо) про право націй на самовизначення.

Якби в умовах постійних бойових дій вдалося провести опитування з цього приводу, його результати все одно ні на що б не вплинули. Українська делегація так і не змогла стати повноцінним учасником переговорів на Паризькій мирній конференції, а її учасники відмовилися визнати незалежність УНР.

Чи підтримуєте ви надання Західній Україні особливого статусу?

22 січня 1919 року в Києві урочисто проголосили Акт злуки УНР та ЗУНР. Вперше з часів Київської Русі більшість українських територій об'єдналися в одну державу. Політики по різні сторони Збручу однаково мріяли про єдину соборну Україну, проте погляди на її майбутнє суттєво відрізнялися.

Запобігти можливим суперечкам вирішили, надавши Західній Україні особливий статус. Опитування з цього приводу не проводили, але схвальну відповідь дав Трудовий конгрес (парламент) УНР.

Відповідно до умов злуки ЗУНР перетворювалася на Західну область УНР,  проте зберігала власні закони, законодавчі й виконавчі органи влади, а також силові структури. Остаточне об'єднання відкладалося до скликання загальноукраїнських установчих зборів.

Чи підтримуєте ви скасування приватної власності на землю?

Зараз тема земельної реформи викликає палкі суперечки. А 100 років тому за землю могли і вбити. В умовах революції це було питання номер один і кожна з політичних сил пропонувала власний варіант його вирішення.  

8 січня 1919 року Директорія ухвалила закон про скасування приватної власності на «всі землі з їх водами, надземними й підземними природними багатствами та лісами», які проголошувалися спільним «добром народу». Селяни отримували землю лише у користування без права продажу. Максимальний наділ не мав перевищувати 16 га, надлишки безоплатно конфіскували і перерозподіляли між малоземельними селянами за нормою 5-6 га на одне господарство.

До закону зразу виникла купа заперечень. Одні селяни вимагали збільшити мінімальні наділи, інші — максимальні. Та й заборона купівлі-продажу землі не всіх влаштовувала. Тому й на опитуванні закон Директорії, скоріше за все, не отримав би підтримки.

Чи підтримуєте ви принцип «столиці у вагоні»?

Позитивна відповідь на питання обумовлювалася жорсткими реаліями бойових дій на кілька фронтів. В умовах війни на виживання з більшовиками та білогвардійцями державні установи УНР кілька разів змінювали своє місце перебування. Фактично протягом року столицями встигли побувати близько десяти українських міст, через що вороги придумали образливу приказку «У вагоні Директорія, під вагоном територія». 

Чи підтримуєте ви надання Симону Петлюрі диктаторських повноважень?

Відповідь на це питання, як і на попереднє, не має жодного значення. Петлюра так чи інакше отримав би диктаторську владу, оскільки інші четверо членів Директорії — колегіального вищого органу влади УНР — самостійно вийшли з її складу. Спочатку головою Директорії був Володимир Винниченко, проте в лютому 1919 року він подав у відставку, а його місце зайняв Петлюра. У травні  повноваження склав Опанас Андрієвський, який перед цим підтримав невдалу спробу військового перевороту. Останні два члени Директорії, Федір Швець та Андрій Макаренко, в листопаді виїхали за кордон із дипломатичними дорученнями. Після цього Петлюра, який вже і до того майже не рахувався зі своїми колегами, фактично зосередив у своїх руках одноосібну владу.