В Україні — третя хвиля епідемії коронавірусу. Ледь не щодня з’являються сумні рекорди — по кількості захворілих, госпіталізованих та померлих. Зараз єдиний шанс убезпечити себе від інфекції — зробити щеплення. А з цим у нас проблеми.
Станом на 2 квітня першу дозу в Україні отримало лише 267,8 тис. осіб. Повну вакцинацію пройшли лише дві людини. Для порівняння, у сусідній Польщі ці цифри — 6,5 млн та 4,4 млн відповідно. Провал кампанії — провина влади, яка не змогла забезпечити вчасні поставки вакцин. Поки що наша країна отримала лише 700 тис. доз, з яких 200 тис. ще не пройшли контроль якості. Хоча та ж Польща отримала 8,1 млн доз.
Проте, навіть якщо б в нашій країні були вакцини, 40% співвітчизників відмовилися б від щеплення за будь-яких умов — навіть якщо його робитимуть безкоштовно, а держава застрахує від можливих побічних ефектів. Схожі історії і в інших країнах. Наприкінці лютого за результатами опитування Ipsos, яке провели у Франції, 41% громадян не готові робити щеплення. У США таких 35%, в Японії – 28%, в Німеччині – 25%.
Антивакцинальні настрої зараз в тренді. Хоча сам рух антивакцинаторів виник ще 300 років тому. За століття аргументи противників щеплень майже не змінилися.
Замах у Бостоні
Однієї листопадової ночі 1721 року у будинок бостонського священника, відомого борця з відьмами, Коттона Мезера залетіла бомба. Так могли помститися родичі страчених у Салемі за звинуваченням у чаклунстві, однак кинули її радикальні антивакцинатори, які до вибухівки прикріпили записку — «Ти собака, будь ти проклятий: ось тобі щеплення». На той час у місті вирувала епідемія віспи і Мезер активно пропагував проведення варіоляції— попередниці сучасних щеплень. Однак більшість бостонців сприйняли цю ідею з жахом, не допоміг і авторитет відомого священника.
З повною силою рух антивакцинаторів постав у другій половині ХІХ століття із запровадженням масової вакцинації. В 1796 році англійський лікар Едвард Дженнер експериментальним шляхом розробив першу вакцину проти віспи. Людей заражали коров’ячою віспою, яка проходила майже безсимптомно, а після щеплення формувався імунітет від смертельно небезпечної натуральної віспи.
Вже в 1800 році щеплення зробили обов’язковим на флоті та в армії, а в 1853 — для всіх новонароджених віком до трьох місяців. Батькам, які відмовлялися вакцинувати дітлахів, загрожували штрафи чи тюремне ув'язнення. В 1867 році щеплення поширили на всіх дітей до 14 років та ввели повторні штрафи. У відповідь на такі рішення уряду в 1866 році виникла Національна ліга проти вакцинації – перша в світі подібна організація. Противники щеплень видавали журнали, друкували брошури та проводили мітинги. Найчисельніший з них відбувся в 1885 році в Лестері, коли 20 тис. осіб пройшлися вулицями міста, тримаючи дитячі труни та опудало Дженнера.
За схожим сценарієм розвивалися події і в інших країнах. В 1874 році віспощеплення зробили обов’язковим в Німецькій імперії, після чого у країні утворилася «Асоціація противників вакцинації». В США в 1879 році антивакцинаторам допоміг об’єднатися їхній англійський колега Вільям Тебб. Боротьба противників щеплень від віспи з державою тривала ще кілька десятиліть. Подекуди уряди навіть йшли на поступки. Так, в 1898 році британський парламент дозволив батькам, які не вірили в ефективність вакцини, отримати довідки про звільнення їх дітей від щеплення. Ввели спеціальний термін — «відмовник за ідейними міркуваннями» — Conscientious objector. За іронією долі, зараз так переважно називають осіб, які свідомо відмовляються від несення військової служби.
А в Ріо-де-Жанейро у 1904 році спалахнув справжній бунт проти вакцин від віспи. Під час масових заворушень, що тривали шість днів, загинули 30 осіб і ще більше 100 отримали поранення. Після цього уряд скасував рішення про обов'язкове щеплення. Згодом антивакцинаторський рух пішов на спад. Головну роль у цьому зіграли не штрафи, а ефективність щеплень.
На зламі XIX — XX ст. з’явилися вакцини та сироваткипроти хвороб, які раніше вважали смертельними. Так, у 1885 році Луї Пастер винайшов вакцину проти сказу — щеплення було єдиною можливістю не померти після укусу скаженої тварини. Трохи згодом з’явилася вакцина проти антраксу (російською — «сибирская язва») і жовтої лихоманки, яка була жахом спекотних країн, та сироватки проти правцю і дифтерії.
Втім, боротьба з віспою стала головною перемогою вакцинації — поки що це єдина інфекційна хвороба, від якої остаточно позбавилося людство. З 1976 року у світі не було випадків захворювання на віспу.
І знову за старе
Однак по мірі появи нових вакцин (в 1943 році — від коклюшу, в 1955 році — від поліомієліту, в 1963 році — від кору, а в 1967 році — від краснухи) рух проти щеплень знову набрав оберти. Неабияку роль в цьому зіграли як трагічні помилки виробників вакцин, так і публікація сумнівних медичних досліджень та активність конспірологів, а також розвиток ЗМІ, телебачення, а згодом і інтернету, які суттєво полегшили можливість швидкого поширення інформації.
Відповідно до опитування соціологічної групи «Рейтинг», 46% українців вважають безпечними лише деякі вакцини від COVID-19, а 16% — небезпечними взагалі усі.
Страх перед побічними ефектами завжди займав головне місце серед аргументів антивакцинаторів. Тим паче, що спочатку ці побоювання не були цілком безпідставними. До кінця ХІХ століття щеплення від віспи зазвичай робили з «руки на руку» — тобто культуру послабленого вірусу отримували не в умовах лабораторії, а «на місці» — набирали шприцом рідину з пухирця, який після щеплення на короткий час виникав на руці вакцинованої людини. Ця рідина містила послаблений вірус віспи.
Через брак медичних знань та недотримання гігієни віспощепії при заборі матеріалу могли занести якусь заразу донорам вакцини, чи, навпаки, поширити від них інші хвороби. Найчастіше так передавалися сифіліс чи гепатити. Наприклад, у 1885 році кілька сотень вакцинованих проти віспи раптом захворіли на жовтуху.
Цими «побічними ефектами» активно користувалися антивакцинатори. В 1887 році лікар Чарльз Крейтон, член Лондонського товариства за скасування обов’язкового щеплення, навіть видав цілу монографію, в якій переконував, що насправді за методом Дженнера людей заражають не коров’ячою віспою, а справжнім сифілісом.
На щастя, теорія Крейтона поширення не отримала, однак з безпечністю щеплень щось треба було робити. Тому з кінця ХІХ століття у більшості країн світу перейшли на використання так званого віспяного детриту. Його виготовляли у спеціальних віспяних телятниках, де зібрані у тварин гноячки перетирали з гліцерином. Така вакцина була безпечнішою, до того ж могла довше зберігатися.
З часом технології виробництва вакцин лише вдосконалювалися. Однак все одно час від часу траплялися трагічні помилки. Найвідоміша з них мала місце в 1955 році в США, коли американська компанія Cutter Laboratories випустила 120 тис. живих вакцин від поліомієліту, при виготовлені яких була порушена технологія атенуації вірусу
Багато вакцинованих дітей захворіли. Близько 40 тис. з них перенесли хворобу у легкій формі, але 200 осіб паралізувало, а 10 з них померли. Інцидент призвів до посилення контролю за виробництвом вакцин, що дозволило в майбутньому на етапі виробництва виявляти подібні помилки. Із останніх прикладів — на заводі в Балтиморі знищили 15 млн зіпсованих вакцин Johnson&Johnson проти коронавірусу.
Проте антивацинатори продовжували переконувати, що щеплення несе більше небезпеки, ніж користі. І шукати цьому все нові підтвердження. В 1974 році в британському журналі «Архів дитячих хвороб» вийшла стаття, яка підірвала багаторічні зусилля уряду по боротьбі з епідеміями коклюшу. Група медиків на чолі з лікарем Джоном Вілсоном стверджувала, що АКДПздатна викликати у дітей тяжкі неврологічні захворювання і навела 36 таких випадків. Сенсаційну новину одразу підхопили ЗМІ. Вілсон став частим гостем на телебаченні, а впливові британські газети почали масово публікувати історії батьків, які запевняли, що хвороби їхніх дітей викликані саме вакцинацією. Як результат за три роки рівень охоплення щепленням від коклюшу в Британії впав удвічі — з 77% до 38% і згодом країною прокотилося кілька хвиль епідемії — захворіли 102 тис. дітей, 5 тис. з них госпіталізували, 36 — померли.
У відповідь уряд ініціював масштабне дослідження на чолі з професором Девідом Міллерром. Протягом трьох років він збирав дані про всі випадки неврологічних розладів у дітей віком до 36 місяців та дійшов висновку, що вакцина АКДП може викликати їх лише в одному з 112 тис. випадків. Прихильники вакцинації розпочали активну агітацію, яка вкупі зі страхом перед епідемію коклюшу дозволила відновити довіру до щеплень.
Але як тільки вдалося побороти антивакцинальні настрої у Великобританії, «у наступ» пішли їхні однодумці з США. В 1982 році на телеканалі NВС вийшов документальний фільм «АКДП: вакцинальна рулетка». Більшість американських лікарів одразу звинуватили авторів у маніпуляціях, однак їх сенсаційний сюжет зробив свою справу. Суди засипали позовами проти виробників вакцин, яких батьки звинувачували у хворобах своїх дітей. Виробляти АКДП стало невигідно і станом на 1985 рік у США її продукувала лише одна компанія. Тоді у справу втрутився Конгрес, який наступного року запровадив державне страхування від тяжких побічних ефектів, викликаних вакциною. Це рішення допомогло відновити довіру до щеплень та не допустити катастрофічного скорочення виробництва препарату.
Втім, історія із сумнівними дослідженнями про небезпечність щеплення повторилася в 1998 році. Тоді в одному із найавторитетніших у світі медичних журналів The Lancet вийшла стаття англійського лікаря Ендрю Вейкфілда, який заявив про зв'язок між щепленням від кору, епідемічного паротиту і краснухи (КПК-вакцина) та розвитком аутизму і запальної хвороби кишківника (неспецифічний виразковий коліт) у дітей.
Лише через 12 років вдалося встановити, що результати дослідження були повністю сфальсифіковані, а його автор перед цим працював консультантом у антивакцинаторів. В 2010 році Генеральна медична рада Великої Британії визнала Вейкфілда винним по 36 пунктах обвинувачення, включаючи звинувачення в нечесності та жорстокості щодо дітей з особливими потребами та позбавила його лікарської ліцензії, а The Lancet видалив статтю зі своєї бази. Однак через чутки про зв'язок вакцинації з аутизмом сотні тисяч батьків по усьому світу й досі відмовляються вакцинувати своїх дітей.
Конспірологи рулять
36% українців, відповідно до того ж дослідження «Рейтингу», вважають, що вакцини придумали, щоби контролювати людей і заробляти. Ця теза теж не нова.
Коли в 1721 році Коттон Мезер безуспішно намагався переконати бостонців у користі варіоляції, по той бік океану англійський пастор Едмунд Мессі стверджував, що усі хвороби послані Богом за гріхи. Тому спроби захиститися від віспи за допомогою щеплень є не що інше, як «диявольська операція». А коли Дженнер придумав свою вакцину, по Європі взагалі пішли чутки, що вона здатна перетворити людину на корову. Теорія нічим не гірша за чіпи Білла Гейтса, які він начебто пхає у антиковідні вакцини.
Згодом спектр подібних «аргументів» лише розширювався. Так, наприкінці ХІХ століття на півночі Індії переповідали легенду про те, що британців з країни прожене чорна дитина з білою кров’ю. І от начебто в Лондоні і придумали вакцинацію, щоб таку дитину знайти. Не набагато далі пішли німецькі антивакцинатори-антисеміти. Наприклад, філософ Євген Дюрінг в 1881 році у своїй брошурі називав вакцинацію вигадкою єврейських лікарів, які хочуть «зіпсувати німецьку кров» та ще й заробити на цьому.
Гадаєте, лише зараз фармацевтичні корпорації почали «придумувати хвороби, щоб заробити на вакцинах»? Ні! Ще в 1885 році канадський «лікар-викривач» Олександр Росс переконував, що щеплення – це приховання форма експлуатації, придумана можновладцями та медиками для заробітку мільйонів фунтів стерлінгів на бідняках. Писав він ще багато чого: що вакцина не захищає від віспи, проте може фатально підірвати здоров’я; про втручання держави у приватне життя та посягання на свободу вибору.
За наступні сто років аргументи антивакцинаторів майже не змінилися. Вони і далі продовжують грати на людських страхах та шукати підтвердження своїх теорій, які часто суперечать логіці.
