404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Віденські меблі замість IKEA. Якими стільцями та шафами користувались кияни 100 років тому

1 лютого в Києві нарешті відкрили перший офлайн-магазин IKEA. Зараз торговельна мережа пропонує великий вибір товарів домашнього ужитку, однак відома вона передусім завдяки своїм меблям. Тепер їх зможуть перед купівлею безпосередньо роздивитися і українці, адже раніше продукція продавалася лише через інтернет.

Проте розроблену засновником IKEA Інгваром Кампрадом концепцію складних меблів вже давно запозичили багато інших виробників, у тому числі і українських. Отож, конкуренція на ринку велика. Про що не забула нагадати в день відкриття магазину IKEA мережа «Епіцентр» своїми провокативними білбордами.

Схожою була ситуація на ринку і на початку ХХ століття. Однак моду тоді диктували австрійські майстри. Chas News розповідає, хто і як продавав меблі в Києві у часи, коли Інгвар Кампрад ще навіть не народився.

Перший, але не останній

У 1899 році в Києві працювало 934 майстра з фахом столяра і меблевика. Однак у переважній більшості їхня продукція не вражала вишуканістю та слугувала суто для задоволення утилітарних потреб: на ліжку — спати, на лавці — сидіти, в шафі — зберігати речі. Проте якщо в гаманці вистачало грошей, то городяни могли вирушити за покупками у фешенебельні меблеві магазини та прикупити товар як вітчизняного, так і іноземного виробництва.

Один з перших таких магазинів відкрив в 1834 році німець Андрій Фалер. Бізнес продовжив його син Генріх. Він запустив невеличку меблеву фабрику, де працювало близько 50 робітників, а «виставковий центр» своєї продукції переніс до збудованого в 1897 році будинку на вулиці Великій Васильківській, 10. Меблевий салон займав три просторі зали на другому поверсі. Поряд жив і сам підприємець з родиною. В магазині демонстрували великий вибір меблів, дзеркал, залізних ліжок, портьєр та меблевої матерії. На бажання можна було запросити додому майстрів, які б декорували будинок за останнім словом моди.

Генріх Фалер, як і багато інших підприємців, утримував магазин у власному будинку

В 1897 році продукція Фалера на Київській промисловій виставці отримала золоту медаль за високу якість, однак згодом у підприємця справи пішли на спад. Фалер набрав у Полтавському земельному банку кредитів на 270 тис. рублів та не зміг по них розплатитися. Через це в 1901 році його будинок виставили на продаж. Магазин в ньому пропрацював ще кілька років, доки не закрився.

Проте на той час в Києві вже вистачало подібних меблевих салонів. Найкрутіші з них належали австрійцям, що й не дивно, адже у другій половині ХІХ століття моду на ринку меблів диктувала саме Австро-Угорщина.

Віденські меблі

Австрійським Інгваром Кампрадом став Міхаель Тонет, який розробив технологію виготовлення меблів з гнутої під парою букової деревини. Враховуючи, що свої експерименти він проводив у майстерні у Відні, згодом усі подібні меблі стали називати віденськими. Успіх до Тонета прийшов в 1851 році, коли він представив свої вироби на Лондонській всесвітній виставці. Відвідувачів вразили стільці та столики з вигнутими ніжками і протягом наступних десятиліть кожна заможна родина у Європі хотіла мати у будинку віденські меблі.

Вони виходили не лише елегантними і легкими, але й напрочуд міцними. У 1889 році просто із ресторану, розміщеному в Ейфелевій вежі, впав стілець «Model №14» — і не розбився. Згодом схожі краш-тести проводитимуть і в Києві. Міхаель Тонет міг пишатися, хоча до цього моменту і не дожив. Мебляр помер в 1871 році, проте його справу продовжили сини, на яких ще в 1853 році він оформив фірму «Брати Тонет».

Каталог продукції фірми «Брати Тонет»

В 1881 році компанія відкрила фабрику в Новорадомську в Російській імперії — вже четверту за рахунком та першу за межами Австро-Угорщини. Щороку тут виготовляли близько 61 тис. одиниць меблів. У наступному десятилітті ці обсяги виросли вдвічі.

Через широку популярність віденських меблів у Тонетів швидко з'явилися конкуренти. Головні з них — брати Яков та Йосиф Кон. Заснована ними в 1849 році фірма спочатку займалася лісоторгівлею, потім налагодила випуск гнутих букових меблів. В 1884 році підприємці також відкриють фабрику в Новорадомську. Згодом фірмові магазини обох компаній з'являються і в Києві, а до того часу їхню продукцію перепродаватимуть різні ділки.

Бізнес по-київськи

Поки Тонети і Кони налагоджували виробництво в Новорадомську,  1884 року в Києві свою меблеву фабрику відкрив Йосиф Кімаєр, теж австрієць. За 15 років вона стала найпотужнішою у південно-західних губерніях Російської імперії. Близько сотні робітників працювали у чотирьох цехах — столярному (де збирали дерев'яні частини м'яких меблів та каркаси шаф), токарно-різьбярському (де виготовляли різні орнаменти для шаф та буфетів), матрацному та шпалерно-декоративному.

В 1897—1898 роках Кімаєр збудував виробничий комплекс поблизу Хрещатика. На вул. Миколаївській, 13 розмістили фірмову крамницю. На замовлення фабриканта будинок збудували архітектори Владислав Городецький та Мартин Клуг. Зараз там знаходиться Міністерство юстиції.

Йосиф Кімаєр та його меблева фабрика

Меблі Кімаєра подобались багатьом і за межами Києва. Продукцію продавали в Одесі, Варшаві, Петербурзі та навіть в Томську і Вятці (сучасному Кірові). Підприємець також отримав кілька великих контрактів — його меблі закупили київські оперний театр та розкішний готель «Континенталь», відділення Держбанку в Чернігові та багато станцій Південно-Західної та Московсько-Києво-Воронезької залізниці. Найпрестижнішим замовленням австрійця стало облаштування павільйону великого князя Петра Миколайовича на Київській промисловій виставці 1897 року. У вітальні майстри поставили гарнітур м'яких меблів в стилі рококо, кабінет оформили у стилі ампір, вестибюль меблювали у арабських мотивах.

Фабрика та магазин Кімаєра успішно пропрацювали ще двадцять років, хоч наприкінці ХІХ століття конкурентів у них побільшало. Невеличку фабрику на Подолі відкрило «Акціонерне товариство братів Якова та Йосифа Кон». Спочатку на ній трудилося 40 меблярів, згодом їхня кількість зросла до 90. Великий фірмовий магазин займав перші два поверхи будинку на вул. Миколаївській, 9, відомого як «будинок Гінзбурга» по сусідству з меблевим салоном Кімаєра. На початку ХХ століття своє представництво в Києві відкрили і Тонети.

В рекламних оголошеннях меблярі не забували нагадувати про свої нагороди

Усього ж в 1916 році в місті нараховувалось три меблеві фабрики (Кімаєра, Конів та місцевого підприємця Черкаського), 21 меблева майстерня та 27 магазинів. З кожним роком зростав асортимент. Напередодні Першої світової з іноземних товарів киянам пропонували англійські ліжка та американські конторські меблі. Кілька років в місті навіть працював магазин японських меблів.

Рекламні війни

Враховуючи велику конкуренцію, продавці активно боролися за покупців. Рекламні оголошення публікувалися в місцевих газетах, в адресних книгах та довідниках, а яскраві вивіски вивішували біля магазинів. Ще як варіант можна було замовити піар-матеріал у пресі. Так, 1913 року в популярній газеті «Киевская мысль» вийшла стаття під назвою «Красень Київ». Її автор спочатку описував чудові краєвиди, а потім перейшов до вихваляння магазину варшавської фабрики «Щербинський і Ко», що якраз намагалася закріпитися у місті. «Магазин фірми Щербинського — свого роду виставка. Виставка витончених, дуже цінних меблів. Колосальний вибір всіляких меблів перетворює магазин в музей, де можна знайомитися зі зразками меблів всіх віків і поколінь», — говорилось у статті.

Більшість меблевих магазинів не мали власного виробництва і пропонували товари різних брендів

Деякі підприємці намагалися привернути увагу покупців незвичними назвами магазинів. Відповідно до тогочасної практики більшість торговельних точок носили імена своїх власників, однак зустрічалися і незвичні варіанти — «Кустар», «Старовина та розкіш», «Октавіан Август» чи навіть «Випадкові речі».

В місті також ходила легенда, начебто при виборі постачальника меблів до оперного театру з гальорки скидали стільці різних виробників. В результаті «тендер» виграв Кімаєр.

На ринок меблів сильно вплинув початок Першої світової. Супротивником Російської імперії стала Австро-Угорщина, що не могло не вплинути на ведення її бізнесу. Так, в «Акціонерному товаристві братів Якова та Йосифа Кон» спочатку ввели зовнішнє управління і в 1916 році компанію взагалі ліквідували. А після революції 1917 року в Києві настали холодні часи — взимку через нестачу палива городяни масово топили пічки своїми меблями.

Із встановлення радянської влади старі магазини закрилися. Прийшла нова епоха. Однак і зараз подекуди ще можна знайти стільці та шафи Кімаєра, Тонетів чи Конів. Як-не-як, меблі тоді вміли робити.