На початку XIX століття, коли Наполеон продав американцям Луїзіану, почав швидко зростати Новий Орлеан. І це не дивлячись на те, що при безлічі переваг у південного міста на березі океану був й суттєвий недолік — акліматизація. Нові поселенці невдовзі захворювали на лихоманку, від якої помирала приблизна половина з них. Але тим, що вижили, лихоманка більше не загрожувала.
Забігаючи наперед, уточнимо: проблеми Нового Орлеану були пов’язані з жовтою лихоманкою, — вірусним захворюванням, яке переносили комарі. Як тільки став відомий механізм передачі хвороби, болота почали осушувати і комарів та жовтої лихоманки значно поменшало. А у 1937-му винайшли вакцину і у США цієї інфекції позбулися взагалі. Втім, у контексті COVID-19 важливе інше.
Як зазначає Кетрін Оліваріус, дослідниця історії США, у своїй роботі «Імунітет, капітал і влада в довоєнному Новому Орлеані», у цьому місті виникла дуже цікава форма нерівності — імунна. «Акліматизовані» раби цінувалися набагато більше, ніж «не акліматизовані». Мало того, що господарі до них краще ставилися, але й самі «акліматизовані» раби почали вважати себе «вищою кастою», зі зневагою ставилися до братів по неволі і завдавали їм кривди. Щось подібне до «духів» та «стариків» у радянській армії.
У випадку ж з вільними людьми «акліматизація» була неодмінною вимогою отримання більш-менш пристойної роботи і участі у суспільному житті. Емігранти, які ще не перехворіли, не могли розраховувати на щось більше, ніж на працю портового вантажника. Вони залишалися маргіналами, аж доки не перехворіють, незалежно від проведеного у Луїзіані часу. Соціальне розшарування між «акліматизованими» та «не акліматизованими» було настільки великим, що навіть не йшлося про участь «не акліматизованих» емігрантів у політиці чи русі капіталів, не дивлячись на їхні компетенції та ділові якості. «Акліматизація» стала тут квінтесенцією усвідомленого прийняття ризику: люди зробили внесок у процвітання міста, піддаючи ризику своє життя, і розраховували на отримання дивідендів у вигляді більш високого статусу.
Чилі
У 1959 році ВООЗ впровадила єдиний для всього світу сертифікат вакцинації від жовтої лихоманки, який потрібен при відвідуванні країн, де ще існує ця хвороба. У березні 2020-го Сем Рейнсі, лідер камбоджійської опозиції у вигнанні, запропонував впровадити паспорти імунітету і у випадку з COVID-19 — як спосіб перезапуску економіки. Він опублікував у провідних виданнях світу серію матеріалів на цю тему. Не дивлячись на ключові відмінності між жовтою лихоманкою та коронавірусом, — такі, як легкість доступу до вакцин та імунітет, котрий у випадку з жовтою лихоманкою гарантовано зберігається на все життя, ідея Рейнсі набула популярності.
Першими спробували видавати «сертифікати про звільнення» пацієнтам, що видужали від COVID-19, у Чилі. Весною 2020-го ніхто достеменно не знав, скільки триватиме імунітет проти COVID-19. Тому у Чилі вирішили вважати, що антитіла будуть захищати від повторного зараження близько 5 років, як у випадку першого нового коронавірусу — SARS.
Громадянам, які перехворіли на COVID-19, дозволили виходити на роботу і годувати себе і свої сім'ї, в той час як інші зобов'язані були пересиджувати локдаун вдома, залишаючись без засобів до існування.
Але, вже не кажучи про суспільне незадоволення, введення «сертифікату про звільнення» дало прямо протилежний результат, ніж очікувалося. Знову-таки, COVID-19 — це не жовта лихоманка, від якої помирає кожний другий. Чилійці почали нехтувати правилами безпеки, щоб швидше перехворіти і отримати сертифікат. Та й з імунітетом проти COVID-19 виявилося не все так просто. Тому від задуму відмовилися.
Європа
Не дивлячись на поразку чилійців, ідея імунних паспортів навесні 2020-го зацікавила владу ЄС. Хоча наукова спільнота висловилася щодо цієї ідеї скептично. Два з найбільш авторитетних наукових видання світу майже одночасно випустило матеріали з подібними тезами: Lancet у квітні 2020-го і Nature у травні того ж року. Суть публікацій зводилася до того, що імунні сертифікати є сенс застосовувати лише у випадку, якщо:
— пацієнти, які видужали, мають імунітет, що запобігає повторному зараженню;
— імунітет триває довго;
— патоген мутує досить повільно — щоб антитіла захищали проти більшості штамів.
Рік тому відповідей на ці питання у випадку COVID-19 не було. Зараз вони вже є. Відомо, що новий коронавірус досить швидко мутує і вакцини чи природний імунітет не завжди ефективні проти нових штамів. Так, нещодавно з’явилося дослідження, яке стверджує, що у випадку «південноафриканського» штаму, який зараз почав розповсюджуватися по Європі, антитіла з крові людей, що перехворіли на «класичний» COVID-19, у 48% випадків взагалі не здатні знешкоджувати новий штам, а в решті випадків рівень їх зв’язування з вірусом занадто низький, щоб запобігти розвитку хвороби. Хоча можна сподіватися, що її прояви будуть легшими.
Виявлений нещодавно у Франції «штам Анрі-Мондора» ще більше відрізняється від попередника з Уханю, ніж «південноафриканський». З Франції вже почали надходити повідомлення про пацієнтів з типовими симптомами «корони», але з негативними результатами тестів. Одна з гіпотетичних причин — РНК нового вірусу має стільки мутацій, що існуючі тести не здатні «відловлювати» новий штам.
Тим не менш, Єврокомісія вже повідомила, що з 15 червня по всій Європі введуть паспорти вакцинації, які дозволять вільно перетинати кордони і відвідувати людні місця, — наприклад, театри. Хоча від інших людей у подібних випадках вимагатимуть робити швидкі тести на антиген.
По суті, у деяких країнах Європи подібні «паспорти» вже діють, хоча і не мають уніфікованого вигляду. Наприклад, з 27 березня Польща суттєво посилила вимоги до перетину кордону. Всі, хто прибуває до країни з-поза Шенгенської зони, повинні піти на карантин на 10 днів, або до отримання результатів зробленого у Польщі тесту на COVID-19. Втім, для осіб, які вже отримали повну вакцинацію, та для тих, хто за останні пів року перехворів на COVID-19 і має відповідну медичну довідку, зробили виняток.
Наприкінці лютого Ніколь Хассун з Бінгемтонского університету у США та Андерс Херлітц з Інституту досліджень майбутнього в Стокгольмі у виданні Scientific American задалися питанням етичності імунних паспортів. «Доступ до вакцини в різних регіонах і навіть в межах одного регіону може бути різним, — писали вони. — А декого не можна вакцинувати через серйозні захворювання».
Один з наочних прикладів, що наводять Хассун і Херлітц, — мати-одиначка з ослабленим імунітетом, яка не може пройти вакцинацію через стан здоров'я. Їй потрібно, щоб діти ходили до школи, а сама вона — працювала поза домом, «щоб зводити кінці з кінцями, створюючи при цьому обмежений ризик для інших».
Бас Ван Бавель і Мартен Шеффер, два нідерландських дослідника, історик і еколог, у березневій статті для Nature спростовують тезу про те, що стихійні лиха, такі як епідемії або землетруси, і соціальні потрясіння, такі як війни і революції, були «великими урівнювачами». Навпаки —доводять автори на прикладах від Середньовіччя до наших днів, «оскільки для більшості суспільств була характерна економічна і політична асиметрія, результат в основному — подальше збільшення нерівності».
Винести сміття з хати
Рівність прав та інклюзія завжди були засадничими цінностями, які об’єднували Європу. Зараз Європа вирішила від них відмовитися заради суспільного блага. Формальних порушень прав людини у цьому нема. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод чітко зазначає, що головною цінністю є людське життя. Тому стаття 15 цього документу говорить, що у випадку надзвичайних ситуацій допустимо обмежувати права і свободи, якщо подібні обмеження здатні врятувати життя.
Втім, про те, що ковідні паспорти — це прояв дискримінації і їхнє впровадження викличе суспільне незадоволення, європейські політики говорили не раз. Єдине, що можна реально зробити найближчим часом, — максимально пришвидшити темпи вакцинації, щоб уможливити отримання цього документу усіма. Після цього можна буде дозволити і винятки, такі, як скасування обмежень для людей, що не можуть вакцинуватися за медичними показниками.
По суті це означає перенесення питання нерівності з середини європейської спільноти за її межі. Тобто жодні механізми рівного доступу до вакцин для багатих та бідних країн, такі як COVAX, не працюватимуть, допоки ЄС та США не наситяться вакцинами.
Принаймні на найближчі роки до фінансової нерівності між мешканцями багатих та бідних країн додасться і нерівність, викликана різним імунним статусом. Тут з часів колонізації Нового Орлеану нічого не змінилося.
