Протягом найближчих вихідних увесь світ відзначатиме Хеловін. Атрибути цього дня — жахаючі костюми та перегляд горорів. Чому люди отримують задоволення від переживання страху?
Про це Chas News поспілкувався з доктором медичних наук завідувачем відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України Віктором Досенком.
— Навіщо люди себе жахають? Чому дарма подразнюють нервову систему?
— Лякатись — природний процес. Жахати себе — це компенсація нестачі реальних страхів у сучасному житті людини. Тисячі років нам «щастило» спостерігати за тим, як якийсь тигр чи ведмідь розриває когось на шматки. Тепер ми всі опинились у іншій реальності, а еволюцію не обдуриш — так довго ці жахливі «картинки» були частиною життя, а потім зникли. Тому нам хочеться їх бачити знову і знову.
— Чи відомо, що відбувається з мозком під час перегляду горору?
— Так, останніми роками науковці активно вивчають цю тему. Але справа тут не в інтересі до кінематографу. При перегляді таких фільмів активуються ті ж зони мозку, які активні під час посттравматичного синдрому. Це той випадок, коли люди стали свідками справжнього горору у житті. Наприклад, були учасниками бойових дій.
Тож вивчення страху має прикладне медичне значення. Багато людей залишаються з гіпертрофованими частинами мозку після жахливих подій у власному житті і це потрібно лікувати. Вивчити, що і де активується. І це вже достатньо детально вивчено. Не в останню чергу завдяки експериментам з переглядом фільмів жахів.
Наприклад, ось мозок людини, яка переглядає горор.
На фото видно, що відповідні центри мозку активуються під час перегляду страхітливих фільмів. Різним кольором позначені зони мозку, які більш активні, і ті, що втратили свою активність.
— Ви сказали, що людина звикла дивитись на жахи у своєму житті, тому ми і отримуємо задоволення від перегляду горорів сьогодні. Але чи можна припустити, що з часом любов до таких подразнень зникне? Все-таки втікати від тигрів, левів — не дуже актуальна історія у сучасному світі?
— Малоймовірно. Адже цей патерн формувався протягом десятків мільйонів років. Страх потрібний та важливий для навчання будь-якого виду — це стосується і людей, і тварин. Побачив, жахнувся і знаєш, що потрібно робити, або як себе поводити, щоб не потрапити в пащу умовного хижака.
Втім, уявити, що еволюційно ми змінимось — можливо. Але це трапиться через десятки мільйони років.
— Тобто фільми жахів та якісь умовні американські гірки будуть популярними завжди?
— Саме так. Їхню актуальність і цікавий зміст може перемогти лише реальність.
Якщо жаху стане багато в житті, то і фільми про це не захочеться дивитись.
— Колись люди споглядали, як звір з’їдав товариша і розуміли, що не потрібно туди сунути носа. А от сьогодні жахи нас можуть чогось навчити? Ну, наприклад, що у закинутому будинку краще не розділятись на команди.
— Так серйозно ставитись до розваг, звісно, не потрібно. Еволюційний процес — справа не одного дня. Але якщо ви вже щось вивчили — це залишиться з вами надовго. Наведу приклад з гризунами. Головними хижаками на мишей є щури.
Науковці поселили виводок мишей, які є родичами і добре знайомі між собою, у клітку. Одну з мишей на очах в інших перемістили в клітку до щура. Весь виводок побачив, що відбувається. Після цього у них виник посттравматичний синдром на довгі місяці.
Якщо провести такий же експеримент, але з мишкою не з виводку, то гризуни не матимуть ніяких синдромів після.
Тобто: оточення отримує травму лише через знайомих.
Тому, до речі, я вважаю, що потрібно робити прямі трансляції з палат, де помирають хворі на ковід! Жорстоко? Так, але наша реальність інколи страшніша, ніж будь-який горор. Пам’ятайте, що лише вакцинація може вас врятувати.
— Часто можна почути, мовляв, не люблю фільмів жахів або якихось адреналінових атракціонів. Чому у людей таке різне ставлення до цих подразників?
— Тут потрібно дещо роз’яснити. Всі речовини, які впливають на нервову систему, називають нейромедіаторами. Це адреналін, серотонін, дофамін та багато інших.
Умовний адреналін у всіх однаковий. Різниця у сприймаючих молекулах нейромедіаторів. Отримання задоволення від стрибка з парашутом залежить саме від чутливості цих молекул.
Це свідчить, що всі люди дуже різні. Одна і та ж доза нейромедіатора впливатиме по-різному.
Одні стрибнуть з парашутом, підуть на американські гірки або проглянуть фільм жахів і отримають приємний «післясмак». Їхній організм наповниться задоволенням від того, що був у стані небезпеки, але йому вдалось врятуватись. Інші ж при виконанні цих дій не відчують такого задоволення та подумають, що це просто зайва витівка.
Ситуація стосується не лише фільмів жахів. Цей принцип можна застосувати до виникнення будь-якої залежності — алкогольної, наркотичної і так далі. Все залежить від чутливості молекул, які сприймають нейромедіатори.
І, якщо було б завдання, то науково можливо визначити, кому з нас більше сподобається фільм жахів.
— Нещодавно прочитав дослідження, у якому розповідали, що на побачення дівчину потрібно кликати саме на фільм жахів. Адже переживання під час сеансу кіно зблизять вас. Це правда?
— Непоганий сценарій, але спершу треба погодити, чи цей жанр цікавий для вашої пари. Спільні переживання будь-яких емоцій зближують та позитивно впливають на формування пари. І це стосується не лише горорів.
— У підсумку, фільми жахів дивитись корисно? Чи можна їх показувати дітям?
— Гадаю, що корисно. Якщо знати міру і не зловживати лише цим жанром. Повторюсь, побачити щось жахливе, налякатись — цілком природно. Щодо дітей, та і дорослих, зрештою: мозок, якщо йому не показати якийсь збудник, сам вигадає щось страшне. Ми почнемо боятись дивного перехожого, закинутого будинку і так далі. А дитячий мозок взагалі любить додумувати жахливі історії. Тож дитина, дивлячись такий фільм, просто розвиває свій світ. А у світі існує і смерть, і жахи, вберегтись від яких, на жаль, неможливо.
