Володимир Зеленський нещодавно заявив, що членство України в ЄС стане доконаним фактом до кінця десятиліття. Втім, не уточнив статус виконання Україною маркерів з імплементації європейських соціально-економічних та правових стандартів на поточний момент.
Між тим, політичну частину Угоди підписали у Брюсселі ще 21 березня 2014 року, рівно 7 років тому. Від України очікують виконання пакету реформ в цілому до 2024 року. Тобто на все про все нам залишилося лише три роки. Проте на сьогодні ми заледве впоралися з половиною поставлених завдань — близько 53%.
Що потрібно знати про Угоду
Пакет домовленостей включає 24 напрями реформ політико-адміністративного, соціально-економічного, фінансового та правового секторів. Перелік заходів містить як синхронізацію номенклатури та механізм обміну даних, так і системні перетворення у сфері транскордонних економічних зв’язків, соціальних стандартів та верховенства права.
Цей процес є практично ідентичним для всіх нових членів ЄС, які долучилися наприкінці 90-х та в нульові. Причому для України вимоги є менш суворими, враховуючи інертність нашої адміністративної машини.
Виконання Угоди покладено на всі три гілки державної вертикалі. Кабмін розробляє нормативно-правову базу та механізм взаємодії з європейськими партнерами. Парламент схвалює зміни до закону та ратифікує підзаконні акти. Близько 20% реформ реалізується на рівні судової адміністрації та органів самоврядування суддів.
КМУ загалом реалізував на сьогодні трохи більше половини реформ в рамках своєї компетенції, ВРУ — біля 40%. Із судовою вертикаллю ситуація є найбільш критичною. Особливо в частині імплементації антикорупційного законодавства.
Саме з цих причин офіційний Євросоюз вже виголосив скептичне ставлення до перспектив членства України в ЄС, про що прямо зазначив у своїй доповіді німецький євродепутат Міхаель Ґалер.
Втім, є й поодинокі ознаки прогресу. Понад 80% запланованих євроінтеграційних реформ відбулося у сфері юстиції та дотримання прав людини (як не дивно, враховуючи те, що люди місяцями перебувають у СІЗО без жодного аргументованого рішення). Також спостерігається поступ у сфері регуляції міжнародної торгівлі та підприємництва, держзакупівель, безпеки та оборони.
Із казначейськими процедурами, оподаткуванням та освітніми стандартами починається невеличке провисання — зараз реформи реалізовані на 60—75%.
Chas New спробував визначити 10 найпроблемніших сфер, де євроінтеграційні реформи перебувають або в стані постійного «провисання», або практично не розпочалися. Колеги з «Європейської правди» істотно полегшили нам завдання, оцифрувавши перебіг імплементації євроінтеграційних реформ у проєкті «Навігатор Угоди». У представленні відсоткових розрахунків орієнтуватимемося на їхні дані.
Фінансове шахрайство — виконання менше 25%
Те, що зроблено на сьогодні, сталося виключно завдяки Кабміну. З боку Верховної Ради не відбулося жодних ратифікацій. Йдеться про закони, що встановлюють спільні з країнами ЄС правила щодо запобігання фінансовому шахрайству та боротьби з ним, відмивання грошей та незаконною діяльністю інвестиційних фондів. Всі ці закони мали бути ухвалені у 2020 році, але Рада їх саботувала.
Управління фінансовим сектором — виконання 35%
Міжнародні стандарти регулювання та нагляду у сфері торгівлі цінними паперами, захисту прав користувачів фінансових послуг та запобігання фінансування тероризму — друга больова точка українських єврореформ.
Проблема доволі схожа на описану в попередньому пункті. Адже Україна дедалі більше нагадує зону максимально ліберальних умов для роботи «пральних машин». Колись таким собі фінансовим «офшором» була Латвія, де сходилися рахунки практично всіх «прокладок» для легалізації грошей кремлівського істеблішменту. Як не парадоксально, одним із провідних гравців цього «прального» ринку був PrivatBank AS — латвійська філія українського «Приватбанку».
Але Латвія виявилася надто вправною в реалізації євроінтеграційної політики, зокрема щодо стандартів фінансового комплаєнсу. Відтак територією фінансової вакханалії стала Молдова. Але в 2014 році там вибухнув чималий скандал, пов'язаний із виведенням понад $3 млрд з місцевих банків на транзитні рахунки компаній найпотужнішого молдовського олігарха Влада Плахотнюка та громадянина Ізраїлю Ілана Шора.
Після закриття «мийного» конвеєру в Латвії та Молдові українські та російські корупційні канали почали активніше використовувати регуляторні воронки на українському ринку. Позаяк це приносить надприбутки бенефіціарам українських банків та фінансових компаній, не дивно, що імплементація реформ фінансового нагляду зазнає саботажу на рівні профільних комітетів Верховної Ради.
Як результат, 100% виконання дедлайнів Україні вдалося досягти лише впродовж 2017—2018 років — в період, що слідував за масштабним «банкопадом» — виведенням з ринку проблемних фінансово-кредитних установ. Далі все пішло шкереберть.
Повноваження регуляторних органів щодо обігу цінних паперів та фондового ринку так і лишилися на нулі, бо це не на користь механізмам маніпуляцій з ОВДП, які так уподобали в нас для «підтримки» курсу гривні.
Окремий пункт, що зазнав цілковитого саботажу, — вдосконалення процедур оздоровлення та виведення банків з ринку. Допоки не поставлено юридичної крапки щодо вимог власників групи «Приват» до України в справі «Приватбанку», цю тему панічно бояться порушувати на рівні НБУ.
Вочевидь, до повноцінного запуску нового силового органу — «Бюро економічної безпеки» — жодний з важелів фінансово-інвестиційного хаосу не піддасться «без бою».
Транспорт і транспортна інфраструктура — виконання 35%
Єдине, що в уряді України навчилися за останні сім років робити бездоганно, так це писати «дорожні карти» та стратегії розвитку. І в частині імплементації євроінтеграційних умов щодо транспортної інфраструктури цей пункт виконано на 100%. А далі — все те саме…
Було сподівання, що в 2020 році вдасться просунутися із запровадженням плати за проїзд великовантажним транспортом автодорогами, але й тут найшла коса на камінь. Вірніше — на потужні логістичні інтереси великих агрохолдингів.
Захист прав споживачів — виконання 40%
Практично всі завдання 2019 та 2020 років на рівні КМУ та ВРУ успішно провалені, окрім вимоги щодо запобігання використання дітьми запальничок… Зокрема — стандарти протидії недобросовісним комерційним практикам.
Ті, хто вважає, що цей пакет законів не на часі, бо ліберальне ставлення до поширення контрафакту дозволяє утримувати на внутрішньому ринку низькі ціни на товари широкого споживання, явно щось недоговорюють. Відсутність державної регуляції щодо контрафактного ПО та піратського мультимедійного контенту — це не лише доступність сучасних технологій на ринку з низьким рівнем купівельної спроможності, а й відсутність здорової конкуренції, яку могли б створити великі мережеві бренди.
А неконтрольованість національного митного простору приносить Україні, за даними American Chamber of Commers, недоотримання бюджетних надходжень від 2 до 4% національного ВВП щороку.
Соціальна політика, трудові відносини — виконано 40%
Вас взяли на роботу без угоди, звільнили без жодних фінансових зобов’язань — все це лишається незмінним. Прийнято лише документ щодо стратегії подолання бідності. Далі — все те саме…
За безпеку охорони праці за стандартами ЄС у гірничих видобувних компаніях навіть не бралися. Про батьківську відпустку для чоловіків, про скорочення робочого дня чи тижня для тих батьків, які щойно вийшли з декретної відпустки, — нє, не чули.
Про регламентацію принципів інклюзії чиновники КМУ також не в курсі, адже секретарками й помічницями мають працювати винятково кандидатки «модельної зовнішності», без соціальних зобов’язань… Хоча саме застосування принципів інклюзії є візитівкою країни, коли йдеться про інтеграцію у світове економічне співтовариство.
Сільське господарство — виконано 42%
Тут є і хороша новина, і погана. Хороша та, що в 2018 році вдалося виконати всі заплановані дедлайнами пункти. Погана, що ці пункти включали винятково синхронізацію термінологічного апарату та стандартів маркування.
Зокрема, 2019 року ні на крок не зрушилися з місця щодо механізмів обміну інформацією між регуляторними органами України та ЄС. Так само на нулі лишилася імплементація в агровиробництво європейських екологічних практик, адже це додаткові видатки латифундистів на технології та системи моніторингу.
Громадське здоров’я — виконано 45%
Безвідносно до дій міністра охорони здоров’я Максима Степанова, якого нещодавно практично спіймали за руку на схематозах із закупівлею за державний кошт вакцини від COVID-19 китайського виробництва, цей пакет реформ патологічно недовиконували практично всі попередники.
Зокрема з таких життєво необхідних для України пунктів, як визначення переліку інфекційних захворювань, що повинні охоплюватися епідеміологічним наглядом, приєднання України до європейської мережі протидії транскордонним загрозам здоров’ю, що могло б полегшити доступ України до розподілу якісних вакцин за програмою COVAX, а також запровадження комплексного підходу до діагностики онкологічних захворювань.
Максимально можливо у 2017—2019 роках саботували створення державного органу, відповідального за якість та безпеку трансплантації тканин і клітин людини. Проти цього всіма доступними лобістськими засобами свого часу протидіяв комітет ВРУ з питань охорони здоров'я на чолі з депутаткою від БПП Ольгою Богомолець.
Зокрема, було вщент зруйновано алгоритм узгодження національного законодавства з вимогами ЄС щодо донорства, отримання та тестування людських тканин і клітин, приведення у відповідність ліцензій установ, що працюють із біоматеріалом. Зрештою, створення механізму відстеження переміщення тканин та клітин від донора до реципієнта.
Врегулювання цих питань могло б у рази скоротити витрати українських пацієнтів на отримання донорської допомоги, яка значною мірою надається за правилами чорного ринку.
Митне співробітництво — виконано 45%
Близько половини зобов’язань виконано. Зокрема, врегулювання діяльності уповноважених операторів, які забезпечують розмитнення. У 2020 році КМУ практично повністю реалізував меморандуми щодо співпраці між митними органами та суб'єктами господарювання.
Але є пункти, що безнадійно загрузли ще в 2016 році. Це — процедури декларування транзитних перевезень, визначення механізмів подання претензій в разі спільного транзиту, законодавче визначення механізму постмитного контролю товарів та стягнення штрафів.
Всі ці «висяки» стосуються механізмів, які з давніх-давен були джерелом митних «договірняків» та воронок, коли недостатньо чітко прописані підзаконними актами процедури можна було «розрулити» на місці.
Енергетика — виконано 45%
Прогрес реформ у цьому секторі 2015—2017 років був багатообіцяючим. Але далі про реальну євроінтеграцію практично забули. Так, у 2019 році не завершили регламентацію мінімальної квоти на запаси нафти та нафтопродуктів, що вимагається для всіх країн ЄС в інтересах хеджування енергетичних ризиків.
У 2020 році провалили практично все, що тільки можна, — зокрема, регуляцію щодо зберігання відпрацьованого ядерного палева. За критерії економічної доцільності функціонування газотранспортної системи навіть не сідали.
Процедури інтеграції відновлювальної енергетики до системи централізованого енергозабезпечення розпочали, але так і не завершили. Бо це наступає на інтереси енергетичних монополістів, що контролюють обленерго та розподільчі мережі. А наступати на інтереси Ахметова, Коломойського, Суркіса, Григоришина та Бойка у нас не навчилися…
Екологія та цивільний захист — виконано 50%
Єдиний пункт у цьому комплексі реформ, який виконується, це встановлення стандартів питної води та моніторинг її якості. Не тому, що ним опікуються сумлінні менеджери, просто цей напрям в Україні й до Асоціації був пріоритетним.
Нещодавно, наприклад, запустили єдиний реєстр артезіанських свердловин, що може стати початком індексації підземного водного багатства України. Дивно, що досі нікому не спало на думку забезпечити цей природний актив державною емісією цінних паперів… Але це єдине, чим доводиться пишатися.
Система моніторингу та правової регуляції якості атмосферного повітря — повністю провалена, дедлайни спливли ще 2017 року. Те саме стосується програм з контролю якістю пального та управління відходами, а також звітності про викиди.
У 2020 році повністю провалена розробка нормативно-правових актів щодо очищення стічних вод перед скиданням та модернізації систем очищення повітря. Це напряму наступає на інтереси найбільших в Україні забруднювачів повітря та ґрунту — ДТЕК та «Метінвест», компаній «АрселорМіттал», «Запоріжсталь» та «Дніпроазот». Їхні власники контролюють значну частину депутатів парламенту.
Відповідь на питання, чи здатна Україна поквапитися з реалізацією взятих на себе зобов’язань у цій сфері, на жаль, очевидна.
Коли євродепутати заявляють, що перспективи України щодо членства в ЄС примарні, це не риторика євробюрократів, які роблять «зарубки» на кожному виконаному Україною пункті Угоди. Це певні лобістські зусилля з нашого боку — спрямовані на консервацію регуляторних воронок, що дозволяють олігархату зберігати під своїм контролем важелі впливу.
Вже не кажучи про надприбутки з не дуже «чистих» бізнесів, не дуже легальної транскордонної торгівлі та закріпленого українською судовою практикою «ручного» вирішення господарських суперечок.
Більшість цих зусиль здійснюють тишком-нишком, користуючись кволою системою громадського контролю та постійним перефокусуванням уваги на штучний медіахайп та політичні скандали.
І якщо в листопаді 2013 року свідомі активісти обурилися відмовою уряду Януковича від підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, тим більший протест мав би викликати системний саботаж імплементації євроінтеграційних реформ урядами Порошенка та Зеленського. Переважно останнього, бо саме впродовж 2016—2019 років вдалося досягти близько 80% поточного статусу реформ.
Питання лише, де ховається кінець тої ниточки, яка б дозволила розплутати клубок корупційних зобов’язань української влади — у корумпованих судах, дивовижно прогнилій правоохоронній системі чи самому форматі розподілу влади на три гілки, жодна з яких не представляє інтересу конституційного джерела цієї влади — народу України.
