404

Сторінку не знайдено

Обережно, міни! Що чекає на чотири європейські свободи після пандемії?

Євробюрократи мають намір скасувати так звану Дублінську угоду, згідно з якою відповідальність за повернення біженців на батьківщину лежить на країні-члені, через котру вони в’їхали до ЄС. Вже давно зрозуміло, що працює ця угода кепсько. Але якою буде нова міграційна політика?
«Ми повинні відновити функціонування чотирьох свобод настільки швидко, наскільки можливо. А стрижень цього — свобода пересування», — сказала Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії. Але достеменно невідомо, як відреагують на її заклик влади країн — членів ЄС. Та й загалом як вплине пандемія коронавірусу на ключові засади об'єднаної Європи — свободу руху товарів, осіб, послуг та капіталу?

«Більше Європи», особливо солідарної

The Economist навесні, на піку епідемії, іронізував з приводу улюбленої мантри Урсули фон дер Ляєн «більше Європи». Відповідь Китаю? Більше Європи. Вашингтону? Те ж саме. «Світ потребує більше Європи», — заявляла пані фон дер Ляєн з наполегливістю знахаря, що пропонує вживати чистотіл як панацею для лікування будь-чого — від раку до сифілісу.
Іронія ситуації в тому, що тоді реальна робота комісії зосередилась якраз на протилежному: вона намагалася прибрати ЄС з дороги національних урядів, реалізовувала формулу «менше Європи».

Урсулі фон дер Ляєн буде нелегко переконати владу країн - членів ЄС в тому, що вони потребують «більше Європи»
Логіка полягала в тому, що забезпечення безпеки людей — завдання національних урядів. Дії Єврокомісії збігалися з прагненням до автаркії, яке демонстрували навесні уряди більшості європейських країн, — закритися, відгородитися, покластися на власні сили. Так, приймати допомогу, але в цілому відповідати визначенню «пацієнт на самоізоляції». Який, до того ж, піклується не стільки про те, щоб не заразити сусідів, скільки про те, щоб не пустити заразу до себе.
Жозеп Борель, верховний представник Євросоюзу із закордонних справ, писав тоді про «боротьбу наративів» як у глобальному масштабі, так і всередині самої Європи. Він наполягав: «ЄС повинен показати, що є Союзом, який захищає, і що солідарність для нього не порожнє слово». Еммануель Макрон, президент Франції, також бив на сполох: без солідарності всередині ЄС Шенгенська зона розвалиться. На карту поставлено виживання європейського проєкту як такого.
Однак європейські лідери після жнив смерті від COVID-19 в Італії стали ще відвертіше демонструвати «національний егоїзм». Колективним майбутнім, як зазначить пізніше EUobserver, Європа знов зацікавилася лише з середини травня. І виявилося, що спільнота не здатна оперативно реагувати на виклики. Вразливості ЄС проявилися у залежності від інших країн — знадобилися і китайські маски, і індійські ліки. Крім економічного спаду, Старому Світові передрікали й чергову міграційну кризу, тільки-но епідемія послабне.

«ДНК Євросоюзу» і фактор довіри

Влітку Європа, як і весь світ, зітхнула з полегшенням. У серпні настрої провідних європейських політиків склалися в алгоритм: внутрішні кордони ЄС не закривати, але зовнішні — тримати на замку. Євросоюз скоротив і без того стислий «білий список» країн, громадян яких хочуть бачити в Європі.
Шенгену надали вигляд «священної корови». Вільно пересуватися всередині стало можливим не завдяки сприятливій ​​ситуації з COVID-19, а тому що, як висловився Ральф Брінкхаус, один з керівників німецького Християнсько-демократичного союзу, свобода пересування — «в ДНК Євросоюзу».
Безперечно, Шенген — одне з головних досягнень ЄС, але ним користуються далеко не всі європейці. The Economist місяць тому наводив статистику: «40% (європейців) ніколи не залишають своїх країн. І лише крихітна меншість, близько 2 млн осіб, зосереджена в декількох місцях, таких як Словаччина чи Люксембург, — щодня перетинають кордон, щоби піти на роботу». З подорожей без паспортів найбільшу вигоду отримують єврократи: «Добре оплачувані столичні поліглоти постійно літають по континенту в пошуках роботи і розваг».

Люксембург — одна з небагатьох країн Європи, більшість мешканців якої щоденно перетинає кордон

«Кордони залишаються відкритими лише тоді, коли країни довіряють іншим членам ЄС у вирішенні їхніх внутрішніх проблем, будь то тероризм чи хвороби», — пише The Economist. Це ж стосується і більш широкого кола довіри — до тих, хто залишився за межами благословенної ойкумени. Власне, ці дві проблеми — довіри і потреби у вільному пересуванні і визначатимуть долю Шенгенської зони в цілому і міграційної політики ЄС зокрема.

Ахіллесові п'яти єдності

Те, що ці дві проблеми можна вирішити тільки разом, показала ситуація п'ятирічної давнини. Тоді потік біженців до Європи і транскордонна активність терористів змусила Джуді Демпсі, головного редактора блогу Strategic Europe, задатися питанням: невже Шенгену прийшов кінець? Може, взагалі слід демонтувати Шенгенську зону? Експерти, яких опитала журналістка, так не вважали. Один з них, Джеймс Девіс, директор Інституту політології при університеті Санкт-Галлена, сформулював бачення європейського майбутнього так: «Якщо Європа не зможе поширити стабільність за межі своїх кордонів, вона приречена на імпорт нестабільності ззовні».
Минуло п'ять років. «Сіяти» стабільність поза своєю територією Європа так і не навчилася. У всякому разі, важко пригадати хоча б одну вдалу спробу. Що стосується спільних цілей, — з ними питань ще більше. Достатньо згадати, як повели себе уряди деяких країн ЄС під час міграційної кризи у 2015-му і за коронокризи тепер.
Якщо говорити про ситуацію з біженцями, Угорщина, по суті, вийшла з Дублінського регламенту, оголосивши, що не прийматиме назад мігрантів, котрі вже перетнули кордони з іншими країнами ЄС і там були затримані. Словаччина і Польща також офіційно заявили про незгоду з будь-яким можливим переглядом або розширенням Дублінської угоди.
У серпні минулого року Маттео Сальвіни, на той момент глава МВС Італії, заборонив висадку близько 130 мігрантів в порту Лампедузи. Люди протягом 19 днів перебували на кораблі в жахливих умовах. Так, зараз ведуть розслідування і Сальвіні загрожує до 15 років в'язниці. Але мова не про це, а про «спільні цінності». І про те, як діють закони, за якими об'єднана Європа нібито зобов'язалася жити.

Випадок зі 130 біженцями, яких 19 днів тримали на маленькому човні доводить неефективність існуючої міграційної політики ЄС

А діють вони досить неефективно. Не випадково у квітні 2018-го, ще до свавілля Сальвіні, на відкритому засіданні Комітету з питань внутрішніх справ Бундестагу свідок-експерт Кей Хейлброннер характеризував нинішній стан Дублінської угоди як дисфункціональний.
Не випадково і те, що голова Єврокомісії раніше вже заявляла про намір її скасувати. Ляєн пообіцяла, що Дублінську угоду «замінять новою європейською системою регулювання міграції». Питання лише в тому, чи стануть дотримуватися заповідей «Нового Заповіту» ті, хто порушував «Старий».
Якщо судити, наприклад, по діях Будапешта і Варшави, то вони поводять себе завжди приблизно однаково. За сприятливої глобальної політичної погоди вони — члени ЄС. За поганої — Угорщина і Польща. Епідемія коронавірусу — погода дуже погана. Під час першої хвилі COVID-19 Будапешт і Варшава закрили кордони, не зважаючи на те, що з цього приводу скажуть в євроструктурах. У вересні Угорщина повторила цей досвід — в тому числі щодо громадян європейських країн.
Чи може цей бунт незгодних перекреслити постковідну долю Шенгену? Ні. Але вплинути на динаміку виходу з кризи — може. Коронавірусу ніхто не накаже: «Все, тебе в об’єднаній Європі немає». Оцінюватимуть ситуацію саме національні уряди. Синхронізації їхніх дій ніхто не гарантує. Без довіри і спільних цілей це неможливо. Тому щонайменше одна з чотирьох базових свобод, свобода пересування осіб, може досить довго перебувати в підвішеному стані.

Товар, послуги, капітал

Щодо свободи руху товарів, послуг і капіталу теж є нюанси. Наприкінці липня Foreign Policy опублікував статтю «Як провести деглобалізацію». У підзаголовку йшлося: «У розпал пандемії COVID-19 політики закликають до переосмислення глобальних ланцюжків постачань. Їм потрібно діяти обережно». У самому тексті — відсилання до того, як різні країни вирішують проблеми товарної «посухи». Японія, наприклад, оголосила про створення фонду субсидування для японських фірм, котрі виводять виробництво з Китаю. 87 компаній (на той момент) підтримали пропозицію уряду.
Про Старий Світ в публікації також згадується. Зокрема, йдеться про заяву комісара Європейського Союзу з торгівлі Філа Хогана. На його думку, Європі слід диверсифікувати свої ланцюжки постачання, щоби сприяти «стратегічній автономії». Чиновник пояснює, що автономія не обов'язково означає повну самодостатність. Однак сама по собі заява добре відображає дух автаркії, який віє вже не над окремою країною, а над ЄС в цілому.

Прагнення ЄС до автономії здатне перекроїти глобальну мапу світу

Рішення, адекватне в умовах пандемії, здатне перекроїти глобальну мапу світу. І надовго. Як підкреслюють в публікації FP, реструктуризація ланцюжків постачання, ймовірно, стане надскладним завданням. Неможливо нашвидкуруч поміняти те, що формувалося десятиліттями.
Що ж стосується свободи руху послуг і капіталу, їхніх перспектив, про це красномовно написала Крістін Лагард, глава Європейського Центробанку. Вона зазначила, що в Європі домінують іноземні постачальники платіжних послуг. Саме по собі це не проблема, проте «мінливий глобальний контекст» і «посилення протекціоністських настроїв» створюють ризики порушення фінансових потоків. Отже, можливо, і тут на нас чекає якась «зміна віх». У будь-якому разі на фронтирі ЄС — решта світу.

Також читайте про те, як США та ЄС уважно слідкують за вибором керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та про те, як євродепутати назвали вибори у Білорусі такими, що не відбулися. А «Новачок» — «хімічною зброєю».

 

Фото: GettyImages