404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Продавець страху. Чи здатен Путін утримувати нову імперію? (частина 2)
Колаж: Марія Ємєльянова

Останніми роками головний експортний продукт Росії — не газ та нафта і тим більше не технологічна продукція зі «Сколково». Росія, як і Північна Корея, експортує страх перед агресивними та передбачуваними діями свого керівництва. Детальніше про це читайте у першій частині матеріалу «Продавець страху. Навіщо Путін ескалує напруженість у відносинах з Заходом?».

Сьогодні для Росії, можливо, останній зручний момент скористатися експортним «потенціалом страху», щоб виторгувати у ЄС та США найкращі політичні та економічні преференції. А саме: нейтралітет щодо придушення демократичних рухів всередині Росії, збереження впливу на економічні процеси на пострадянському просторі; співпрацю з ЄС в нафтогазовій сфері та ігнорування ЄС американських санкцій.

Тому у планах Путіна, швидше за все, не окупація України, а повернення статус-кво нашої держави на 2013 рік — як цілковитого васалу Кремля. Вперше про таку позицію на міжнародному рівні Путін заявив ще в 2009 році на Мюнхенській конференції з безпеки, — нагадує Андрій Іларіонов, ексрадник Путіна (2000-2005) та колишній співробітник Інституту Катона (США).

«Путін вміє блефувати і достеменно знає, що і на Україну, і на ЄС його блеф добре спрацьовує, попри цілком тверезе розуміння того, що становище РФ в умовах ізоляції буде безнадійно кепським», — переконаний Алан Новак, експерт зі східноєвропейської політики Інституту Гувера (США).

Країна, що слабшає

Нещодавно Річард Мур, очільник британської розвідки MI6, в інтерв’ю Sunday Times заявив, що Росія — це країна, яка «об’єктивно слабшає в економічному і демографічному плані».

Російський фонд «Либеральная миссия» напередодні опублікував дослідження під знаковою назвою «Застой-2». Передумови для кризи автори «Застою-2» вбачають не так у санкціях, запроваджених з 2014 року, як у довготривалому тренді, пов’язаному з системною відмовою Росією від базових засад розвитку вільного ринку та демократії.

Темпи зростання російської економіки в останнє десятиліття (2009-2019) вдвічі нижче за найкризовіше десятиліття епохи Брежнєва

Як наслідок, темпи зростання російської економіки впродовж останнього десятиліття (2009-2019) в середньому становили лише 0,8% на рік. Це навіть нижче за найкризовіше десятиліття епохи Брежнєва, коли цей показник не опускався нижче 1,6% на рік. Притому, що економічна модель СРСР за умов командно-адміністративної системи була набагато менш диверсифікованою, ніж модель РФ путінського періоду.

Такі показники, на думку авторів дослідження, свідчать не лише про системну стагнацію, а й неминучу економічну кризу, точку неповернення з якої РФ перетне не пізніше 2030 року. І ця перспектива не є таємницею для кремлівського істеблішменту, який свідомо протиставив відкритості та модернізації так звані «національні проєкти», — одним із яких є і сумнозвісна «Новоросія».

Рівень життя росіян падає з року на рік

Розвиток та модернізація економіки ставиться при цьому на менш пріоритетні позиції, ніж консолідація суспільства на платформі реставраторських міфів, «скрєп» та дегуманізації зовнішнього ворога.

Саме так відбувалося в 30-ті роки ХХ століття в нацистській Німеччині щодо євреїв, а згодом і слов’ян, яким було накинуто ярлик Untermensch — «недолюди». Зараз те ж саме відбувається у РФ щодо ставлення до українців як «нацистів» та українського суверенітету як «недодержави».

«Кремлівські ідеологи застій не сприймають як стагнацію. Вони видають його за «стабільність» — ресурс для консолідації суспільства на базі «скрєп», а не монетарного інтересу, як на «Заході, що загниває», — стверджує Борис Грозовський, один із співавторів дослідження «Застой-2».

Кремлівські ідеологи застій не сприймають як стагнацію. Вони видають його за «стабільність» — ресурс для консолідації суспільства на базі «скрєп», а не монетарного інтересу, як на «Заході, що загниває

«Ще в 2012 році, до «Кримнашу», влада пожертвувала розвитком на користь плекання інших джерел легітимності, які надали їй не економічного, а геополітичного успіху. Але сьогодні ресурс цих джерел практично вичерпаний», — каже Сергій Гурієв, професор економіки Паризької школи політичних наук, колишній головний економіст ЄБРР.

«У Кремлі усвідомлюють, що виживання Росії як авторитарної держави в корені залежить від провалу демократичних проєктів в Україні та Білорусі, на що Кремль не шкодує сил та амбіцій», — підтримує цю думку і Глен Грант, відставний штабіст Королівських збройних сил Великобританії, а нині — професор Ризької бізнес-школи.

«Якщо завтра війна»

На думку Анни Гжимали-Бусс, професора Стенфорду, у Кремлі сидять більш прагматичні люди, ніж ми це уявляємо, коли вдивляємося у гротескні телешоу кремлівського ТБ. Вони усвідомлюють, що війна в ХХІ столітті не точиться за території — в умовах глобального ринку самі по собі квадратні кілометри та розташовані на них родовища корисних копалин та індустріальні потужності нічого не значать.

Ба більше, російська економіка навряд чи ладна примірити на себе шати Ірану, Північної Кореї чи Венесуели, які вповні відчули, що таке цілковита економічна ізоляція. А саме це очікує на Росію в разі прямої військової агресії проти України, переконаний російський політичний дисидент Андрій Піонтковський.

До жорстких санкцій вимушено підключаються навіть найлояльніші до Кремля європейські партнери, інакше лусне сама система світової колективної безпеки. «Не думаю, що відкриття Кримського каналу еквівалентне заблокуванню «Північного потоку-2» та руйнуванню всієї системи фінансових зав’язків — принаймні в очах прагматиків із Газпрому», — резюмує Піонтковський.

Точку зору Піонтковського підтверджує той факт, що 29 квітня 2021 року Європарламент ухвалив жорстку антиросійську резолюцію, закликавши у разі вторгнення російських військ в Україну цілком зупинити імпорт російських нафти і газу до ЄС, відключити РФ від міжнародного платіжного провайдера SWIFT та запровадити додаткові санкції проти наближених до російської влади олігархів.

Європарламент також підтвердив свою позицію щодо блокування будівництва газопроводу «Північний потік-2», а також наполіг на запровадженні з боку ЄС постійної моніторингової місії щодо судноплавства у Керченській протоці. «Така позиція викликана оприлюдненням результатів розслідування вибухів на складах у Чехії в 2014 році», — констатує Неріюс Малюкявічюс, політичний аналітик з Вільнюського університету.

Ще пара «чорних лебедів» незабаром долетять до російського економічного простору, спричинивши щонайменше серйозні інфляційні спалахи. Перший — це заборона на викуп російських боргових гарантій американськими фінансовими компаніями, що нівроку успішно дозволяло російському мінфіну таргетувати інфляційні ризики.

Не думаю, що відкриття Кримського каналу еквівалентне заблокуванню «Північного потоку-2» та руйнуванню всієї системи фінансових зав’язків — принаймні в очах прагматиків із Газпрому

Другий — створення міжнародного кіберальянсу Cyber Flag, спрямованого на запровадження світових стандартів в інтернеті та запобігання кібершпигунству РФ. Цей проєкт вже охрестили таким собі «кіберНАТО». «Приєднання до кіберальянсу створить максимально конкурентні умови для роботи ІТ-спеціалістів, водночас пришвидшить відтік ІТ-мізків з РФ. Санкції щодо афілійованих із урядом ІТ-компаній будуть лише посилюватися», — каже Малюкявічюс.

Отже, якщо політичні ризики від прямої військової агресії можуть бути настільки вразливими для російської економіки, то навіщо Путіну, або краще — його оточенню, демонстрація сил вздовж кордонів України?

Гра не для слабаків

Як би це банально не звучало, але Кремль, скоріш за все, зараз намагається зіграти на патологічній слабкості Володимира Зеленського та його оточення, блефуючи, як вправний гравець у покер, — переконаний Міхал Броніатовський, редактор польської версії POLITICO, екскерівник корпункту Reuters в РФ.

«Досвідчені картярі знають, що з такими гравцями не варто сідати за один стіл. Натомість Зеленський й далі намагається про щось домовлятися з Путіним. Хоча вже неодноразово довів власну неспроможність, зокрема, проваливши перемовини в нормандському форматі. Путін це усвідомлює й робить все, щоб зайняти на цих перемовинах найбільшу позицію сили. Військової — насамперед», — зазначає Броніатовський.

У Кремлі роками граються у божевільного з гранатою, мовляв — ми й так голодні та злиденні, у тотальній війні нам втрачати нічого, а вам, «розбещеним буржуям», є що. Тому компроміс вигідніший саме для вас… «Вся ця риторика «ядерного пилу» та «Можем повторить!» — суто експортний наратив. Але на окремих європейських політиках це спрацьовує», — визнає Альфред Кох, ексгендиректор «Газпром-Медіа».

Вся ця риторика «ядерного пилу» та «Можем повторить!» — суто експортний наратив. Але на окремих європейських політиках це спрацьовує

Тим не менш, це не означає, що в разі наявності непідготовленої до агресії жертви російський керманич втримається перед спокусою провести блискавичну десантну операцію, — вважає Глен Грант. Інстинкт хижака в російського істеблішменту переважає усі раціональні доводи щодо наслідків. Тим більше, що демократичний світ продемонстрував радше холодне ставлення, ніж реальний протест на дії Москви в 2014 році, пояснює Грант.

«Росія має десятикратну перевагу над ЗСУ у повітрі і понад двадцятикратну на морі, вже не кажучи про матеріально-технічне оснащення Військово-морських сил України, які практично не модернізувалися впродовж останніх років», — говорить Грант в інтерв’ю Chas News.

На думку ще одного співрозмовника Chas News з Атлантичної ради (Atlantic Council), Путін має досвід перемовин із адміністрацією демократів у Білому домі в 2014-2015 роках і готовий блефувати на «всі гроші». Варто пригадати, що в березні 2014 року саме команда Байдена на всі голоси переконувала український уряд в особі Турчинова не чинити росіянам опір у Криму, коли ситуація ще була під контролем, — говорить експерт, який напередодні виходу публікації відкликав свій коментар.

Він також констатував, що, як і в часи адміністрації Трампа, зовнішньополітичний вектор президента Байдена спрямований, насамперед, в азійсько-тихоокеанський блок інтересів. І нейтралітет Кремля щодо конфронтації Вашингтону з Пекіном однозначно є для Білого дому пріоритетнішим, ніж проблеми України з Кремлем.

Зеленський намагається про щось домовлятися з Путіним, хоча вже неодноразово довів власну неспроможність, зокрема, проваливши перемовини в нормандському форматі

Цю ж тезу нещодавно підтвердив Генрі Кіссинджер в інтерв’ю для The Economist. «Попри 97-річний вік, погляди ексдержсекретаря досі визначають «картину світу» в Овальному кабінеті. Його зовнішньополітичні стратегії значно тривкіші за його політичну кар’єру», — резюмує Майкл Вілард, колишній директор офісу демократів у Сенаті США.

Сергій Гурієв також не сумнівається, що ресурсів на війну у Кремля не бракуватиме, позаяк вся система роками готувалася до цього. «Проте навряд чи вистачить економічних резервів утримувати окуповані території у довшій перспективі», — зазначає він.

Підсумуємо. Україна нині для Путіна — найзручніший об’єкт для політичного шантажу. Бо за декілька років на демонстрації армованого металобрухту, що стріляє вздовж «порєбріка», ніхто не зважатиме… Головне — у найближчі роки вистояти у протистоянні з Росією і дати зрозуміти ворогу, що наша країна аж ніяк не буде легкою жертвою. Тому конфронтація з нами може коштувати кремлівській верхівці влади.

До нас їде ревізор! Чого очікувати від візиту до України держсекретаря Блінкена
Джо Байден заявив, що зустрінеться з Володимиром Путіним (оновлено)