На початку грудня німецький таблоїд Bild, з посиланням на оцінки «кількох людей з НАТО» та не названі служби безпеки, розмістив план ймовірного вторгнення Росії в Україну. Видання повідомляє, що наступ відбудеться в три етапи за трьома напрямками. Згідно з опублікованою картою, вторгнення планується по восьми фронтах, один з яких знаходиться на території Республіки Білорусь.
Карта Bild не несе жодної нової інформації, окрім інтерпретації раніше оприлюднених даних про розміщення російських батальйонно-тактичних груп на кордоні. Нагадаємо, цю інформацію на початку листопада надало Головне управління розвідки Міноборони України. Тоді повідомлялося, що напад може статися наприкінці січня — на початку лютого 2022 року та включати в себе авіаудари, артилерійські і бронетанкові атаки на східному напрямку, висадку десанту на південному напрямку — Одеса, Маріуполь — та з боку Білорусі. Тобто німецькі журналісти в пошуках сенсаційного матеріалу просто пофантазували на тему потенційного розвитку подій.
Таке взагалі можливо?
Наведені Bild гіпотетичні військові атаки на декілька фронтів за своїм розмахом та масштабом подібні до епохальних баталій Другої світової війни з багатомільйонним театром бойових дій.
Починаючи з 1991 року Росія брала участь в двох чеченських війнах та бойових діях у Грузії, Придністров'ї, Таджикистані, Абхазії, Дагестані, Криму, на Донбасі та у Сирії.
Але в жодному з вище перерахованих випадків російська армія не вела широкомасштабних наступальних дій на декілька фронтів. Одна справа щорічні російські командно-штабні навчання, зовсім інше — практичне застосування значних сил та засобів по різних фронтах.
Навіть беручи до уваги сучасний стан озброєнь та військової техніки, оголошених цифр — від 70 до 175 тис. військових — замало, щоб захопити 2/3 території України. Для прикладу, в 2014 році анексія Криму проходила під прикриттям військових навчань Збройних сил РФ. Тоді біля східних кордонів України та на півострові було розгорнуто угрупування військ чисельністю 220 тис. осіб, 1,8 тис. танків, понад 400 вертольотів та інше.
Сюди варто додати ресурси, адже крім наступу потрібні засоби забезпечення та тилу, бо чим далі просуватиметься армія, тим більше лінія фронту буде викривлюватися. І то це у випадку, якщо наступ стане блискавичним та вдалим. Зрозуміло, що не потрібно займатися шапкозакиданням, але українська армія в 2014 році і зараз — це дві різні сили за своєю підготовкою, оснащенням та досвідом.
А як воно насправді?
Американське видання The Washington Post з посиланням на доповідь розвідки США оприлюднило супутникові знімки концентрації російських військ у прикордонних з Україною районах. Згідно з матеріалами, Кремль може оперувати 70 тис. військовослужбовців та важкої техніки, що дислоковані в безпосередній близькості до кордону та в анексованому Криму. За прогнозами, склад угруповання може збільшитися до 175 тис. осіб.
У свою чергу, Олексій Резніков, міністр оборони України, називав цифру в 94 тис. російських військових. Нагадаємо, у квітні 2021 року на кордоні було зосереджено близько 100 тис. російських військовослужбовців, включаючи сили забезпечення та важку техніку.
Схоже, що Кремль використовує своєрідну циклічність, концентруючи свої війська на українському кордоні. Спочатку військове угруповання створюється, а потім відводиться — в такий спосіб відбувається розвідка українських сил безпеки та оборони, вимірюється реакція Заходу, його готовність надати практичну допомогу. Окрім того, використовується своєрідна тактика вимотування, адже українські військові знаходяться в постійній напрузі. Сюди варто додати і інформаційно-пропагандистські операції з накачування російського населення щодо військових провокацій офіційного Києва.
Одним словом — російська загроза, на жаль, нікуди не зникла. Втім, реальний стан речей не має з німецькою сенсацією нічого спільного. З якою метою відоме німецьке видання опублікувало відверту нісенітницю, сказати важко. Версій може бути багато. Від банального бажання «зловити хайп» за будь-яку ціну і до спроб підготувати німецьку аудиторію до ідеї, що Європа зараз стоїть на межі великої війни, тому заради миру треба піти Росії на поступки. Тобто — якнайшвидше запустити «Північний потік - 2» на умовах Путіна.
