Від початку широкомасштабної війни росії проти України мало не щодня згадують про можливе використання агресором хімічної зброї.
Про подібний ризик вже встигли попередити Джо Байден, президент США, офіційні особи НАТО та ООН. Про наслідки та покарання за це йшлося також.
Але це не охолоджує запал противниа, який вже встиг продемонструвати, що жодних правових чи моральних принципів не сприймає. Зокрема, 11 квітня представник так званої «ДНР» Едуард Басурін повідомив, що проти українських захисників, які тримають навалу на «Азовсталі», варто застосувати хімічні війська.
Вже надвечір у Telegram-каналі полку «Азов» з’явилося повідомлення про те, що окупанти скинули з безпілотника отруйну речовину невідомого походження.
У деяких бійців після цього зафіксували дихальну недостатність та вестибулярно-атактичний синдром.
Міністерство оборони України заявило, що наведену інформацію ще перевіряють. Жодних даних зі стану ворога не надходило.
Заяви російської пропаганди про біологічні лабораторії, які нібито існують на території України, а також систематична цинічна брехня росіян викликають перестороги про те, що подібний вид зброї може бути використано. І байдуже, що вона заборонена міжнародними конвенціями — касетні бомби та фосфорні боєприпаси також під забороною, втім, ворог їх активно використовує.
Що це за засоби?
Хімічною зброєю називають будь-які боєприпаси, котрі містять токсичні речовини, здатні завдати шкоди життю чи здоров’ю. Бойові хімічні сполуки можуть знаходитися в артилерійських снарядах, ракетах, авіаційних бомбах чи навіть бути розпилені з літаків.
З огляду на це виділяють їхнє використання у вигляді пари, аерозолів та крапель. Після застосування діючі речовини потрапляють в організм через дихальні шляхи чи шкіру.
Зараз відомі три основні групи отруйних речовин, що використовуються у хімічній зброї, — летальної дії, тимчасової дії (як правило, нервово-паралітичні чи психотропні речовини) та подразнюючі (до прикладу, сльозогінний газ).
Уроки історії
Дія хімічної зброї настільки жахлива, що в сучасному світі відомо лише три війни, коли її застосовували. Вперше це сталося під час Першої світової —французькі війська атакували німецькі позиції за допомого сльозогінного газу.
Німці з відповіддю не забарилися. У битві при Нев-Шапель на західному фронті в хід пішли подразнюючі речовини, найбільш відома з них — іприт.
Історики навіть називають Першу світову війну війною хіміків, бо саме на неї припадає найбільше випадків використання хімічних речовин військовими силами.
Існує легенда, що Адольф Гітлер, саме через те, що сам потрапив під атаку іпритом, не давав дозволу на використання хімзброї в ході Другої світової війни. Щоправда, це не завадило нацистським військовим злочинцям використовувати «хімію» в концентраційних таборах. Але тут треба зауважити, що газ «Циклон Б», яким труїли в’язнів, не був військовою розробкою. Його цивільне призначення — боротьба з комахами та іншими шкідниками.
Вдруге про використання хімічної зброї стало відомо під час ірано-іракської війни у 1980-1988 роках. Військове командування Іраку застосовувало її у вигляді авіаційних бомб. За офіційними підрахунками, наслідком цього стало більше 5 тис. постраждалих, сотні з них згодом загинули.
Третій відомий факт — війна в Сирії. Режим Башара Асада провів понад 170 атак з використанням хімічної зброї проти сил повстанців. Кульмінацією стала хімічна атака на місто Гута, через яку загинуло близько двох тисяч мирних осіб, серед них діти.
Прикметно, що на той час вже діяла Конвенція про заборону хімічної зброї від 1993 року. Втім, режим Асада приєднався до неї вже після вчинення воєнних злочинів.
На сьогодні конвенцію підписали майже всі країни світу, за винятком Північної Кореї, Південного Судану та Єгипту. Контроль за дотриманням статей Конвенції здійснює Організація із заборони хімічної зброї.
Цікаво, що ця організація констатувала, що станом на кінець 2017 року рф повністю знищила всі задекларовані нею запаси хімічної зброї. Зазначимо: російське політичне керівництво приєдналося до конвенції ще з моменту її підписання в 1993 році.
Проте це не завадило в 2018-му отруїти Сергія Скрипаля та його доньку сумнозвісним «Новачком». Пізніше під атаку цією хімзброєю потрапив і опозиціонер Олексій Навальний.
Як вберегтися і куди тікати
З огляду на те, що без фахової підготовки та спеціального обладнання неможливо визначити, які саме хімічні засоби використано під час атаки (бо більшість сучасних отруйних речовин безбарвні і не мають запаху), існують лише загальні рекомендації, як діяти в таких ситуаціях.
Ідеальний варіант — мати особистий протигаз, костюм хімічного захисту та володіти навичками їхнього використання.
Оскільки для цивільних таку пораду виконати на практиці майже нереально, найголовніше правило — не нехтувати повідомленнями про повітряну тривогу, а бігти до сховища.
Єдина проблема та, що призначені для захисту від хімічної атаки сховища мають бути герметичними. На крайній випадок всі щілини потрібно заклеїти скотчем чи папером.
В разі ж потрапляння під хімічну атаку потрібно позбутися верхнього одягу — на ньому може залишитися діюча речовина. Уражені ділянки шкіри промити великою кількістю води, але тут можуть бути свої нюанси: деякі речовини ще більше активуються при контакті з водою. Тому жодної самодіяльності — одразу звертатися за медичною допомогою. Органи місцевої влади повинні оперативно відреагувати на хімічну атаку і надати необхідні рекомендації.
Всі цивілізовані країни, і Україна в їх числі, відмовились від використання та зберігання хімічної зброї. Втім, в Збройних силах України є окремий рід військ для боротьби з нею. Це завдання виконують Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ). Фахівці РХБЗ є у кожному військовому підрозділі.
